📚Український письменник Іван Багмут у 1929 р. відправився разом з відомим альпіністом Михайлом Погребецьким у подорож на льодовик Інильчек, у Центральному Тянь-Шані. В репортажі про цю мандрівку («Подорож до Небесних гір», 1930) він часто згадує українських колоністів у Центральній Азії та описує їх життя й господарство. Що ж на думку автора об’єднує цих людей, окрім вареників, української мови та театру? Все просто: любов до степу та нелюбов до верблюдів:

✍«Від Ташкенту до Фрунзе (Пішкеку - авт.) поїзд іде два дні. У вагоні чути українську мову, на рундуках привокзальних базарчиків часто побачиш українські вареники, а на вокзалі – афіші українських драматичних труп. І степ такий, як на Україні. Тільки гори на горизонті, велика спека, назви станцій, як Ауліє-Ата, або щось подібне… та киргизи й киргизька мова нагадують, що від України 4000 кілометрів…».

📌Після того, як у напрямку станції «Аральське море» до вагону сіли два українські селяни, автор зробив кумедне спостереження з їхньої бесіди:

✍«Українці працюють по-своєму, майже не переймають навіть і цінних моментів тубільського господарства, не держать приміром верблюдів. Верблюд коштує бл. 150 карб., дуже невибагливий щодо їжі, крім тяглової сили дає прекрасну вовну, та не подобається європейцям… До нього трудно привчатися. Корисна худоба, але погана, розсердиться – обригає всьо…».
Не знаходячи слів проти такого поважного аргументу, мандрівник безсило констатує: «Мотив не дуже серйозний, але що поробиш…».
#Текст #Україна #Центральна_Азія #тревелог

«Східний пейзаж», від Сергія Світославського (1857-1931), українського художника та майстра поетичного пейзажу. Сумський художній музей.
Сергій Світославський більше відомий українськими сюжетами. Але він має й орієнтальний доробок. Вперше він відвідав Центральну Азію у 1890-х рр., створивши серію робіт з характерними орієнтальними образами живописних руїн, караванів, східних базарів та безкраїх степів. Яскраві сонячні кольори захоплювали його найбільше. Він вважав, що сонце треба малювати тут, під відкритим небом. Другу мандрівку до Центральної Азії художник здійснив вже на поч. ХХ ст. Кошти на поїздку роздобув з продажу частини свого маєтку. Цікаво, що з собою він привіз також живих тварин, яких передав до нещодавно відкритого Київського зоопарку. 1917 р. змінив життя Світославського. Окрім перипетій революційних років, він майже втратив зір через хворобу. Останні роки художник жив в Києві у великій скруті, заробляючи з городу, фарбування парканів та ремонту відер.
#мистецтво #Україна #Центральна_Азія