✍️"Колоніальність переживе колоніалізм тому, що залишиться в книгах, академічних критеріях, культурних патернах, в здоровому глузді і людському самосприйнятті. В надіях людей, їх чаяннях та інших аспектах сучасного життя...".

📌Роздуми доктора Мадіни Тлостанової, професорки Університету Лінчопінга, про "деколоніальний поворот" в осмисленні минулого, відмінність постколоніалізму і деколоніалізму в науці, та культурний спадок колоніальноих структур👇 :

https://theoryandpractice.ru/posts/8258-madina-tlostanova-o-dekolonialnom-povorote

#інтервю #постколоніалізм #деколоніалізм #погляд

⚡В 2016 році у Франції оголосили про створення Меморіалу жертвам рабства. В 2018 році, вже за президента Макрона, була створена робоча група з числа митців, суспільних діячів та чиновників, для розробки концепції меморіалу, що мав розміститись у паризькому саду Тюільрі.
✍️Сьогодні дискусія навколо проекту зайшла в глухий кут. Існують різні точки зору на шляхи деколонізації проблеми работоргівлі та переосмислення наслідків французького колоніалізму.
📌Цікаво спостерігати за розвитком цих подій, адже в Україні також точаться дискусії навколо різних наративів у висвітленні трагедій голокосту, другої світової та голодомору.
В будь якому разі, колоніальний спадок є проблемою надзвичайно глибокою. А її шляхи вирішення є очевидними лише для тих, кого ця проблема мало обходить.
#колоніалізм #новини #стаття #деколоніалізм #постколоніалізм #Франція

https://www.rfi.fr/ru/%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%8F/20210510-%D0%BC%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B0%D0%BB-%D0%B6%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B2%D0%B0%D0%BC-%D1%80%D0%B0%D0%B1%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0-%D0%B2-%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B6%D0%B5-%D1%82%D1%8F%D0%B6%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%B9-%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%BB%D0%B0-%D0%BD%D0%B0-%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D1%87%D0%B8-%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2

📝Трохи роздумів про асиміляцію культури, деколоніалізм та право народів самим говорити від свого імені.

✍️"Накривати великою парасолькою" - такий цікавий вислів почув у інтерв'ю одного польського репортера, який пояснював деталі тривалого "гастрономічного протистояння" Південної Кореї та Китаю за кімчу - гостру мариновану страву з капусти.
Якщо коротко, Китай все частіше позиціонує кімчу, як свою національну страву, аргументуючи це тим, що корейська діаспора проживає на теренах Піднебесної століттями. А тому, їх культура, як і культура інших народів Китаю, вже давно є складовою частиною "Китайського світу" (тобто умовної "парасольки").
https://www.bbc.com/news/world-asia-55129805

Думаю доречно буде порівняти цей випадок з іншою історією, яка хоча й не пов'язана зі Сходом, але все ж піднімає проблеми наслідків асиміляції культури, внутрішньої колонізації та потреби деколоніального повороту у мистецтві, культурі й гуманітаристиці.

📌Маємо на увазі дискусію навколо виставки картин Іллі Рєпіна у м. Хельсінкі (Фінляндія), куратори якої послідовно ігнорували місце України у творчості цього художника. Дійшло до того, що навіть у описах до картин з оригінальним назвами "Українка", "Запорожці пишуть листа турецькому султану" чи "Запорожець, що сміється", їх дійові особи стали "росіянами".

👇Цікава стаття про цю виставку за посиланням:
https://lb.ua/culture/2021/05/14/484495_vistavka_riepina_gelsinki_myaka.html

✍️Є багато досліджень на тему того, як імперський простір асимілював, осмислював, перевідкривав та відтворював історію і культуру своїх (пост)колоній. Знаходячись у завідома виграшній позиції, "великі держави" розміщували (й досі розміщують) під свою "парасольку" надбання інших культур, епох, цивілізацій, вибірково наділяючи їх зручними для свого наративу рисами.

