🎥Чудовий випуск на проєкті "Історія без міфів", з істориком Олександром Середою, присвячений османській спадщині на Півдні України та її переосмисленню. Дослідник розповідає багато цікавого, в тому числі й про "Ханську Україну".
#відео #Україна #Османська_імперія
https://www.youtube.com/watch?v=VmtF9OYWWy0&t=3912s

📝«Щоб не казали, поки що, автори ріжних mirages orientaux, а усе таки коли ми заходжуємось думати про походженнє нашої евопейської культури, та й походження наших народів, очи наші по старому звертаються на східню сторону – до великої Азії, якої Европа є тільки пів-островом…». Хфедір Вовк, «Кавказ і Карпати (деякі проби етнольоґічних зближень) (1906).

✍️Цікава метафора відомого українського антрополога про «Європу – як півострів Азії» нагадала мені вислів французького філософа Поля Валері, який у 1919 році сказав, що тогочасна Європа – це лише «Мис Азії». Ці слова лаконічно виражали загальний настрій міжвоєнної Європи, яка переосмислювала свою ідентичність на тлі глобалізації світу й глибокої кризи колоніальної системи.

Стаття «Кавказ і Карпати» Хфедора Вовка була надрукована у збірнику, присвяченому Михайлу Грушевському. Це своєрідний підсумок експедиції українського антрополога в Карпати у 1903-1906 роках. До написання статті його надихнула роль цих гірських регіонів у житті Грушевського: «…якого житє почалося на Кавказі, а розвинулось у Галичині…» (с). Описуючи етнографічні паралелі в одязі, житловому будівництві, знаряддях праці, побуті, традиційних прикрасах та деяких звичаях у гуцулів/бойків та мешканців Кавказу (зокрема осетин), Хфедір Вовк помічає певну спорідненість між цими гірськими спільнотами. Хоча сам він констатує, що його стаття – це лише сміливі припущення, для яких потрібні подальші ґрунтовні дослідження. Текст його статті написаний дуже "жвавою" мовою, з використанням таких чудових метафор, як «Півостів Азії»…
#текст #чтиво #Кавказ #Україна

📚«Ґереї та Османи. Історія династії Кримського ханства в Османській імперії». Книжкова новинка від Хакана Киримли, відомого турецького дослідника кримськотатарського походження, проф. Ун-ту Бількент.
✍️Книга присвячена особливостям тривалих історичних та культурних взаємин між Османами та Ґереями. Багато нового документального матеріалу й фактажу, польових поїздок (у майже 200 населених пунктів), а також цінних узагальнень, концептуальних думок, що проливають світло на багатогранний і складний характер зав’язків між цими правлячими династіями. Значна частина книги присвячена Ґереям за межами Криму – зокрема на Північному Кавказі та Балканах: як до, так і після 1783 р. Їх діяльності у якості військових, політичних, суспільних діячів. Важливими і дуже цікавим для мене також є відомості про сучасних нащадків кримськотатарської правлячої династії в Туреччині, а також їх «спадщину», що залишилась у пам’ятках, місцях, похованнях, документах, тощо.
Сам дослідник в одному з інтерв’ю звертає увагу на те, що: «Ґереї – одна з найважливіших правлячих династій в ісламському світі. Її діяльність виходить значно далі за межі лише Криму… і одна з найбільших помилок полягає в тому, що Ґереїв часто сприймають лише як династію, в той час як цей розгалуджений рід складався з тисяч людей…».
#чтиво #текст #книга #Туреччина #Крим #Україна #кримські_татари #Кримський_ханат

🖼️«Мечеть Джума-Джамі» в Гезлеві, від Євгенії Лопушинської (1920-1996). Проєкт реставрації південного фасаду знаменитої памʼятки, створений у 1972 р. Фото з виставки «Українське сонце Криму не погасне», що відкрилась сьогодні в Національному заповіднику «Софія Київська».
#мистецтво #Крим #Україна #виставка #музей

