📝«Щоб не казали, поки що, автори ріжних mirages orientaux, а усе таки коли ми заходжуємось думати про походженнє нашої евопейської культури, та й походження наших народів, очи наші по старому звертаються на східню сторону – до великої Азії, якої Европа є тільки пів-островом…». Хфедір Вовк, «Кавказ і Карпати (деякі проби етнольоґічних зближень) (1906).

✍️Цікава метафора відомого українського антрополога про «Європу – як півострів Азії» нагадала мені вислів французького філософа Поля Валері, який у 1919 році сказав, що тогочасна Європа – це лише «Мис Азії». Ці слова лаконічно виражали загальний настрій міжвоєнної Європи, яка переосмислювала свою ідентичність на тлі глобалізації світу й глибокої кризи колоніальної системи.

Стаття «Кавказ і Карпати» Хфедора Вовка була надрукована у збірнику, присвяченому Михайлу Грушевському. Це своєрідний підсумок експедиції українського антрополога в Карпати у 1903-1906 роках. До написання статті його надихнула роль цих гірських регіонів у житті Грушевського: «…якого житє почалося на Кавказі, а розвинулось у Галичині…» (с). Описуючи етнографічні паралелі в одязі, житловому будівництві, знаряддях праці, побуті, традиційних прикрасах та деяких звичаях у гуцулів/бойків та мешканців Кавказу (зокрема осетин), Хфедір Вовк помічає певну спорідненість між цими гірськими спільнотами. Хоча сам він констатує, що його стаття – це лише сміливі припущення, для яких потрібні подальші ґрунтовні дослідження. Текст його статті написаний дуже "жвавою" мовою, з використанням таких чудових метафор, як «Півостів Азії»…
#текст #чтиво #Кавказ #Україна

✍️«На якийсь короткий час унаслідок лібералізації політичного життя після смерті Сталіна 1953 року та вступу Монголії до ООН 1961 року монголи віднайшли сміливість і відчували свободу, щоб досліджувати власну історію. Країна підготувала серію марок 1962 року, щоб відсвяткувати 800-річчя від народження Чингісхана. Тумур-очир, другий за рангом член парламенту, дозволив звести бетонний монумент, щоб відзначити місце народження Чингісхана біля р. Онон, і фінансував конференцію дослідників, щоб вони могли оцінити добрі та погані сторони Монгольської імперії в історії. Як на марці, так і на простому графічному рисунку монумента було зображено втраченого «сулда» Чингісхана – Бойове Знамено з кінського волоса, з яким він робив завоювання, та місце, де спочила його душа. Після майже восьми століть «сулд» мав дуже глибоке емоційне значення… тож росіяни трактували саме його зображення на марці як акт національного відродження й потенційну агресію. Совіти зреагували з нераціональною злістю через страх, що їхня держава-сателіт могла піти незалежним шляхом, або… стати на сторону іншого сусіда – Китаю… Комуністична влада в Монголії проводила репресії проти марок і дослідників. За злочинну зраду, яка полягала в тому, що Тумур-очир продемонстрував «тенденції, спрямовані на ідеалізацію ролі Чингісхана», влада усунула його від посади, відправила у внутрішнє вигнання і, зрештою, його зарубали сокирою. Після чисток у власній партії комуністи сфокусували увагу на роботі монгольських дослідників, яких партія назвала «антипартійними елементами» чи «паразитами». Після чого почалась антинаціоналістична кампанія, у межах якої влада кинула археолога Перле у в’язницю за те, що він навчав Тумур-очира й таємно досліджував історію Монгольської імперії (в тому відому писемну пам’ятку «Таємна історія монголів» - авт.)... Учителі, історики, художники, поети та співаки були в небезпеці, якщо були пов’язані з історією епохи Чингісхана…».
#марки #текст #книга #чтиво #фото #Монголія

