⚡Протягом 2020-2021 року до Іраку було повернуто більше 17 тис. експонатів, незаконно вивезених з країни після 2003 року. Про це заявив Фауд Хусейн, міністр закордонних справ країни. Судячи з усього, ця репатріація є однією з найбільших в історії.

📝Переважно, предмети були повернуті зі США (17 321 од.). Інша їх частина (бл. 17 од.) – з Італії, Нідерландів, Японії.
✍️Вторгнення США та союзників в Ірак у 2003 році активізувало процес пограбування культурної спадщини у країні: артефакти вивозили з музеїв, заповідників, храмів та пам'ятків археології. До того ж, контрабандою займались провідники ІДІЛ, які контролювали частину Іраку у 2014-2017 р.
📌До повернутих колекцій входять відомі старожитності, датовані 4-2 тисячоліттям до н.е., серед яких: клинописні таблиці, скульптури, дрібна пластика та тощо. У їх переліку зазначені й клинописні таблички «Епосу про Гільгамеша» (!), написані 3.5 тис. років тому.
Це вже не перша партія предметів старовини, повернутих в Ірак. У 2019 році близько 1300 речей передала сусідня Йорданія. У 2020 році співробітники Британського музею виявили кілька експонатів на аукціонах, які уряд зміг вилучити й передати в Ірак.

https://edition.cnn.com/style/article/iraq-us-artifacts-repatriation/index.html#:~:text=The%20US%20has%20returned%20more,and%20carvings%20from%20ancient%20Mesopotamia.

#новини #спадщина #музеї #війна #реституція #колоніалізм #культура #США #Ірак

📝Буддійська спадщина Афганістану в Мес Айнак та боротьба з її збереження.

✍️Мес Айнак – це великий комплекс стародавніх споруд, які розташовані за 40 км. від Кабулу. Після долини Баміана, цей комплекс є другою по величині і значимості буддійською пам’яткою цієї країни. Назву «Мес Айнак» перекладають як «Маленька копальня міді». І це не зовсім правда. Поклади міді тут величезні. Саме вони дозволяли місту процвітати, бути ливарним центром та важливим пунктом Шовкового шляху, де зупинялись китайські та індійські купці.

Повторно мідь відкрили тут у 1969 році французькі геологи. Випадково вони натрапили і на забуте буддійське місто Мес Айнак, поховане під шаром породи. Самі геологи потім порівняли його масштаби з Мачу Пікчу, де кілька років перед цим їм довелось працювати.

Систематичні археологічні дослідження тут почали лише у 2004 році. Іноземні вторгнення та боротьба за Афганістан не сприяли міжнародним експедиціям. Перше, що вразило дослідників – масштаби грабіжницьких розкопок, які вели тут «чорні копачі». Вони проникали в Логар (провінція на сході Афганістану) через кордон з Пакистаном, розкопували місцеві пам’ятки та продавали їх на замовлення сотнями.
На цій індустрії заробляли кілька десятиліть, користуючись шаленим попитом на подібного роду ексклюзив.

Дослідження пам’ятки проводили силами 60-80 археологів з Франції, Англії, Афганістану та Таджикистану, під наглядом 200 озброєних охоронців. Останні багато разів ставали у пригоді під час нічних нападів на табір, адже «чорні копачі» не одразу забули про вигідний бізнес добування пам’яток.

📌За останні 10 років групі вдалось датувати основні пам’ятки 1-10 століттям н.е., а також відкрити: більше 1 тис. буддійських статуй; залишки форту й цитаделі; щонайменше 4 укріплених буддійські монастирі; зороастрійський храм; стародавні мідні плавильні; фрески зі сценами життя Будди, та багато іншого.

📌2008 року в цей регіон зайшов китайський капітал. Інвестиція 3 млрд. доларів у видобуток міді та 6-8 мільйонів у порятунок пам’ятки зробило експедицію в Мес Айнак наймасштабнішою в світі. До приходу талібів тут вже була велика екологічна катастрофа, адже мідь добували «відкритим шляхом» через кар’єр, що руйнувало пам’ятку швидше, ніж її рятували археологи.

🤔Будемо спостерігати за долею Мес Айнак. Співпраця між талібами й Китаєм з видобутку міді налагоджена ще з 2019 року. Тому, останні події в Афганістані особливо не завадять стабільній роботі копалень в районі Мес Айнак.

Шкода лише, що експедиція дослідників очевидно буде зупинена.