У продовження теми нещодавньої лекції «Польсько-литовські татари в історії України» записали розмову про соціальний, мілітарний, культурний вплив польсько-литовських та кримських татар. Підняли багато цікавих тем:
про феномен «татарського осадництва» на українських землях Великого князівства Литовського й Речі Посполитої (як «півночі», так і степових рубежів»), «Татарські вулиці» в українських містах, татарських воїнів, дипломатів і тлумачів на службі у князів і шляхти; Ну і звісно – про долю татарських осадників на Київщині, Волині, Поділлі, Галичині;
Обговорили й більш ширші теми про дипломатичні взаємини, фронтирні спільноти, комунікації\взаємини на Степовому кордоні Європи. А також стереотипи про те, що активні контакти зі «Сходом» мала лише «південна периферія»;
Трохи переживав за те, щоб висвітлити таку багатогранну та цікаву тему лаконічно, але вийшло ніби добре. Дякую Євгену Мочалову та команді проєкту за професіоналізм і змістовну розмову. Далі буде🙂
#Україна #Крим #кримські_татари #татари_липки #відео #інтервю
https://www.youtube.com/watch?v=tTY5XKgKX0M&t=2643s

Цікавий факт:
📚Син знаменитого дослідника півдня України й Нової Січі Аполона Скальковського (1808-1899), Костянтин Скальковський (1843-1906), був не лише театральний критиком, але й геологом та інженером. За дорученням російського уряду він досліджував поклади корисних копалин і виробничі можливості на Уралі, Кавказі, в Казахстані, а також вивчав комерційні перспективи використання Суецького каналу для російської торгівлі в Єгипті (Порт-Саїд, Каїр). Зокрема, він був присутній при відкритті Суецького каналу у 1886 р., про помпезність якого написав детальний звіт, сповнений орієнтальними типажами та туземною екзотикою, що ніби зійшла з картин Делакруа:
✍«О третій годині після обіду для розваги високих гостей була призначена арабська фантазія. Імператриця, імператор і принци (французькі – авт.) поїхали оглядати шале хедіва. Я відправився з компанією в екіпажі, щоб зустріти кортеж… Фантазія (арабська – авт.) полягала в тому, що весь табір арабів горлав у все горло під звуки численних барабанів та верескливих сопілок. На піщаному полі зліва від дороги було організовано кінне ристалище бедуїнів. Вершники скакали на своїх легких конях, між якими були прекрасні зразки чистої арабської крові, стріляючи з рушниць та махаючи списами. У всьому цьому не було ніякого сенсу, але загальна картина тисячі народу в строкатих костюмах, верхи на конях, віслюках та верблюдах, виглядала цікаво… Для доповнення картини, єгипетський хедив розтягнув шпалерами війська. Вперше я побачив тут єгипетську кавалерію. Туземні улани сиділи тут на старих дряних конях, вочевидь куплених в Одесі з нашого кавалерійського барака. Шум і всілякі веселощі продовжувались до пізнього вечора. Деякі пасажири з нашого пароплаву відвідали табір і знайшли там гостинний прийом у багатого арабського шейха, який показав їм дуже цікаві дервішів, що крутились і завивали.
#текст #чтиво #тревелог #Україна #Єгипет

«Східний пейзаж», від Сергія Світославського (1857-1931), українського художника та майстра поетичного пейзажу. Сумський художній музей.
Сергій Світославський більше відомий українськими сюжетами. Але він має й орієнтальний доробок. Вперше він відвідав Центральну Азію у 1890-х рр., створивши серію робіт з характерними орієнтальними образами живописних руїн, караванів, східних базарів та безкраїх степів. Яскраві сонячні кольори захоплювали його найбільше. Він вважав, що сонце треба малювати тут, під відкритим небом. Другу мандрівку до Центральної Азії художник здійснив вже на поч. ХХ ст. Кошти на поїздку роздобув з продажу частини свого маєтку. Цікаво, що з собою він привіз також живих тварин, яких передав до нещодавно відкритого Київського зоопарку. 1917 р. змінив життя Світославського. Окрім перипетій революційних років, він майже втратив зір через хворобу. Останні роки художник жив в Києві у великій скруті, заробляючи з городу, фарбування парканів та ремонту відер.
#мистецтво #Україна #Центральна_Азія

