Гастрономічна цікавинка:
✍В середині ХІХ ст. у Старокостянтинові (суч. Хмельницька обл.) виготовляли кумис, який продавали у спеціальному татарському «Кумисному закладі». Кожної весни татари приводили в місто близько 12-15 степових кобил для виготовлення свіжого кумису. Заклад працював сезонно: від травня по вересень. Судячи з усього, кумис тут користувався попитом, адже його продаж приносив дохід у 100 карбованців в місяць.
Нажаль, не знайшов назву вулиці, де цей заклад розташовувався, але можу припустити, що на вул. Татарській, яка на середину ХІХ ст. ще існувала в Старокостянтинові.
#кумис #Україна #татари

🎤В якій мірі турецькі безпілотники стали частиною української масової культури та суспільного обговорення? В такій, що навіть 1+1 тепер записують інтерв‘ю з Сельчуком та Халюком Байрактарами.
#Туреччина #Байрактар #Україна
https://youtu.be/tn58N9zESQU

📚Український письменник Іван Багмут у 1929 р. відправився разом з відомим альпіністом Михайлом Погребецьким у подорож на льодовик Інильчек, у Центральному Тянь-Шані. В репортажі про цю мандрівку («Подорож до Небесних гір», 1930) він часто згадує українських колоністів у Центральній Азії та описує їх життя й господарство. Що ж на думку автора об’єднує цих людей, окрім вареників, української мови та театру? Все просто: любов до степу та нелюбов до верблюдів:

✍«Від Ташкенту до Фрунзе (Пішкеку - авт.) поїзд іде два дні. У вагоні чути українську мову, на рундуках привокзальних базарчиків часто побачиш українські вареники, а на вокзалі – афіші українських драматичних труп. І степ такий, як на Україні. Тільки гори на горизонті, велика спека, назви станцій, як Ауліє-Ата, або щось подібне… та киргизи й киргизька мова нагадують, що від України 4000 кілометрів…».

📌Після того, як у напрямку станції «Аральське море» до вагону сіли два українські селяни, автор зробив кумедне спостереження з їхньої бесіди:

✍«Українці працюють по-своєму, майже не переймають навіть і цінних моментів тубільського господарства, не держать приміром верблюдів. Верблюд коштує бл. 150 карб., дуже невибагливий щодо їжі, крім тяглової сили дає прекрасну вовну, та не подобається європейцям… До нього трудно привчатися. Корисна худоба, але погана, розсердиться – обригає всьо…».
Не знаходячи слів проти такого поважного аргументу, мандрівник безсило констатує: «Мотив не дуже серйозний, але що поробиш…».
#Текст #Україна #Центральна_Азія #тревелог

🖼«Портрет Мустафи», від знаменитого Теодора Жеріко. 1820 р. Картина, яка в чергове нагадує про суб‘єктивну природу знань про «іншого» в часи просвітництва та романтизму.
✍Мустафа був османським моряком, який залишився жити у Франції після того, як неподалік Марселя затонув його корабель. В обмін на винагороду, він допомагав французьким митцям у створенні орієнтальних сюжетів та деякий час дуже плідно співпрацював з Теодором Жеріко: позував для картин, розповідав про звичаї та життя в Османській імперії, допомагаючи відтворювати повсякдення й побут у майстерні художника.
#мистецтво #орієнталізм #Османська_імперія #Франція

🖼Вечірні ритми "дабака" (або ж «дабка» - популярний на Близькому Сході танок), від єгипетського художника модерніста Ібрагіма Адхама Вонлі (1908-1959).
#мистецтво #Єгипет

Добраніч:
🌃 «Зоряна вулиця вночі», від сучасного японського художника Фукуїджі Казухіко (нар. 1955 р.).
#Японія #мистецтво #ноктюрн

Давно обіцяла зробити підбірку тематичних каналів, які сама активно читаю. Ловіть мої щирі рекомендації:

Анонімний автор 18 століття — довгоочікуваний канал Ігоря Ходжаніязова, де уже зараз можете послухати (буквально) як звучать очерет і кукурудза, хто такі ногаї і що там з кумисом у Криму. Буде багато про традиційну музику, мови й традиції, особливо зі Сходу й Півдня.