П.с. Більше про історію відкриття Мес Айнак в статті The Guardians:
https://www.theguardian.com/books/2013/may/31/mes-aynak-afghanistan-buddhist-treasure
#стаття #текст #Афганістан #Мес_Айнак #Кабул #Китай #Франція #археологія #буддизм #спадщина

📌«Червоний захід сонця», Архипа Куїнджі. З колекції Художнього музею у Маріуполі.
⚡У Маріуполі знищили будівлю Художнього музею ім. Архипа Куїнджі. Оригінальних картин самого Куїнджі на момент влучання авіабомби у приміщенні музею не було, але там були оригінали інших всесвітньо відомих митців: Івана Айвазовського, Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса та інших. Загалом – більше 2 тис. одиниць зберігання, серед яких фото, документи, картини, скульптури та ін.
Зазвичай, росіяни з пафосом говорять про цих митців, як «видатних руських художників». Але на їх твори, як і (наприклад) на давньоруську спадщину розбомбленого Чернігова, їм байдуже. Бо для імперії культура є "інструментом" та "засобом", що втрачає цінність рівно тоді, коли перестає бути "політичним активом".
#музей #спадщина #мистецтво

Хроніки колоніальної війни та культурна спадщина:
✍️«Російські війська викрали десятки тисяч різних музейних предметів, у тому числі авангардні картини і скіфське золото. Експерти кажуть, що це найбільше пограбування витворів мистецтва та історичних цінностей з часів нацистів під час Другої світової війни, яке має на меті позбавити Україну її культурної спадщини»:
#новини #спадщина #музей
https://www.nytimes.com/2023/01/14/world/asia/ukraine-art-russia-steal.html?fbclid=IwAR3GzmIiUmky3XBEaV1fJXPkjGnCS5fyfjKEecNm1QktVepZ5QPYr9BXXBA

✍️Історичні дискусії сьогодні є надбанням публічності, а свою візію минулого озвучують та активно відстоюють не лише експерти в фахових дебатах, але й суспільні діячі, політики чи просто «небайдужі випадкові перехожі». До того ж, ці дебати стосуються не лише «історії», але й царини історіографії та методології.

📝Роздумами про песимістичні тенденції у публічних історичних дискусіях на прикладі США поділився Деніел Бесснер, у статті «Небезпечний занепад професії історика» (The New York Times). Він звертає увагу, що американці жорстоко боряться за те, яка візія минулого домінуватиме в політиці. І що ця боротьба на фоні занепаду історичної освіти й науки переходить в руки впливових осіб з соціальних мереж, які не зацікавлені у досягненні складного емпіричного розуміння минулого, а лише просувають ту чи іншу політичну ідею:

📌Запеклі суспільні дебати в США викликало переосмислення освітніх програм у державних школах, які стосувались висвітлення тем рабства, корінних народів, ролі «Батьків-засновників», тощо. Новий імпульс суперечкам надав «Проєкт 1619» (того ж таки The New York Times), який мав на меті «переосмислити історію країни, помістивши наслідки рабства та внесок темношкірих американців у центр національного наративу» (с). У відповідь на це, власну модель «патріотичного виховання» запропонував Дональд Трамп, який разом з прихильниками ініціював «Проєкт 1776», намагаючись «покласти край радикалізованому погляду на американську історію, який знеславлює Батьків-засновників США» (с);

📌Полем битви між цими ініціативами стали назви національних парків, пам’ятників та топонімів. Сторони залучають у цій боротьбі власних лідерів думок, політиків, публічних науковців, активістів, формуючи з їх допомогою фундамент власних стратегій. Історія у цих протистояннях «стала новим напрямком політичного пріоритету» (с);

📌За останні роки професію історика «депрофесіоналізували». В США 70% професорів у цій галузі працюють поза штатом. І статистика тут досить депресивна: кількість науковців на постійній роботі активно зменшується, а рівень їх доходу вже не відповідає навіть середньому класу. Одна з причин – акцент на прикладному характері науки, яка могла би принести очевидну користь людству, політикам, громадськості, державі, тощо. Тому пріоритет у освіті робиться на програми STEM, IT-галузь, інженерія, тощо. Це найчастіше відбувається за рахунок скорочення гуманітарних спеціальностей (історія, література, філософія). Гуманітарії стають навіть об’єктом глузування політиків, які не розуміють для чого витрачати тисячі доларів на (приміром) дослідження античної філософії чи іспанського живопису. Зокрема, Барак Обама у 2014 р. відверто заявив, що «люди потенційно можуть заробити набагато більше за допомогою кваліфікованого виробництва чи ремесла, ніж витрачати гроші на отримання наукового ступеня з історії мистецтва» (с).

🫣І дуже песимістичний висновок статті: «Окремі сфери нашої історії ніколи не будуть відомі лише тому, що хтось не отримає бодай прожиткового мінімуму на їх дослідження… Історію все більше вивчатимуть заможні, тобто ті, хто матиме джерела до фінансування. У майбутньому історію писатимуть не лише переможці, але й заможні люди…».
⚡️Повний текст статті за посиланням:
#текст #стаття #роздуми #спадщина
https://www.nytimes.com/2023/01/14/opinion/american-history-college-university-academia.html?fbclid=IwAR2RP73_t6OMx4YNCV2bKxNJsLIzg5y7a8DV9OvhFx8D2oGd0CU3IkrYptg