-Чи чули ви про Україну? – питаю його нарешті.
-Чув, - відповідає Саті, - це на півдні росії така країна, що хоче волі так, як і ми, араби.
З моєї черги розказую Саті історію українського відродження. Історію великого пробудження і кривавого хрещення України, що коштувало життя найкращих синів народу. Мій учений араб слухає уважно, похитуючи головою, а потім додає як би у відповідь власним моїм думкам:
-Що значить життя одиниці супроти величності ідеалу?
Потім виходимо на чердак по кладу. Із сивих глибин світу непомітно встає день. Він відзначує межі моря і гасить зоряні світла. Згодом з’являються на покладі перші сірі шинелі французьких колоніальних вояків… Але я не можу позбутися думок про Саті і його останні слова… Хто так думає, той побідити мусить. Це для вас встає нині день – Народи Сходу.
Степан Левинський, «Паризькі настрої» (1926).

📝На поч. 1920-х років на пароплаві з Єгипту до Сирії український письменник, сходознавець та дипломат Степан Левинський (1897-194) познайомився з Саті Єль Ґієрі, або ж Саті аль-Ґусрі (1879-1968), відомим сирійським та іракським політиком, письменником, просвітником, а також одним з найвпливовіших ідеологів панарабізму. Коли у жовтні 1918 р. було створено Арабське королівство Сирія, Саті аль-Ґусрі став міністром освіти в уряді короля Фейсала. Оголошення французького мандату на ці території, а також поразка під Майсалуном від армії генерала Анрі Гуро поклали край цій короткій незалежності. Фейсал зайнявся розбудовою держави в Іраку, а разом з ним у цій країні осів і Саті аль-Ґусрі, виховавши кілька поколінь сирійських та іракських політиків. Він вважав, що головними умовами для формування нації є рідна мова та спільна культура. Саме ці чинники можуть відродити політичну націю, навіть після втрати державності в минулому.

У розмові між Степаном Левинським та Саті аль-Ґусрі відчувається емпатія, адже обидва інтелектуали належали до народів, що у фіналі Великої війни вимушені були відстоювати своє право на самовизначення та незалежність у важкій боротьбі. Деколоніалізм, модернізація, просвітництво, національне відродження та право на суб’єктність – це ті теми, які найбільше турбували співрозмовників.
#Сирія #Ірак #Україна #текст

Нещодавно український парламент визнав геноцид черкеського народу. Російський колоніалізм на Кавказі, визвольна війна та трагічна доля його народів – це теми, які досить виразно представлені в творах українських письменників, дослідників, журналістів різних поколінь. З-поміж іншого, тут накладається відбиток ще й «українського контексту»: одні автори порівнювали російські колоніальні практики на Кавказі зі схожим досвідом регіонів України (зокрема Криму, Причорномор’я, Слобожанщини); інших авторів цікавила доля українських колоністів, якими російський уряд намагався заселяти Кавказ, а згодом - прагнув перебудувати їх ідентичність на загальноросійську.

📚Одним з таких творів, що піднімає питання трагічної долі черкесів та російського колоніалізму, є нарис «Кубань» (1928), від Петра Лісового (Сващенка, 1891-1937), українського письменника, журналіста та ветерана Першої світової, якого сталінський режим репресував у 1937 році. Петро Лісовий відвідав Кубань за розпорядженням газети «Вісті ВУЦВК» у 1927 р., щоб ознайомитись з «національно-культурним будівництвом в регіоні». Тут його провідником був давній приятель Гаврило Доброскок. Він показав Лісовому навколишні місця та відвіз до аулу Афінсіп в Адигеї. Репортаж про Кубань був оформлений вже у Харкові після повернення. Цей нарис став фатальним для журналіста і згодом буде використаний як один з доказів його «контрреволюційної та націоналістичної діяльності». Трохи більше про життя Петра Лісового раджу почитати у статті Ярини Цимбал на Локальній історії. Посилання даю у коментарях.
Твір «Кубань» 1928 р. багато чим може зацікавити дослідників. З художньої точки зору він написаний як тревелог, сповнений «духом фронтиру». Поруч з цим, у творі присутні орієнтальні типажі, зокрема жителів аулу Афінсіп. Про їх традиційну культуру та спосіб життя автор пише у контексті «пережитків складного минулого», яким покладе край нова влада і невідворотна модернізація. Теза, яка відображає загальні ідеї свого часу.
Напередодні поїздки на Кубань Лісовий уважно вивчав історію регіону та обставини його колонізації. У творі багато цитат, посилань, власних роздумів про долю черкесів, а також їх відносини з російською владою та козаками-поселенцями. Піднімається питання методів заселення Кавказу царським урядом, через знищення традиційного господарства й еліти місцевих народів👇
#текст #Кавказ #Україна #колоніалізм