«UŁHAI, UWŁUM»/«Рости мій сину» (1932).
Вірш Сергія Шимона Рудковського (1873-1944), караїмського письменника, поета і громадського діяча з Луцька. Засновника караїмського часопису «Sabah» («Світанок»). Також, він був автором текстів до луцького караїмського часопису «Karaj Awazy» («Шлях караїмів), у якому й надруковано цей вірш караїмською мовою в 1932 році. Переклад вірша з караїмської: Володимир Шабаровський.
***
Рости, мій сину, підростай
Хороший виростеш карай!
Будь честі й правді за заслугу
Щоб бачив сонце на шляху.
***
На те у світ з’явився ти,
До Бога й правди щоб іти
Рости ж бо сину, підростай!
І будеш сильний ти карай!
***
Хай буде щит в твоїх руках,
Адже ти вибрав правди шлях.
А зброю дарма не виймай,
Бо ти достойний муж – карай!
***
Голодним й босим помагай,
На те у світі ти карай!
Вдягни вдову і сиротину,
І будеш справжнім караїмом!
***
Людей любити треба всіх,
Хай буде власна віра в них!
З тобою ж буде хай до скону,
Мойсея заповідь Закону!
***
Якщо у тебе ворог є,
Не бійся стати за своє!
Май гостру зброю у руках,
Щитом хай буде правди шлях.
***
Якщо ти зло здолати зміг
І кинув ворога до ніг,
У піхви шаблю заховай,
Даруй життя – бо ти карай!
***
Як дужчий ворог, а не ти,
Соромся сину утекти,
Неначе лев його долай,
І те й ім’я тобі - карай!
#караїми #Луцьк #поезія #текст

⚡Вже зовсім скоро відбудеться лекція «Польсько-литовські татари в історії України». А сьогодні, розповімо Вам кілька цікавих деталей про татарські підрозділи в складі армії Речі Посполитої, відомі більше, як «Jazda tatarska».
✍️Практика запрошувати на службу воїнів з Криму, Причорномор’я та інших регіонів Великого степу існувала в Східній Європі з давніх часів, що зовсім не дивно. У тогочасній мілітарній культурі високо цінувались хоробрість, вміння їздити верхи та вправлятись з луком і списом. Ще з XIV ст. на службі у польських королів і великих князів литовських виникають загони, що цілковито складались з татарських воїнів. Окрім звичних походів проти Тевтонського ордену й Золотої Орди, на них покладався обов’язок особистої охорони володаря, захист шляхів сполучення, переправ, фортець. За вірну службу вони отримували землю й привілеї, а також право сповідувати власну віру – іслам.
📝«...з них вийшли добрі й старанні господарі, здатні до бою, які зберегли давню мужність. Вони мають від своїх предків магометанську релігію, вільно живуть згідно з наданими їм правами, разом з Литвою визнають своїм паном польського короля; вони мають також і свою, позначену арабським письмом корогву, під якою відправляються на війну проти ворога…» - так писав про служивих татар Олександр Гваньїні у «Хроніці європейської Сарматії».
Татарський підрозділ на королівській службі першочергово очолювали представники таких знатних родів, як Барини, Наймани, Конграти, Юшини, Ялоіри, Ширіни, тощо. Була ще хоругва Уланів, яку виставляли до війська «татарські князі» - нащадки Чингізидів. «Язда татарська» відносилась до легкої кавалерії, озброєної луками, стрілами, списами й щитами-калканами. Ротмістри, хорунжі й маршалки, а також більш заможні товариші хоругв мали ще кольчуги й навіть панцирі.
Ефективність такого роду військ сприяла збільшенню татарських хоругв з кожною великою війною, а також їх появі у надвірних (приватних) арміях шляхти Речі Посполитої. Найбільшої чисельності цей рід військ досяг на кінець 50-х років XVII ст. За різними підрахунками вони становили більше 30 татарських підрозділів на коронній службі. Така кількість татарських вояків вплинула на мілітарну культуру, тактику й озброєння багатьох армій європейських країн, що найпомітніше проявилось у появі такого роду військ, як «улани».
📌Нагадую про те, щоб ви не забули зареєструватись на лекцію! Це можна зробити за посиланням:
#татари_липки #текст #анонс #лекція
https://forms.gle/kGnU18CEHuGb5tEh8