І хоча ці питання більше дискутуються у контексті переосмислення історії Сходу й Африки (орієнталізму, заморської історії, деколоніалізму, постколоніалізму, тощо), вони актуальні для розуміння взаєозв'язку "колонія-метрополія" різних регіонів та епох.
#роздуми #колоніалізм #постколоніалізм #деколоніалізм #асиміляція_культури #внутрішня_колонізація #Україна #мистецтво

📝Кілька тез про «внутрішню колонізацію» від Александра Еткінда:

📌Колонізація завжди пов’язана зі спробою освоїти чуже;
📌Це не завжди морські подорожі і зустріч з кардинально іншими суспільствами, а й повільне, повзуче просування суходолом. Не лише з «Заходу» на «Схід», а й в інших напрямах. І така колонізація є навіть більш розповсюдженою, ніж морська;
📌Колонізація буває іншою, ще й через відсутність екзотичних товарів та розвинутих маршрутів сполучення. В такому разі вона триваліша. Але, її метою також є засоби благополуччя – хутро, земля, зерно, ліс, люди;
📌Сухопутна імперія повна сірих зон, непізнаних внутрішніх просторів, які осмислювали, освоювали, вивчали, колонізували по кілька разів у різний час;
📌Військові й економічні сили сухопутних імперій зазвичай направлені на периферію. Для своїх сучасників, слово «колонізація» не мало негативного значення, і вживалось у контексті «поширення цивілізації» на «не цивілізовані народи»;
📌Таким чином, внутрішня колонізація є процесом встановлення вигідного політичного, військового, економічного і іншого порядку на певній території, який супроводжується інтеграцією цієї самої території в імперські структури та налагодженням процесу стягування з неї «благ» (податків, необхідних товарів чи ресурсу). Тобто – створенням структури;

🎥Лекцію Александра Еткінда (на основі книги Internal Colonization: Russia’s Imperial Experience. Cambridge: Polity Press, 2011) можна послухати за посиланням нижче:
https://www.youtube.com/watch?v=u27Pn9aCX2g&ab_channel=%D0%A1%D0%B8%D0%B3%D0%BC%D0%B0

#лекція #текст #відео #колоніалізм #постколоніалізм #внутрішня_колонізація #Еткінд

Як ідеї, висловлені науковцями, впливають на думки і життя мільйонів людей в іншому куточку світу? А також, чим корисна робота з картами?

📝Наукові експедиції на Схід у епоху «fin de siecle» (межа 19-20 століть) створювали нові знання про регіон, майже не відомий європейцям. Ці знання допомагали уявляти, усвідомлювати й осмислювати Схід, а також формувати своє ставлення до його народів і культур. «Наука про землю» в цьому випадку була нерозривно пов’язана з медициною, етнографією, релігією, історією регіону, а на основі зібраних матеріалів різних географічних, етнографічних та ін. товариств, наукових чи медичних експедицій, згодом здійснювалась реальна політика колоніальних імперій. Приймались реальні політичні рішення. Причому вчені, які відправлялись в експедицію, інколи не підозрювали (або навпаки чудово розуміли), до яких глобальних наслідків можуть призвести їхні відкриття.

🌏Порівняйте ці дві карти (наведені нижче):
1) Карта, на якій я позначив маршрут українського мікробіолога Данила Заболотного у Монголію і Китай (через Іркутськ, Кяхту, Ургу, Пекін, Жехе, Ченде), який він пройшов 1898 року, шукаючи причини та джерела епідемій чуми в Азії (шлях з півночі на південь).

2) Вірогідний шлях розповсюдження чуми з Південного і Східного Китаю в Маньчжурію та Забайкалля, накреслений головним санітарним лікарем Пекіну, знаменитим французьким епідеміологом Жан-Жаком Матіньоном у 1896-97 роках (шлях з півдня на північ).

📌Маршрут Заболотного майже точно співпадає з вірогідним шляхом чуми, накресленим Матіньоном. Але з однією різницею – він пройдений у зворотному напрямку.

Який між ними зв’язок? Жан-Жак Матіньон цікавився історією і звичаями народів Східніої Азії. Вивчаючи шляхи розповсюдження чуми, він намагався знайти зв’язок між традиційними поховальними обрядами на Тибеті («Небесним погребінням», під час якого тіло померлого згодовували хижим птахам) та потраплянням чуми з півдня Китаю (Юньнаня) у північні райони імперії Цін (Монголію і Маньчжурію). Припустивши, що дикі тварини можуть харчуватись тілами померлих від чуми трудових мігрантів, паломників і купців, передаючи хворобу на північ (аж до Забайкалля), він сильно налякав уряд Російської імперії перспективами масштабної епідемії у Сибіру та на Уралі.