Дисертація про колоніальний досвід України та Замбії:
📚Читаю зараз нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Натрапив на цікавий епізод з інтер'ю 1990 р., в якому О. Пріцак згадує обставини створення українського наукового осередку в Гарварді та потребу консолідації українознавчих студій в світі (зокрема в країнах Азії та Африки):
📝"...Вся история Украины связана с миром. Осознание этого овладевает учеными в разных частях света, и это нормально, если работавший у нас профессор Токийского университета Казуо Накаи хочет создать у себя украиноведческую кафедру. Бывают и неожиданности, связаные с нашими занятиями. Однажды появилась у меня (в Гарварді - авт.) элегантная черная дама, представилась как декан университета в Лусаке и спросила, не примем ли мы ее докторанта. Оказалось, он пишет диссертацию, содержащую сравнительный исторический анализ: "Замбия под владычеством Англии и Украина под владычеством России" (громкий смех)...".
✍️Ех, зараз би з великим інтересом познайомився зі змістом цієї дисертації. Цікаво, чи була вона взагалі захищена і чи продовжував автор ці дослідження?
П.С. У 2024 р. Кулеба відвідував Замбію та говорив про створення у цій країні "продовльчого хабу" для Африки. А могли б говорити й про науку🤔
#Африка #Замбія #Україна #колоніалізм

На дружньому каналі Історія без міфів вийшов новий випуск, присвячений феномену українського козацтва: політичній традиції, військовій культурі, суспільній організації. Гість випуску, Олексій Сокирко, приділяє особливу увагу також і глобальній мілітарній революції та її впливу на "степову війну" у Східній Євопі, яка фактично й поклала кінець Степовому кордону наприкінці 17 ст. Хто ще не придбав нову книгу пана Олексія про "Козацький Марс" - дуже раджу це зробити.
#відео #фронтир #Україна
https://www.youtube.com/watch?v=rboeHIBlC1s

У продовження теми нещодавньої лекції «Польсько-литовські татари в історії України» записали розмову про соціальний, мілітарний, культурний вплив польсько-литовських та кримських татар. Підняли багато цікавих тем:
про феномен «татарського осадництва» на українських землях Великого князівства Литовського й Речі Посполитої (як «півночі», так і степових рубежів»), «Татарські вулиці» в українських містах, татарських воїнів, дипломатів і тлумачів на службі у князів і шляхти; Ну і звісно – про долю татарських осадників на Київщині, Волині, Поділлі, Галичині;
Обговорили й більш ширші теми про дипломатичні взаємини, фронтирні спільноти, комунікації\взаємини на Степовому кордоні Європи. А також стереотипи про те, що активні контакти зі «Сходом» мала лише «південна периферія»;
Трохи переживав за те, щоб висвітлити таку багатогранну та цікаву тему лаконічно, але вийшло ніби добре. Дякую Євгену Мочалову та команді проєкту за професіоналізм і змістовну розмову. Далі буде🙂
#Україна #Крим #кримські_татари #татари_липки #відео #інтервю
https://www.youtube.com/watch?v=tTY5XKgKX0M&t=2643s

🎙Інтерв'ю на "Українському радіо" з Юрієм Радченком, про караїмів у Центрально-Східній Європі. Короткий виклад нашої вчорашньої розмови. Фото: Караїмський сквер в м. Тракай, у Литві.
#караїми #інтервю #Крим #Україна
https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=4285000&fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR1hT8eO_MCbj8ESYbb6YxLWpSc5SBDm8eEnjGOhs0gkKk-hiRiABLhx7mg_aem__ByTOZQfXZ3mEd6ZJ_ZPPA