📚«Ґереї та Османи. Історія династії Кримського ханства в Османській імперії». Книжкова новинка від Хакана Киримли, відомого турецького дослідника кримськотатарського походження, проф. Ун-ту Бількент.
✍️Книга присвячена особливостям тривалих історичних та культурних взаємин між Османами та Ґереями. Багато нового документального матеріалу й фактажу, польових поїздок (у майже 200 населених пунктів), а також цінних узагальнень, концептуальних думок, що проливають світло на багатогранний і складний характер зав’язків між цими правлячими династіями. Значна частина книги присвячена Ґереям за межами Криму – зокрема на Північному Кавказі та Балканах: як до, так і після 1783 р. Їх діяльності у якості військових, політичних, суспільних діячів. Важливими і дуже цікавим для мене також є відомості про сучасних нащадків кримськотатарської правлячої династії в Туреччині, а також їх «спадщину», що залишилась у пам’ятках, місцях, похованнях, документах, тощо.
Сам дослідник в одному з інтерв’ю звертає увагу на те, що: «Ґереї – одна з найважливіших правлячих династій в ісламському світі. Її діяльність виходить значно далі за межі лише Криму… і одна з найбільших помилок полягає в тому, що Ґереїв часто сприймають лише як династію, в той час як цей розгалуджений рід складався з тисяч людей…».
#чтиво #текст #книга #Туреччина #Крим #Україна #кримські_татари #Кримський_ханат

📚Нещодавно у видавництві «Лабораторія» вийшов український переклад книги «Великі шовкові шляхи. Нова історія світу», британського історика Пітера Франкопана. Більше про свої враження від книги напишу згодом, а поки тримайте невеличкий фрагмент про «бактріана» – знаменитого двогорбого «корабля пустелі»:
✍️«…Торгівля між Китаєм та зовнішнім світом розвивалася поволі. Долати маршрути вздовж краю пустелі Ґобі було непросто, особливо за Нефритовою брамою – межовим постом, через який проходили торгові каравани на захід. Іти від одного оазису до іншого було складно – незалежно від того, пролягав шлях через пустелю Такла-Макан, або перевали в горах Тянь-Шаню, або через Памір. Треба було давати собі раду з екстремальними температурами – це одна з причин, чому так цінувався «бактріан» - двогорбий верблюд. Достатньо витривалі, щоб зносити суворі пустельні умови, ці тварини здатні заздалегідь відчувати смертоносні піщані бурі. Як зазначав один автор, вони «негайно всі разом стають і починають гарчати» - це знак для торговців і караванників прикрити повністю носи й роти. Та верблюд не був бездоганним флюгером – джерела зазначають, що вздовж маршрутів можна було бачити багато мертвих тварин і скелетів. За таких складних умов винагорода мусила бути достатньо високою, щоб отак ризикувати. Хоча бамбук і полотно з провінції Сичуань можна було знайти в продажу на ринках Бактрії – за тисячі кілометрів від місця виготовлення, але на далекі відстані в основному перевозилися рідкісні й дорогі товари…».
#текст #чтиво #книга #Китай

📚Кавказ, черкеси, понтійські греки у пост/колоніальному прочитанні роману «Андрій Лаговський», від Агатангела Кримського:
✍«Отак естетично розмовляючи, кінчали партію в шашки оті двоє людей у східній грецько-турецькиій кофейні, в маленькому кавказькому містечку Туапсе, що має колись стати великим портовим містом і окрасою новітньої «руської Рів’єри» - се так звуть тепер у Росії колишню прибережну Черкещину, та Абхазію, та Мінгрельщину – незвичайно гарний край з підтропічною флорою, що розкинувся вузькою смугою уздовж кавказького берега Чорного моря од Кубанщини до Малої Азії, трохи чи не до Трапезунда… він допіру залюднюється та й, може бути, стане з часом такою самою українською губернією, як і Херсонщина чи Таврія…».