Одним з наслідків його гіпотези стала знаменита експедиція Данила Заболотного 1898 року, під час якої він відкрив природній осередок чуми й роль гризунів (степових тарбаганів) у передачі цієї хвороби людині. Маршрут вчених був однаковий, але висновки – кардинально протилежні.
📌І Заболотний таки спростував припущення Матіньона😏

#текст #роздуми #Китай #Монголія #Тибет #медицина #орієнталізм #Заболотний #експедиція #чума #постколоніалізм

"Дюна" - історія з сильним колоніальним духом, а Весь цикл книг Френка Герберта міцно просякнутий орієнтальними образами "загадкового іншого" (за Е. Саїдом). Цей еффект у кіно підсилив Вільньов, додавши ще й безмежні пустельні пейзажі та пірамідальну архітектуру колонізованої планети, на якій місцеві мешканці читають молитви під звуки азану та живуть за суворими законами честі. Такі асоціації викликані лише поверховим першим враженням від "Дюни", адже заглиблюючись далі у сюжет, починаєш звертати увагу на такі питання, як уявлення героїв про владу й титули, а також їхнє розуміння "спасіння", надприродного чи містичного.
Суттєво глибші рефлексії про "Дюну" можна прочитати у цікавій статті "Is Dune a White Savior Narrative?", від доцента університету Бакнелл, Алі Карджу-Раварі.
https://slate.com/culture/2021/10/dune-2021-movie-vs-book-white-savior-islam.html
#текст #Дюна #кіно #книга #рецензія #орієнталізм #постколоніалізм

✍️Кілька слів про те, чому поява в медіапросторі нових понять – цілком нормальна практика, завдяки якій неологізми укорінюються в академічні словники, наукове середовище й культуру. Адже кожна подія і явище має свій особливий набір рис, досвід переживання яких важко втиснути в уже відомі категорії.

📝Для прикладу, у французькій мові є слово «ностальгерія» (La Nostаlgérie). Його вперше вжив у середині ХІХ століття письменник Шарль Деспре, поєднавши «ностальгію» та «Алжир» в символічний неологізм, який отримав нове життя після Алжирської війни 1954 року. «Ностальгерією» прийнято називати почуття невимовної сентиментальної туги за окремими уламками імперії (у конкретному випадку Алжиром), які в процесі деколонізації перетворились на «ближнє закордоння».

📌Почуття ностальгерії було особливим для тих, хто вибудував особистий зв’язок з колишніми колоніями: мав там родичів, проходив службу або навчання, мандрував, провів молодість, тощо. Характеризує подібне почуття й те, що ця частина життя з плином часу згадується як комфортна, а місцеві проблеми - неістотними. Відчуття ностальгерії невідривне від масової культури й мистецтва митрополії. Воно підживлюється новими поколіннями, вихованими колоніальними образами «втраченого свого», що насправді було «своїм» лише у їх свідомості.

🎙️Щоб прикинутись цим почуттям, раджу послухати пісню «Nostalgérie», від французького виконавця Жан-Пака Мефре.
#ностальгерія #постколоніалізм #мистецтво #Алжир #Франція #музика

✍️«…Мовне питання — це теж проблема, коли ваша мова навіть не збережена на папері, не уніфікована, коли 10 кримських татар тобі по-різному напишуть слово «дякую».
⚡Щире інтерв’ю з кримськотатарським режисером Наріманом Алієвим, який (серед іншого) розповідає й про повернення кримських татар додому та проблеми ідентичності корінного народу, викликані депортацією й пост\колоніальними реаліями Криму 1990-х років.
#інтервю #кримські_татари #Крим #Україна #постколоніалізм

📚Сьогодні побачив статтю російського письменника М. Шишкіна (живе у Швейцарії) на сторінках солідного видання The Atlantics: «Не звинувачуйте Достоєвського». Це досить емоційне обурення про нелюбов до російських класиків у світі та в Україні останнім часом (а що трапилось?). Не бачу сенсу коментувати твердження автора про те, що «саме російський народ страждав найбільше від внутрішньої окупації» (с), а лише актуалізую одну з відомих тез, які вже давно обговорюються у пост- та деколоніальних студіях:

