⚡Леся Українка і Схід №2. Крим та Причорномор’я

📌У переддень 150-літнього ювілею Лесі Українки, продовжуємо тему її взаємин зі Сходом. Цього разу - близькими до нас Кримом та Причорномор’ям.

📌Через важкий стан здоров’я і потребу у санітарно-курортному лікуванні, Леся Українка відвідувала Північне Причорномор’я (в дитинстві) та Крим, провівши на півострові щонайменше три роки свого життя. Тут вона побувала в Саках, Бахчисараї, Байдарах, Ялті та інших місцях, присвятивши півострову збірки «Кримські спогади» і «Кримські відгуки».

📌Цикли цих віршів (зокрема «Бахчисарай», «Бахчисарайський дворець», «Бахчисарайська гробниця») наповнені вже класичними для Європи орієнтальними образами «екзотичного (пряного, таємничого, чаруючого і т.д.) Сходу», з «райськими садами», «живописними руїнами» та «гаремами» – неодмінними атрибутами минувшої величі Кримського ханства. Та й будь якої іншої країни Сходу в очах європейця.

📌Українська письменниця мала чудову ерудицію та ґрунтовну, хоча й домашню, освіту. Зналася на класичній і сучасній літературі французькою, німецькою, англійською мовами, через яку й познайомилась з європейським орієнталізмом у науці й мистецтві. І Схід значно збагатив її сюжети на українську тематику, надавши її героям глибини й колориту.
👇Далі буде
П.с. Невеличка стаття Гульнари Бекірової про Лесю Українку в Криму.
#Крим #Леся_Українка #орієнталізм #література #роздуми
https://ua.krymr.com/a/27886654.html

Хоч не зруйнована – руїна ся будова,
З усіх кутків тут пустка вигляда.
Здається, тільки що промчалась тут біда,
Мов хуртовина грізная, раптова.
Тут водограїв ледве чутна мова, –
Журливо, тихо гомонить вода, –
Немов сльозами, краплями спада;
Себе оплакує оселя ся чудова.
Стоять з гарему звалища сумні,
Садок і башта; тут в колишні дні
Вродливі бранки вроду марнували.
Колись тут сила і неволя панувала,
Та сила зникла, все лежить в руїні, –
Неволя й досі править в сій країні!
✍️Леся Українка. «Бахчисарайський дворець».
Зі збірки «Кримські спогади».
📌На фото "Музей Лесі Українки в Ялті"
#Крим #орієнталізм #Леся_Українка #література

До ювілею А.Кримського.

⚡Запис лекції Марини Гримич, про "Антропологічний вимір "Бейрутських оповідань" Агатангела Кримського".
#лекція #Ліван #Бейрут #Кримськмй #література #орієнт

https://m.youtube.com/watch?v=X2s_cMNOnQU&feature=youtu.be#menu

📚Сьогодні побачив статтю російського письменника М. Шишкіна (живе у Швейцарії) на сторінках солідного видання The Atlantics: «Не звинувачуйте Достоєвського». Це досить емоційне обурення про нелюбов до російських класиків у світі та в Україні останнім часом (а що трапилось?). Не бачу сенсу коментувати твердження автора про те, що «саме російський народ страждав найбільше від внутрішньої окупації» (с), а лише актуалізую одну з відомих тез, які вже давно обговорюються у пост- та деколоніальних студіях:

✍️Якщо письменник чи поет був в опозиції до діючого режиму, це не значить, що його твори не були інструментом здійснення імперського впливу. Не залежно від «травми», нанесеної діячу культури власною державою (репресій, цензури, заслання, тощо), він залишається представником «титульної імперської нації», з відповідним соціальним статусом, етикою, освітою, вихованням, походженням та світосприйняттям. А отже, він так само сприймає і відтворює орієнтальні кліше у своїх творах, сприймаючи колонізовані народи через призму інших імперських класиків, в середовищі яких сформувалось його світосприйняття.

📌Цей образ усвідомлення себе (колонізатора) як «жертви» у російській колоніальності вже детально розбирала відома дослідниця Ева Томпсон. На прикладі того ж «Ракового корпусу» Солженіцина, основні події якого відбуваються в Узбекистані. Дослідниця звертає увагу, що автор тут свідомо розмиває географію так, що країна з давніми державними традиціями, мовою і культурою стає лише «порожньою сценою, де російські діячі грають роль у трагедії про людські долі» (с). Місцеве населення тут повністю безпорадне, позбавлене власної глибокої мотивації, національної гідності чи політичної традиції, в той час як етнічні росіяни беруть на себе цивілізаторські ролі. Дуже природньо у героїв Солженіцина звучать фрази «наша країна», «наша земля» по відношенню до Узбекистану, який знаходиться за тисячі кілометрів від москви чи петербургу. Таким шляхом у класичній російській літературі корінні народи «обезличуються», позбавляються суб’єктності, що згодом використовується імперією для їх колонізації.