Останніми роками «перевідкиваю» для себе літературний та поетичний спадок Кримського, і власне його художні орієнтальні сюжети. В цьому контексті дуже цікавий роман «Андрій Лаговський», основні події якого розгортаються на чорноморському узбережжі Кавказу. «Сценою» для цих подій є історична Черкесія, підкорений зовсім нещодавно Російською імперією край, з колись чисельним народом й давніми політичними та мілітаними традиціями.
Хоча роман скоріше про душевні переживання героя, читаючи його постійно натрапляєш на глибший колоніальний контекст: згадка перейменувань місцевих назв; грецькі поселенці з Трабзону та українські з Одеси, Херсонщини; земельні наділи для російських дворян; місцеві орієнтальні типажі, тощо. Багато згадок у «випадкових розмовах» героїв про історичну спадщину регіону та долю черкесів. Автор ніби й озвучує через слова деяких героїв відомі «кліше» про «Черкещину, як піратське гніздо работорговців», але ж одразу і спростовує це у тексті:

✍«…ще тоді, як жили тут черкеси-шапсуги, тоді були тут славні сади, та городи, виноградники; бо Черкещина вела жваву торгівлю з Туреччиною, що присилала в черкеські порти безліч торгових кораблів… але тепер, за чверть століття, відколи Кавказьке узбережжя спустіло, воно геть позаростало…; тепер важко навіть хоч трохи розпізнати які небуть сліди од колишньої дуже високої хліборобської культури…»
#текст #книга #чтиво #колоніалізм #Кавказ

Цікавий факт:
📚Син знаменитого дослідника півдня України й Нової Січі Аполона Скальковського (1808-1899), Костянтин Скальковський (1843-1906), був не лише театральний критиком, але й геологом та інженером. За дорученням російського уряду він досліджував поклади корисних копалин і виробничі можливості на Уралі, Кавказі, в Казахстані, а також вивчав комерційні перспективи використання Суецького каналу для російської торгівлі в Єгипті (Порт-Саїд, Каїр). Зокрема, він був присутній при відкритті Суецького каналу у 1886 р., про помпезність якого написав детальний звіт, сповнений орієнтальними типажами та туземною екзотикою, що ніби зійшла з картин Делакруа:
✍«О третій годині після обіду для розваги високих гостей була призначена арабська фантазія. Імператриця, імператор і принци (французькі – авт.) поїхали оглядати шале хедіва. Я відправився з компанією в екіпажі, щоб зустріти кортеж… Фантазія (арабська – авт.) полягала в тому, що весь табір арабів горлав у все горло під звуки численних барабанів та верескливих сопілок. На піщаному полі зліва від дороги було організовано кінне ристалище бедуїнів. Вершники скакали на своїх легких конях, між якими були прекрасні зразки чистої арабської крові, стріляючи з рушниць та махаючи списами. У всьому цьому не було ніякого сенсу, але загальна картина тисячі народу в строкатих костюмах, верхи на конях, віслюках та верблюдах, виглядала цікаво… Для доповнення картини, єгипетський хедив розтягнув шпалерами війська. Вперше я побачив тут єгипетську кавалерію. Туземні улани сиділи тут на старих дряних конях, вочевидь куплених в Одесі з нашого кавалерійського барака. Шум і всілякі веселощі продовжувались до пізнього вечора. Деякі пасажири з нашого пароплаву відвідали табір і знайшли там гостинний прийом у багатого арабського шейха, який показав їм дуже цікаві дервішів, що крутились і завивали.
#текст #чтиво #тревелог #Україна #Єгипет

📚Орієнтальні образи бахчисарайських майстрів з твору "Під мінаретами", Михайла Коцюбинського. До 160 річниці з народження письменника:
✍️«...Коли ж Абібула дійшов до базау, його оглушив такий клекіт життя, що після тиші став нестерпучим… Вузьку покручену вулицю, глибоку й каменисту, як дно висохлої річки, тіснили крамниці, маленькі, темні, немов закопчені димом печери… Тут все робилось на вулиці. Гладкі «фурунджі» по пекарнях, в високих фезах, з закачаними по лікоть рукавами, місили прилюдно тісто, а у великих печах палав такий вогонь, що аж на вулиці ставало душно. Шевці, підобгавши ноги під себе, ледве помітні з-за купи товару, гаптували капці сріблом та золотом. Низки червоних капців, як стигла перчиця, висіли на дверях, а постоли, мов свіжі пиріжки, сушились рядками вздовж тротуарів. Блищав мідний посуд, як золотий вівтар і тремтіли під молотом майстра нові мідниці. Прискав вогонь у горні й грала вогняна мідь…».
🖼️Бахчисарайська вулиця. Листівка поч. ХХ ст.
#Крим #кримські_татари #текст #Бахчисарай