Нотатки орієнталіста — веде історик Олексій Савченко. Дуже люблю цей канал на нетривіальні пости від огляду перекладів арабських творів чи крутих підбірок картин до екологічних тем про те, як лакрицю тепер вирощують на Аралі.

Trips & Quips — довколаантропологічний канал Паші Морковкіна, де раніше було про небанальні подорожі, а тепер про небанальні кейси з історії й культури Африки й Близького Сходу.

Обранці духів — канал Віталія Щепанського, де він фіксує минуле й сьогодення різних релігійних спільнот по світу, їхні традиції, костюми, повсякденні практики тощо.

Смак сутінок — класний канал про японську релігію і фольклор. Якщо ви так само любите японську естетику, історії про камі і йокай, то не проґавте.

Yizhakultura — канал історикині й видавниці Олени Брайченко про гастрономічну культуру в Україні й те, як їжа формує нас, а ми через неї репрезентуємо себе.

Антропологія та етнографія — канал етнологині Марії Курячої, де, як вона саме каже, все без верби та калини і без шароварщини. Тобто тут все науково верифіковано й адекватно, берегині не пройдуть!

Антропологинька — канал Тіни Полек, де вона не дуже часто, але супервлучно публікує якісні матеріали про те, що це за звір — антропологія, як розібратися в бізнес-антропології, які дослідження здійснються і навіщо.

Генеалог Сергій Фазульянов — так, це канал генеалога, і тут ви знайдете все про те, як розкопувати інформацію про свій рід, хто і як у цьому може допомогти і з чого почати.

Забута спадщина — дійсно цікавий канал про археологічні знахідки. Я постійно тут залипаю подивитися то на скіфські сережки, то на черговий меч вікінга, то на те, які портрети наконструювали з черепів.

Ну, і нагадую про канали, які дублюються у фб, але раптом вам зручніше тут: Стромата палеозоолога Леоніда Горобця і Довколаботаніка ботаніка Олексія Коваленка.

Релігієзнавчий хробак — канал Олега Кисельова, де знайдете багато корисної тематичної літератури. Плюс можете підписатися на його сімейний канал "КаКаШыБыЗы", де вони з дружиною постять історій з життя науковців у США, роблять огляди на наукові книги й скидають гарну музику.

МОЗ попереджає, Озерна запобігає — канал біологині Дар'ї Озерної, де все доказове, збалансове і дуже важливе. От правда. Жоден пост не пропускаю.

Ткацтво (weaving) — новенький канал моєї колеги Наталії Телегей, яка професійно вивчає народне ткацтво й те, що ми з тканиною взагалі у культурі робимо.

Забуття — дуже особливий візуальний канал, де я постійно пропадаю. Тут постять фото руїн замків і костьолів, закинуті садиби й занедбані цвинтарі. Словом, моя давня пристрасть (зі школи обожнювала такі подорожі Україною). Якщо ви теж таке любите, заходьте.

Ukrainian Art Digest by [esthète] Газета — ще один візуальний канал. Тут про українське мистецтво, твори й життя митців українського походження.

Ящер на ундервуді — канал про кінокритику, який свого часу порадила Дарка Озерна, і ну як можна було не підписатися? Якщо любите кіно і раптом ще не там, раджу.

На цей раз все. Біжіть підписуйтеся і поширюйте:)

✍️Історичні дискусії сьогодні є надбанням публічності, а свою візію минулого озвучують та активно відстоюють не лише експерти в фахових дебатах, але й суспільні діячі, політики чи просто «небайдужі випадкові перехожі». До того ж, ці дебати стосуються не лише «історії», але й царини історіографії та методології.