Детальніше про це раджу читати у праці Еви Томпсон «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм» (Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism), у якій проаналізовані колоніальні конструкції тих російських класиків, за яких так переживає письменник М. Шишкін.
#текст #колоніалізм #література #орієнталізм #постколоніалізм

📚27 серпня було 120 років від дня народження українського письменника Юрія Яновського. У своєму дебютному модерністському романі «Майстер корабля» (1928), який став творчим підсумком його роботи на Одеській кіностудії, він детально описав реальний візит міністра зовнішніх справ Туреччини до Одеси у 1920-х роках, та його зустріч з радянським народним комісаром іноземних справ. Така увага в українських культурних колах до візиту голови МЗС Туреччини не лише підкреслювала міжнародну суб’єктність України (хоча вже «радянської»), але й відображала величезний інтерес українців до суспільних змін в Азії, які відбувались після Першої світової війни. Туреччина у даному контексті приваблювала українців своїм успішним деколоніальним та модернізаційним досвідом.
📌За цей роман Яновському згодом закидатимуть «український імперський (sic!) марінізм» – пропагування ідеї про українців, як «морську націю». В шкільні роки я відверто недооцінив цей роман, але тепер раджу прочитати.
#Україна #Одеса #Туреччина #література

✍️«Оркестра грала турецький гимн. Фанфари пронизливо співали. Міністр став на берег і зняв циліндра. За міністром вискочив ад'ютант. Простягнута рука міністра зустріла руку комісара, яка перед цим віддала особі міністра честь по-військовому. І ще дужче й голосніше загриміли труби оркестри… Від імені мого уряду, вітаю ас пане міністре із щасливим прибуттям до нашої країни. В вашій особі я вітаю представника великого турецького народу, що виборов собі волю й незалежність…».

Уривок з роману Юрія Яновського "Майстер корабля" (1928), де описаний візит міністра зовнішніх справ Туреччини до Одеси у 1920-х роках. Обкладинку до видання створив Василь Кричевський молодший.
#Україна #Туреччина #література

Михайло Коцюбинський про знаменитий кримський азіз Малік-Аштера в Ескі-Юрті. Уривок з оповідання «Під мінаретами» (1905):

🌙«Сумно, безлюдне у святому місті – Азізі. Пишні «тюрбе» – мавзолеї – самітно сіріють на полі між будяками і грузом, важкі, великі, байдужі, як ті святі та хани, що спочивають під ними. Червоною купою заснув на землі монастир – «теке», а над ним стоїть мінарет, як білий привид. Не сплять лише цвіркуни і фонтани, та кліпа очима-зорями небо… Дервіші сходились. Кидали слово-два, тихо, пошепки, й мовкли. Дзвінко дзюрчала вода. Високі тополі все шелестіли…».
✍️За сюжетом, описані події відбуваються в с. Азіз, під Бахчисараєм. У 1904 р. Коцюбинський відвідав цю місцевість, де знаходився один з 8-ми найшанованіших азізів Криму. У тутешній текіє-джамі регулярно збирались бахчисарайські дервіші. Дослідник Олексій Гайворонський навіть зміг поспілкуватись з Мемет-агою Османовим, корінним мешканцем Ескі-Юрту, який ще у 1920-х роках відвідував урочистості на свято Мевліда (ніч народження пророка Мухаммеда), під час якого дервіші виносили на огляд реліквію – волосину з бороди пророка («сакал-і-шеріф»).
#Крим #кримські_татари #література

✍️"Перлина — невід’ємний елемент мовної картини світу жителів Кувейту, адже видобуток перлів був одним із основних занять кувейтців на початку минулого століття. І хоч часи вже інші, й донині в Кувейті часто-густо можна почути різноманітні назви, пов’язані з перлами. А саму країну величають Перлиною Затоки...".
📕Сьогодні презентували український переклад кувейтських новел «У пошуках коштовних перлин». Це 22 новели авторства 10 кувейтських авторів, які змальовують самобутню культуру жителів цієї країни, що ґрунтується на укорінених суспільних і родинних традиціях (с).
📌Організатори виклали видання у вільний доступ українською та арабською мовами. Як завжди, посилання дублюю також в коментарях.
#книга #література #Україна #Кувейт

📕Нарешті дочекався перевидання «Майстер корабля», Юрія Яновського (1902-1954). Це дебютний модерністський роман українського письменника 1928 року, який став творчим підсумком його роботи на Одеській кіностудії. Вже якось згадував, що у романі згаданий реальний візит міністра зовнішніх справ Туреччини до Одеси у 1920-х роках, та його зустріч з радянським наркомом іноземних справ. Ця подія привернула увагу в «українських колах», адже не лише підкреслювала суб’єктність України (хоча вже «радянської республіки»), але й відображала величезний інтерес українців до Туреччини часів Ататюрка, як прикладу модернізації, деколонізації та глибоких успішних структурних змін. Про інші "турецькі сюжети" у творчості українських письменників напишу трохи згодом, а поки той самий уривок з Майстра корабля:
✍️«Оркестра грала турецький гимн. Фанфари пронизливо співали. Міністр став на берег і зняв циліндра. За міністром вискочив ад'ютант. Простягнута рука міністра зустріла руку комісара, яка перед цим віддала особі міністра честь по-військовому. І ще дужче й голосніше загриміли труби оркестри… Від імені мого уряду, вітаю ас пане міністре із щасливим прибуттям до нашої країни. В вашій особі я вітаю представника великого турецького народу, що виборов собі волю й незалежність…».
#Україна #Туреччина #література #текст #чтиво