✍️Якщо письменник чи поет був в опозиції до діючого режиму, це не значить, що його твори не були інструментом здійснення імперського впливу. Не залежно від «травми», нанесеної діячу культури власною державою (репресій, цензури, заслання, тощо), він залишається представником «титульної імперської нації», з відповідним соціальним статусом, етикою, освітою, вихованням, походженням та світосприйняттям. А отже, він так само сприймає і відтворює орієнтальні кліше у своїх творах, сприймаючи колонізовані народи через призму інших імперських класиків, в середовищі яких сформувалось його світосприйняття.

📌Цей образ усвідомлення себе (колонізатора) як «жертви» у російській колоніальності вже детально розбирала відома дослідниця Ева Томпсон. На прикладі того ж «Ракового корпусу» Солженіцина, основні події якого відбуваються в Узбекистані. Дослідниця звертає увагу, що автор тут свідомо розмиває географію так, що країна з давніми державними традиціями, мовою і культурою стає лише «порожньою сценою, де російські діячі грають роль у трагедії про людські долі» (с). Місцеве населення тут повністю безпорадне, позбавлене власної глибокої мотивації, національної гідності чи політичної традиції, в той час як етнічні росіяни беруть на себе цивілізаторські ролі. Дуже природньо у героїв Солженіцина звучать фрази «наша країна», «наша земля» по відношенню до Узбекистану, який знаходиться за тисячі кілометрів від москви чи петербургу. Таким шляхом у класичній російській літературі корінні народи «обезличуються», позбавляються суб’єктності, що згодом використовується імперією для їх колонізації.

Детальніше про це раджу читати у праці Еви Томпсон «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм» (Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism), у якій проаналізовані колоніальні конструкції тих російських класиків, за яких так переживає письменник М. Шишкін.
#текст #колоніалізм #література #орієнталізм #постколоніалізм

✍Чи може архітектура бути де\колоніальною? Так, адже архітектура – це в тому числі суб’єктивна концепція, яка відображає погляд людини на природу, культуру, навколишній світ та національну спадщину.

📝У 40-70-х роках ХХ ст., коли десятки країн Афо-Азійського регіону здобули незалежність, архітектура стала одним зі способів провести межу між колоніальним минулим (з його впізнаваним візуальним стилем) і «новим майбутнім, яке будує вільний народ» (с). Для самих себе, і що важливо - власними руками. Незалежність для багатьох цих країн почалась з масштабних будівельних проектів, які творили промислову базу чи житловий фонд, або ж змінювали стару економічну логістику й господарське призначення регіонів.
Архітектура допомагала формувати візуальний образ нового світу, і модернізм відіграв у цьому процесі важливу роль. З допомогою мистецьких рішень архітекторів світ дізнавався, що Азія – це не лише палаци й культові споруди давнини, але й новітні проєкти. Ну і найголовніше – місцеві талановиті майстри стали користуватись попитом. Їм дали свободу творчості й державну підтримку. Молодь з хорошою освітою була мотивована повертатись на батьківщину, щоб створювати її новий візуальний стиль.

📌«Після колоніалізму вони хотіли нового світу. Його збудували архітектори» - стаття про виставку у Музеї сучасного мистецтва (Нью-Йорк), яка розповідає про модерністську архітектуру в Індії, Пакистані, Бангладеші та Шрі-Ланці. Вона частково торкається теми моїх сьогоднішніх роздумів.
https://www.washingtonpost.com/arts-entertainment/2022/05/17/moma-exhibit-architecture-south-asia/
#текст #мистецтво #постколоніалізм #деколоніалізм #текст #архітектура

🎥"У пошуках ідентичності" тепер доступний у широкому прокаті на ресурсі MEGOGO. Поруч з дуже цікавими спікерами, у серії міні-лекцій я ділюсь своїми думками про Крим, деколонізацію, ідентичність та кримськотатарську спадщину. Звісно ж, натхненний досвідом втілення виставки «MİRAS. Спадщина», в #Скарбниця_НМІУ. Хто ще не дивився на ютубі, запошую до перегляду.
#відео #музей #деколонізація #постколоніалізм #виставка #Крим #кримські_татари #MIRAS_Спадщина
https://megogo.net/ua/view/23913586-pro-identichnist-vid-oleksiya-savchenka.html?