📝Роздумами про песимістичні тенденції у публічних історичних дискусіях на прикладі США поділився Деніел Бесснер, у статті «Небезпечний занепад професії історика» (The New York Times). Він звертає увагу, що американці жорстоко боряться за те, яка візія минулого домінуватиме в політиці. І що ця боротьба на фоні занепаду історичної освіти й науки переходить в руки впливових осіб з соціальних мереж, які не зацікавлені у досягненні складного емпіричного розуміння минулого, а лише просувають ту чи іншу політичну ідею:

📌Запеклі суспільні дебати в США викликало переосмислення освітніх програм у державних школах, які стосувались висвітлення тем рабства, корінних народів, ролі «Батьків-засновників», тощо. Новий імпульс суперечкам надав «Проєкт 1619» (того ж таки The New York Times), який мав на меті «переосмислити історію країни, помістивши наслідки рабства та внесок темношкірих американців у центр національного наративу» (с). У відповідь на це, власну модель «патріотичного виховання» запропонував Дональд Трамп, який разом з прихильниками ініціював «Проєкт 1776», намагаючись «покласти край радикалізованому погляду на американську історію, який знеславлює Батьків-засновників США» (с);

📌Полем битви між цими ініціативами стали назви національних парків, пам’ятників та топонімів. Сторони залучають у цій боротьбі власних лідерів думок, політиків, публічних науковців, активістів, формуючи з їх допомогою фундамент власних стратегій. Історія у цих протистояннях «стала новим напрямком політичного пріоритету» (с);

📌За останні роки професію історика «депрофесіоналізували». В США 70% професорів у цій галузі працюють поза штатом. І статистика тут досить депресивна: кількість науковців на постійній роботі активно зменшується, а рівень їх доходу вже не відповідає навіть середньому класу. Одна з причин – акцент на прикладному характері науки, яка могла би принести очевидну користь людству, політикам, громадськості, державі, тощо. Тому пріоритет у освіті робиться на програми STEM, IT-галузь, інженерія, тощо. Це найчастіше відбувається за рахунок скорочення гуманітарних спеціальностей (історія, література, філософія). Гуманітарії стають навіть об’єктом глузування політиків, які не розуміють для чого витрачати тисячі доларів на (приміром) дослідження античної філософії чи іспанського живопису. Зокрема, Барак Обама у 2014 р. відверто заявив, що «люди потенційно можуть заробити набагато більше за допомогою кваліфікованого виробництва чи ремесла, ніж витрачати гроші на отримання наукового ступеня з історії мистецтва» (с).

🫣І дуже песимістичний висновок статті: «Окремі сфери нашої історії ніколи не будуть відомі лише тому, що хтось не отримає бодай прожиткового мінімуму на їх дослідження… Історію все більше вивчатимуть заможні, тобто ті, хто матиме джерела до фінансування. У майбутньому історію писатимуть не лише переможці, але й заможні люди…».
⚡️Повний текст статті за посиланням:
#текст #стаття #роздуми #спадщина
https://www.nytimes.com/2023/01/14/opinion/american-history-college-university-academia.html?fbclid=IwAR2RP73_t6OMx4YNCV2bKxNJsLIzg5y7a8DV9OvhFx8D2oGd0CU3IkrYptg

📷Починайте день правильно:
Жінка з чаєм. Марокко, м. Тетуан. 1913. Нажаль не знаю автора фото.
#Марокко #чай #фото

✍️«Ще вчора здавалося, що росія беззастережно домінує в Африці, всюди відкриваються двері і всі з обіймами їх приймають. А тут раптом починаються проблеми. Ну таке життя…» - інтерв’ю голови МЗС Дмитра Кулеби, в якому обговорюється також африканська стратегія України.
#Африка #Україна #інтервю
https://www.bbc.com/ukrainian/features-64489263?fbclid=IwAR3iQjqbBxkZBkWkXHl1nUAzKE2mjCg2Xo5gSOPowG2zqTgbmLDv3fj-Diw