Трохи гумору, сучасного і не дуже:
📚У книзі «Стамбул: спогади та місто» Орхан Памук в теплій ностальгічній манері згадує про «Стамбульску енциклопедію» - популярне в роки його дитинства видання цікавих фактів про улюблене місто, які з різних історичних джерел чи новин виписував письменник Решат Екрем Кочу (1905-1975). Памук зазначає, що на відміну від шкільних підручників, енциклопедія переповідала купу цікавинок, дивовижних пригод, байок, таємничих чи дивних випадків, які зафіксували писемні джерела у Стамбулі від Мехмеда Фатіха до Ататюрка:
✍️«Саме у тій книзі я… прочитав про канатоходьця, який натягнувши канат між корабельними щоглами, перетнув затоку Золотого Рогу на знак святкування обрізання принца Мустафи, сина Агмеда ІІІ».
Цей вражаючий епізод з акробатами в енциклопедії скоріше за все взятий з «Surname-i Vehbi», від Левіні (1680-1732), знаменитого палацового художника "Доби тюльпанів". Він зобразив святкові заходи й аудієнції при дворі султана Агмеда ІІІ, організовані з нагоди святкування сюннету (обрізання) його синів у 1720 р. Цікаво, що ці акробати не лише пройшли по мотузці в бухті Золотого Рогу, але й під час виконання трюків наливали собі гарячу каву з ібрика, насолоджуючись напоєм на висоті майже 120 метрів. Про цей епізод з кавою я вже писав. І він згадався мені не просто так.
Вчора побачив новину, що естонський акробат Jaan Roose перейшов по канату через Босфор, подолавши дистанцію в 1 км. на висоті 165 м. Хоча це вагоміше досягнення, ніж у його попередників 300 років тому, але зробив він це без кави чи чаю. Тож, в енциклопедію цікавих фактів про Стамбул він навряд потрапить…
#текст #гумор #новини #Стамбул #кава

📚«Американська війна в Афганістані», від Картера Малкасяна, американського історика, аналітика й колишнього радника військового командувача США в Афганістані.

Загалом, враження від книги позитивні:

📌Картер Малкасян є одним з ключових "західних" дослідників Афганістану. У тексті відчувається глибоке розуміння культури, звичаїв, мотивації афганців, які постають не гомогенною абстрактною спільнотою, а пуштунами, таджиками, узбеками, хазарейцями та ін. етнічними групами й племенами. Аналізується також вплив географії, релігійних, суспільних\культурних особливостей на ідентичність цих спільнот. Хоча іноді автор і звертається до узагальнень (як же без цього), але принаймні немає дратуючих орієнтальних пасажів про «таємничих і гордих жителів пустелі, у яких на роду написано так чинити\жити\воювати…», тощо. Цим «грішать» більшість авторів та аналітиків на подібні теми. Але не він;

📌Картер Малкасян знає мову пушту. Окрім іншого - використовує "місцеві" джерела, інтерв’ю. Під час роботи радником він багато спілкувався з афганськими лідерами, командирами, посередниками, союзниками та противниками, був присутній на переговорах. Тому, це частково "польовий матеріал" та власний досвід, який дозволяє краще розуміти внутрішній контекст, структури, процеси. Багато біографічних деталей окремих діячів, що теж радує;

📌Автор описує й тверезо оцінює дипломатичні\військові успіхи та ключові прорахунки на різних етапах вторгнення. Тактичні та стратегічні;

📌Звертає увагу на важливу деталь - Афганська війна (2001-2020) стала можливо найдовшою війною для США, й водночас головним болем одразу 4-х президентів цієї країни (Буша, Обами, Трампа, Байдена). Але, в той же час ця війна довго залишалась малопомітною. Або принаймні не так виразно осмисленою в американському суспільстві, масовій культурі, історії, політиці - на відміну від всеосяжного досвіду Другої світової чи Громадянської війни, "національної травми" В’єтнаму чи "сорому" Іраку;