«Для нас деколонізація обумовлена необхідністю виживання»
✍️"Такий (наш - авт.) досвід є новим для багатьох провідних музеїв світу. Ба більше, досвід, який ми здобуваємо й осмислюємо нині, майже не зрозумілий багатьом нашим колегам в Європі чи Америці. Адже для них «наука поза політикою», а деколонізація – це просто науково-філософська концепція, у якій ідеться про минуле, а не про сьогодення. Але для нас деколонізація ініційована історичною необхідністю виживання. Це не "примха" чи "тренд". Це те, що необхідно зробити зараз, бо для наступних поколінь може бути запізно...".
📌Поговорили трохи з колегою Марією про "деколонізацію", "музей, як контактну зону" та спадщину корінних народів (зокрема досвід виставки "Miras. Спадщина"). Вийшло ціле інтерв'ю для музейного блогу, з яким запрошую ознайомитись:
#музей #деколонізація #постколоніалізм #текст #Крим #кримські_татари #роздуми #контактна_зона
https://nmiu.org/posts/384

Зараз маю завершити одразу кілька статей, тож поки канал не дуже активний. Але нещодавно були запитання з приводу інтерв’ю на тему колоніалізму, деколонізації та спадщини корінних народів в музеї. Вирішив зробити підбірку своїх і партнерських матеріалів, заснованих на досвіді виставки «Miras. Спадщина», який з жовтня 2022 р. ми втілюємо спільно з кримськотатарською ГО "Алєм":

🎥Відео на дружньому каналі "Porobleno", де ми говоримо про колоніальні образи, осмислення Криму та погляд на культурну спадщину корінних народів. Трохи емоційна, але щира розмова:
https://www.youtube.com/watch?v=IJQikanOsI0

🎥Ще один випуск на Porobleno про культуру кримських татар, зв'язок живих традицій зі "спадщиною", а також взаємозв'язок спадщини "матеріальної" та "нематеріальною":
https://www.youtube.com/watch?v=H3XDUQx11Q8

🎥Серія з 10 роликів для проєкту "У пошуках ідентичності", про Крим, постколоніалізм, деколонізацію, ідентичність та їх зв'язок з культурною спадщиною. Кожен ролик тривалістю від 3 до 5 хвилин (даю одне посилання на весь плейлист). Вперше знімався у такому форматі, трохи хвилювався, але вийшло змістовно:
https://www.youtube.com/watch?v=KYwcUiX4Vsw&list=PLpBRE6fTmetprLF1D4bl_LdZmq6zofg8s

🎙️Інтерв'ю (аудіо) на "Українському радіо", про видання "Спадщина. Miras. The Heritage". Що ми розуміємо під словом "Спадщина"? Як музейні колекції й артефакти пов'язані з живими людьми? Що ці артефакти розповідають про культуру, світогляд та спосіб життя носіїв культури кримськотатарського народу? Як артефакти дають можливість осмислювати власну ідентичність, говорити про долі окремих людей та цілого народу? Чому важливо говорити не лише про факти і події, але й про сенси?:
https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=4044478&fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR2IHDi4kLYjEFxAS7SuPtkvAGglr40AtFlaTw9yh7Va-kDiHKChjfFIpNI_aem_PC8N2JGqhTAZifF3pw844Q

📝Інтерв'ю (текст) для "Кримськотатарського ресурсного центру", про досвід виставки й видання "Miras": "Ми намагались створювати видання й виставку так, щоб за речами історичної чи мистецької цінності завжди можна було побачити людей. Розказати про їхні долі. Саме цей контекст і відрізняє живу спадщину від, так би мовити, "археологічних культур".
https://ctrcenter.org/uk/vydannya-miras-spadshhyna-the-heritage?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR00UQ_NsI0Xq6fCF-cjpfjx4hMnpPpmissWJaJPgkqDKclkWn20Ns_LR8I_aem_EFX__4y15C75kRMV8ixbag