Японські мами на сторожі дипломатичного протоколу:
⚡️Прес-секретаря уряду Японії Сейдзі Кіхару насварила мама за те, що під час офіційної зустрічі в Вашингтоні він тримав руки в кишенях. Коли це фото почали критикувати, хтось написав коментар про те, що «своїми манерами він ганьбить батьків». І це її дуже засмутило маму посадовця, яка пообіцяла сину «зашити кишені»🫣
#новини #Японія #дипломатія
https://mainichi.jp/english/articles/20230121/p2a/00m/0na/005000c

Вечірнє:
🎶"Ey, güzel Qırım" ("Мій прекрасний Крим") кримськотатарська тужлива народна пісняу виконанні музиканта й майстра Гордія Старуха.
#музика #кримські_татари
https://www.youtube.com/watch?v=z65ANUbO85A&ab_channel=GordiyStarukh

​​Кость Котко. Сонце поза мінаретами

У наших 20-х у Туреччині бували часто: їздили туди у відрядження, як Микола Любченко, Павло Тичина чи Леонід Первомайський, або зупинялися в стамбульському порту, вирушаючи в далеку морську подорож або, навпаки, повертаючись із океанських мандрів, як Олександр Мар’ямов чи Леонід Чернов (Малошийченко).

Нариси Костя Котка (Миколи Любченка) «Сонце поза мінаретами» — здається, перший репортаж із Туреччини. Поки вони вийдуть в антології «східних» репортажів у серії «Наші 20-ті», читайте уривки — що побачив «радянський громадянин і український гуморист», як він себе рекомендував, у Туреччині сто років тому.

Собака

Ми їхали автом наниз, до Галати. Їхали швидко. Раптом шофер майже спинив машину. Серед вулиці лежав собака й байдуже дивився на авто. Шофер обережно об’їхав — це дуже важко було на такій вузькій вулиці.

Шофер був турок. Турки ще й досі дуже люблять собак і котів. Образити таку тварину колись вважалося за гріх. Тому й у прислів’я ввійшла безліч константинопольских собак.

Коли їдеш шіркетом на Пренкіпо або купаєшся в Мармуровому морі, бачиш серед моря два маленькі острови. Один зрізаний, ледве визирає з води, другий гострий. Це — Платі й Оксія. Там нічого не росте й там ніхто не живе. Ці дві темні плями якимсь дисонансом порушують яскравість рожевих островів.

Років окупації Антанта вивезла всіх собак із Константинополю на острів Оксію й потруїла там. Сучасні стамбульські собаки молоді. Але ви чули, що таке атавізм? Молодий собака, що виріс уже після окупантів, якимсь інстинктом розуміє, що в турецькому народі живе зворушлива любов до кожної тварини.

Чашка кави

Традиційну чашку кави вам і тепер можуть запропонувати в кожній крамниці, куди ви зайдете купити краватку чи папетрі. Іноді замість кави можете мати пляшку газосу.

Але пропонують не дуже охоче. Звичайно, ви можете навести на думку запропонувати якимсь жестом чи рухом. Вам принесуть кави з найближчої кав’ярні і грошей ні в якому разі не візьмуть.

Але цей звичай гостинности серед крамарів починає зникати. Кажуть, що спричинилися до ліквідації цього східного забобону російські емігранти. Вони перші роки блукали з крамниці до крамниці і попивали каву на дурничку.

Обкладинка Льва Каплана. Фото — ЦДАМЛМ.

#наші20

⚡️7 лютого День Північних територій Японії. З цього приводу коментар Хірано Такаші про те, чому Північні території - це не Курили:
✍️«Японія не вважає свої Північні території (чотири острови: Еторофу, Кунаширі, Шикотан і Хабомаї) частиною Курильських островів, що є основним обгрунтуванням, чому Японія може претендувати на ці чотири острови. Для Японії Північні території та Курильські острови (ми називаємо їх Чишимські острови) – різні…».
📌Детальніше тут:
https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3589517-zurnalist-poasniv-comu-nepravilno-kazati-kurili-ce-aponia.html?fbclid=IwAR2Fsg7iJQHrQ5rdZl4kPSHN6SohOUQ764ugeWyDeIiHxAKRuqPAgkjQj-8