📌Мілітарний досвід Афганістану сильно змінив американську армію: її тактику, методи, технології й саму концепцію ведення війни, а також ставлення до місцевого населення. Вперше з часів Холодної війни настільки кардинально;

📌Значна увага у книзі приділена наслідкам війни для афганців. Для місцевого населення ці 19 років були лише найдовшою фазою 40-літньої війни, маятник якої коливався кілька разів від інтервенції великої держави (СРСР, а потім США) до внутрішньої війни. Це сильно змінило економіку, суспільне, релігійне життя та світогляд людей. І в кінці-кінців створило передумови для утвердження влади Талібану, соціальною базою якого стало великою мірою молодше покоління афганців, що виросли й здобули освіту переважно у пакистанських таборах для біженців. Останній фактор часто недооцінюють при аналізі цієї теми.
Добре, що книга вийшла українською. Раджу до прочитання.
#текст #чтиво #книга #Афганістан

На правах реклами☺️
☕Отримав в подарунок дуже смачну каву від «25 Coffee Roasters». Чудова арабіка дрібного помолу, з присмаком грейпфруту, яблука і білого винограду. Загалом, люблю класичні смаки кави, але цей також сподобався, тож тепер усім раджу. Восени саме те, що треба.
📌Ознайомитись з асортиментом і замовити каву можна на сайті:
https://25coffeeroasters.ua/

✍Для нашого каналу є знижка у 20%, за промокодом: Нотатки

Бренд має сторінки й на інших платформах.
Instagram: @25coffeeroasters.ua
Telegram: https://t.iss.one/+rCc9nf-5TWYxM2Qy
YouTube: https://www.youtube.com/@25_coffee_roasters
#кава #фото #реклама #текст

📝Підсумкове інтерв’ю з Кунінорі Мацудою, Надзвичайним і Повноважним послом Японії в Україні, який завершує свою каденцію. Дуже ґрунтовні і цікаві думки про підсумки роботи дипломата й перспективи подальшої співпраці Японії та України.
✍️ «Ми збиратимемо інформацію про поточну ситуацію в Україні та потреби українських компаній і надаватимемо її японським компаніям. А коли японські компанії проситимуть нас знайти партнера для них на українському ринку для ведення нового бізнесу в Україні, ми збиратимемо інформацію для них. JETRO здатна робити всі ці речі. Її офіс незабаром з'явиться у Києві…»
#текст #інтервю #Японія
https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3913931-kuninori-macuda-nadzvicajnij-i-povnovaznij-posol-aponii-v-ukraini.html?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR3054k5wnWf4L4AlXbCuzkePOhpIPFtJL7lr1Q-ZFA5WtD_5KwQDiSTqE8_aem_4_O3oTmnJDj3BkK5va7i9Q

✍"Я трохи здригнув, мимоволі очі потяглися ще більш на північ. По взгір’ю розкинулася Алупка… Вона ще спить… Куняє прехороша мечеть зі своїм високим мінаретом: мені здається, що він вип’явся вгору, аби зазирнути в очі Ай-Петрі, глянути на сніги білі в широких щілинах високої гори скелястої, але, побачивши, яка темна гнобительська хмара суне з півночі на Ай-Петрі, мінарет злякався, принишк, доки мулла, кличучи «правовірних» на молитву, не зрушить його спокою…".
📚З оповідання "Ранком в Алупці" (1895), Олександа Кониського (1836-1900), відомого українського літературного та громадського діяча. Мечеть в Алупці була збудована у 1834 р. за проєктом Філіппа Ельсона (1793-1867). У 1927 р. пам'ятка сильно постраждала від землетрусу й була розібрана на будівельні матеріали радянською владою. Її купол і мінатер, якы описуэ Кониський, можна побачити на літографії від видавництва Еміля Берндта (Verlag v. Emil Berndt).
#Крим #Алупка #текст #мистецтво

-Чи чули ви про Україну? – питаю його нарешті.
-Чув, - відповідає Саті, - це на півдні росії така країна, що хоче волі так, як і ми, араби.
З моєї черги розказую Саті історію українського відродження. Історію великого пробудження і кривавого хрещення України, що коштувало життя найкращих синів народу. Мій учений араб слухає уважно, похитуючи головою, а потім додає як би у відповідь власним моїм думкам:
-Що значить життя одиниці супроти величності ідеалу?
Потім виходимо на чердак по кладу. Із сивих глибин світу непомітно встає день. Він відзначує межі моря і гасить зоряні світла. Згодом з’являються на покладі перші сірі шинелі французьких колоніальних вояків… Але я не можу позбутися думок про Саті і його останні слова… Хто так думає, той побідити мусить. Це для вас встає нині день – Народи Сходу.
Степан Левинський, «Паризькі настрої» (1926).