📝Інтерв'ю (текст) моєї колеги Марії Прокопенко з Мурвет Аметовою, яка розповідає про історію своєї родини через призму збережених сімейних фотографій. Готуючи ілюстації для виставки "Miras" ми збирали фотографії з родинних колекцій, щоб відвідувачі могли дізнаватись про спадщину кримських татар саме через призму особистих історій, а не "типажів" (з листівок чи безконтекстних "фото з інтернету"). Чому важливо зберігати, фіксувати та осмислювати особистий досвід старшого покоління? Можете дізнатись на прикладі цього інтерв'ю:
https://nmiu.org/posts/105

📝Ще одне інтерв'ю (текст) моєї колеги Марії Прокопенко, цього разу зі мною: про колоніалізм, деколонізацію та "музей, як контактну зону". Знову ж таки - через призму спадщини кримських татар та досвіду виставки "Miras":
https://nmiu.org/posts/384

📌Дякую моїм друзям і колегам за інтерес до цієї теми й надану можливість поділитись своїми роздумами. А ще - відвідувачам виставки, які за час її існування з жовтня 2022 р. привнесли багато "особистого" у наші заходи. Далі буде.
#колоніалізм #деколонізація #інтервю #відео #постколоніалізм #роздуми #Крим #кримські_татари

Політика СРСР на деколонізованому «Сході» в 1960-1980-х роках: неоколоніалізм, теорія «соціалістичної орієнтації» чи постколоніальний підхід?
✍️Поки ще не повернувся до роботи, ділюсь статтею, яку ми підготували у співавторстві з Олександром Ковальковим, сходознавцем, доктором історичних наук та моїм хорошим другом. Стаття історіографічна й присвячена концепціям, які використовували в часи «холодної війни» для тлумачення політики СРСР щодо держав Азії та Африки після формального здобуття ними незалежності. Зокрема, йдеться й про ті ідеї, з допомогою яких радянська влада обґрунтовувала власну експансію та боротьбу за сфери впливу на Глобальному півдні.
Оскільки класична колоніальна теорія нерозривно пов’язувала такі поняття, як «капіталізм» і «колоніалізм», на СРСР та його відносини із залежними від неї державами чи регіонами цей дискурс не поширювався. СРСР використовувала деколоніальні ідеї як інструмент культурного, ідеологічного, політичного й військового протистояння в «холодній війні». І справа тут не лише у підтримці революційних рухів в колоніях «західних» держав.
Радянська влада вибудовувала стійку систему політичної домінації й контролю у країнах Азії та Африки, нарощувала свою фактичну присутність, формувала у ключових сферах життєдіяльності цих держав прошарок лояльної для себе еліти: чиновників, військових, митців, промислової інтелігенції, тощо. Це цілком відповідає універсальним колоніальним практикам, але з іншою ідеологічною основою. І цей напрямок досі використовується сучасною Росією. У цьому контексті наводимо кілька реальних прикладів, як сучасні африканські політики в своїх інтерв'ю підтримують російське вторгнення, аргументуючи свою позицію відпочинком в «Артеку» чи навчанням в Києві у 1960-80-х роках.
У цьому ж контексті ми розглядаємо теорію «країн соціалістичної орієнтації», яких в СРСР чітко протиставляли «соціалістичним країнам» (на «заході» такої різниці просто не існувало). З допомогою теорії «соціалістичної орієнтації» СРСР обґрунтовував свою «співпрацю» з державами у яких: 1. При владі формально перебували «марксистсько-ленінські» партії, що декларували свій «соціалістичний курс»; 2. Країнами, що формально дотримувались «немарксистських» теорій соціалізму, але мали «дружній курс» до СРСР - зокрема, надавали підтримку у голосуванні в міжнародних організаціях, тощо. СРСР визнавала ці країни такими, що «рухаються у напрямку соціалізму» та прийдуть до нього колись у майбутньому - звісно під мудрим керівництвом СРСР.
📌Щоб не переказувати зміст, запрошую читати за посиланням:
https://journals.cusu.in.ua/index.php/history/article/view/692
#стаття #текст #колоніалізм #постколоніалізм