📝На поч. 1920-х років на пароплаві з Єгипту до Сирії український письменник, сходознавець та дипломат Степан Левинський (1897-194) познайомився з Саті Єль Ґієрі, або ж Саті аль-Ґусрі (1879-1968), відомим сирійським та іракським політиком, письменником, просвітником, а також одним з найвпливовіших ідеологів панарабізму. Коли у жовтні 1918 р. було створено Арабське королівство Сирія, Саті аль-Ґусрі став міністром освіти в уряді короля Фейсала. Оголошення французького мандату на ці території, а також поразка під Майсалуном від армії генерала Анрі Гуро поклали край цій короткій незалежності. Фейсал зайнявся розбудовою держави в Іраку, а разом з ним у цій країні осів і Саті аль-Ґусрі, виховавши кілька поколінь сирійських та іракських політиків. Він вважав, що головними умовами для формування нації є рідна мова та спільна культура. Саме ці чинники можуть відродити політичну націю, навіть після втрати державності в минулому.

У розмові між Степаном Левинським та Саті аль-Ґусрі відчувається емпатія, адже обидва інтелектуали належали до народів, що у фіналі Великої війни вимушені були відстоювати своє право на самовизначення та незалежність у важкій боротьбі. Деколоніалізм, модернізація, просвітництво, національне відродження та право на суб’єктність – це ті теми, які найбільше турбували співрозмовників.
#Сирія #Ірак #Україна #текст

Нещодавно український парламент визнав геноцид черкеського народу. Російський колоніалізм на Кавказі, визвольна війна та трагічна доля його народів – це теми, які досить виразно представлені в творах українських письменників, дослідників, журналістів різних поколінь. З-поміж іншого, тут накладається відбиток ще й «українського контексту»: одні автори порівнювали російські колоніальні практики на Кавказі зі схожим досвідом регіонів України (зокрема Криму, Причорномор’я, Слобожанщини); інших авторів цікавила доля українських колоністів, якими російський уряд намагався заселяти Кавказ, а згодом - прагнув перебудувати їх ідентичність на загальноросійську.

📚Одним з таких творів, що піднімає питання трагічної долі черкесів та російського колоніалізму, є нарис «Кубань» (1928), від Петра Лісового (Сващенка, 1891-1937), українського письменника, журналіста та ветерана Першої світової, якого сталінський режим репресував у 1937 році. Петро Лісовий відвідав Кубань за розпорядженням газети «Вісті ВУЦВК» у 1927 р., щоб ознайомитись з «національно-культурним будівництвом в регіоні». Тут його провідником був давній приятель Гаврило Доброскок. Він показав Лісовому навколишні місця та відвіз до аулу Афінсіп в Адигеї. Репортаж про Кубань був оформлений вже у Харкові після повернення. Цей нарис став фатальним для журналіста і згодом буде використаний як один з доказів його «контрреволюційної та націоналістичної діяльності». Трохи більше про життя Петра Лісового раджу почитати у статті Ярини Цимбал на Локальній історії. Посилання даю у коментарях.
Твір «Кубань» 1928 р. багато чим може зацікавити дослідників. З художньої точки зору він написаний як тревелог, сповнений «духом фронтиру». Поруч з цим, у творі присутні орієнтальні типажі, зокрема жителів аулу Афінсіп. Про їх традиційну культуру та спосіб життя автор пише у контексті «пережитків складного минулого», яким покладе край нова влада і невідворотна модернізація. Теза, яка відображає загальні ідеї свого часу.
Напередодні поїздки на Кубань Лісовий уважно вивчав історію регіону та обставини його колонізації. У творі багато цитат, посилань, власних роздумів про долю черкесів, а також їх відносини з російською владою та козаками-поселенцями. Піднімається питання методів заселення Кавказу царським урядом, через знищення традиційного господарства й еліти місцевих народів👇
#текст #Кавказ #Україна #колоніалізм

Дуже люблю різноманітні «Книги костюмів», як «європейські» так і «східні». Вони завжди мають багато деталей та неочевидних контекстів.
Багато цих книг передають типажі у стандартних, часто відтворюваних одноманітних позах. Ілюстрації містять акцент на «клейнодах», професійних, станових чи конфесійних ознаках. Виконані малюнки у 2D (так би мовити), без «зорового контакту», «художньої перспективи» й інших атрибутів, які би порушували обмеження на зображення живих істот в ісламі. В Стамбулі, та інших великих містах, було багато мініатюристів, які за доступні гроші виготовляли подібні ілюстрації для купців, мандрівників, дипломатів. Ці ілюстрації згодом могли доповнюватись вже самими замовниками (латинською, італійською, німецькою, шведською мовами), переростаючи у справжні «енциклопедії» з суб’єктивними враженнями та довідковими відомостями про історію, географію, культуру країн і регіонів. Торгівельний потенціал, шляхи сполучення, ендемічні хвороби, флору та фауну. А також їх мешканців. Книги костюмів презентували європейським правителям та знаті, привозили як дуже вартісний сувенір, або ж ефекту «презентацію\звіт» про здійснену роботу. Інколи – як своєрідне свідчення власної експертності в «східних справах». Таке собі навіть «резюме». На основі цих типажів і заміток цілі покоління науковців, філософів, митців уявляли собі «орієнт», відтворюючи образ його мешканців у чисельних творах вже європейського мистецтва. А політики навіть будували дипломатичні чи військові стратегії.
#роздуми #текст #книга_костюмів

Про османських солдатів на Галичині, турецькі пісні замість колискової та перше знайомство з тюркським світом.
📚Читаю далі з великим інтересом нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Цікавий фрагмент з автобіографії дослідника, у якому він говорить про те, як особистий (часто навіть несвідомий) досвід здобутий в дитинстві, вплинув на його сприйняття тюркського світу:
✍️«Кілька обставин зробили з мене тюрколога. Три з них були несвідомими, і перша насправді почалась в 1916 році – за три роки до мого народження. Солдати Османської імперії, союзниці Австро-Угорської імперії, тоді розміщувались в Галичині. Один загін прибув до Луки – містечка, де жила моя мама, а дідусь довгий час виконував обов’язки голови громади. Будинок мого дідуся (де пізніше народився я) був розташований на краю дуже великого лугу. Неподалік проходили муштру османські солдати, і їхні меланхолійні пісні було чутно в покоях моєї матері та її молодшої сестри. Дівчатка почали наспівувати дивні мелодії та повторювати їхні іноземні слова. Османські офіцери часто навідувались до дідуся: як офіційно, так і неформально. Іноді до їхньої компанії допускалися й дівчата, незважаючи на пуританські звичаї, властиві добі правління Франца Йосипа, що переживали в той час на Галичині, а також попри те, що османські офіцери, які були мусульманами, заледве знали, як розмовляти з дівчатами-християнками. Сестри за будь якої нагоди просили офіцерів, які також розмовляли німецькою, виправити їхні «турецькі тексти». Вони вивчали основи розмови османо-турецької мови й навчились співати кілька популярних пісень типу турецьких mani (народних пісень, що складались з чотирьох рядків), а також османські військові марші.
Досі пам’ятаю, що в ранньому дитинстві мама часто співала мені перед сном турецькі мелодії. Мої перші дитячі пісеньки були турецькими, і деякі з них я пам’ятаю донині. Матір також навчила мене рахувати по-турецьки від одного до ста й говорити кілька речень, не маючи, природно, жодного уявлення про граматику або структуру мови…».
#текст #книга #Османська_імперія

Про османські підрозділи на Галичині в часи Першої світової останнім часом активно пишуть. Більше про цю тему можна дізнатись наприклад тут:
https://zbruc.eu/node/53876
#текст #стаття #Османська_імперія