#Японія #голодомор #Україна #чтиво #Сходознавство
Голодомор очима японців. Публікація японського дослідника Окабе Йошихіко про штучний голод в УРСР 1932-1933 років, та реакцію на нього в Японії. Особливо цікавими є свідчення японців, що з різних причин мешкали в той час на теренах Радянського Союзу і повідомляли подробиці штучного голоду та міжнародну ситуацію навколо нього.
https://skhodoznavstvo.org.ua/uk/Archive/2020/86/3

⚡ 7 квітня народився Омельян Пріцак (1919-2006), український і американський історик, орієнталіст, філолог та директор Українського наукового інституту Гарвардського у-ту.
За життя вчений підготував близько 1 тис. наукових праць на різноманітні теми з історії України, Східної Європи, Азії, алтайської й тюркської філології, тощо.

На його честь навіть названий один з астероїдів - "17519 Пріцак"😊 .

📌Автобіографію дослідника "Мій шлях історика" можна скачати у вільному доступі за посиланням👇:

https://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/4023/Pritsak_Miy_shliakh.pdf;jsessionid=40595BF3EC41D8B27F6DC3A832EDCC5F?sequence=1

#цей_день #Пріцак #Україна #Схід #США #орієнталізм #Пріцак #сходознавство

13 грудня виповнилось 95 років з народження українського орієнталіста Ярослава Дашкевича (1926-2010), автора численних праць про Великий степовий кордон та зв’язки українців зі «Сходом». Тут невелика стаття про менш відомі сторінки життя дослідника: його походження, ув’язнення в ГУЛАГу та захист дисертації вірменською мовою в Єревані.

#стаття #текст #Україна #сходознавство

📚Історія подорожі Агмеда Ібн-Фадлана до Волзької Булгарії у Х ст. є безперечно цінним та відомим джерелом. Але самі обставини видання цієї пам’ятки харківським сходознавцем Андрієм Ковалівським (1885-1965) в свій час мене вразили найбільше. Повідомляє їх Омелян Пріцак у передмові до праці Елли Циганкової «Сходознавчі установи в Україні. Радянський період» (Київ, 2007). Деталі цієї історії він дізнався у Львові в 1937-1940 роках, спілкуючись з Вячеславом Заїкиним (1896-1940), харківським істориком та другом Ковалівського:

📜Закі Тоган Валідов (1890-1970) був талановитим башкирським сходознавцем та військово-політичним діячем. Після поразки антиросійського виступу в Башкирії у 1923 р. він з товаришами знайшов прихисток в Ірані, осівши на деякий час у м. Мешгед. Знання арабської та перської мов дало змогу Валідову виявити в одній з місцевих бібліотек раніше невідому арабську збірку географічних творів XII-XIII ст., в якій містився детальний опис подорожі (рисале) Ібн Фадлана. Перебравшись до Європи, Валідов розпочав роботу над коментарями й перекладом твору німецькою мовою, обравши згодом дослідження цього рукопису темою своєї дисертації у Відні. Факт знахідки такого цінного джерела з історії Східної Європи став сенсаційним. І його видання (на випередження з Валідовим) стало справою державного значення для СРСР.

В 1934 р., після розгрому радянською владою сходознавчого осередку в Харкові, на запрошення арабіста Іґнатія Крачковського до Ленінграду перебрався український вчений Андрій Ковалівський. Невдовзі його заарештували за «антирадянську діяльність» та відправили до одного з таборів у Чувашії. Шанс врятувати життя досліднику з’явився після того, як до річниці святкування 1000-ліття епосу Фіродоусі «Шаг-наме», радянські дипломати все ж змогли здобути у 1935 р. мікрофільм твору Ібн Фадлана з тієї самої бібліотеки в Мешгеді.

Керувати проєктом видання подорожі Ібн Фадлана доручили Іґнатію Крачковському. Він, у свою чергу, наголосив на потребі залучити свого товариша Андрія Ковалівського, який на той момент вже перебував у таборах Чувашії. Українського вченого перевели до в’язниці в Ленінграді, обладнавши для нього робочий кабінет в Інституті сходознавства. Так і працював Ковалівський над перекладом – зранку його привозили з в’язниці до Інституту, а ввечері відвозили назад до камери. Інститут сходознавства АН СРСР все ж видав Ібн Фадлана у 1939 р., на кілька тижнів випередивши Закі Валідова (хоча дисертацію про подорож Ібн Фадлана він захистив раніше – у 1935 р.). Щоправда, книга в Ленінграді вийшла без згадки імені українського вченого. Друге видання «подорожі» побачило світ вже після того, як у 1943 р. Ковалівський зміг повернутись до Харкова…

✍️Для мене цей сюжет актуалізує одну важливу річ: професійний дослідник – це в першу чергу особистість. І його роботу завжди треба сприймати у тому історичному контексті, в якому (або в супереч якому) ця особистість живе й працює. А ще, не варто забувати дорогу ціну, яку платили українські науковці за «видатні досягнення радянської науки».
#текст #книга #сходознавство #Україна #Іран #Башкирія #Ібн_Фадлан

📝Цікаво, що у 1920-х роках в Києві могла постати комісія з перекладів та коментування творів арабських математиків та астрономів. Про це мріяв знаменитий вчений Дмитро Ґраве (1863-1939), фундатор та перший директор Інституту математики ВУАН. Він писав:

✍«…всім відомо, що арабський народ вніс після греків яскраву сторінку в історії математики та астрономії, але напривеликий жаль через мале знання арабської мови серед великого кола ученого люду Европи невеличка частина рукописів, що хорониться у різноманітних музеях, підпали під регістрацію, та й ще менше перекладено на европейські мови. Більшість цих перекладів надто злі та перекручують думку оригіналу».

Вивчаючи історичні витоки математики, Дмитро Ґраве почав брати уроки арабської мови, щоб із першоджерел дізнатись про внесок цього народу у точні науки. Навчав його відомий сходознавець Тауфік Гаврилович Кезма (1882-1958), який у цей час тісно (й дуже плідно) працював з Катедрою арабо-іранської філології й Агатангелом Кримським над науковими перекладами «східних джерел». В 1921 р. Ґраве запропонував долучити до «Спеціальної комісії» окрім Кезми й Кримського також письменника Авраама Кагана та арабіста й гебраїста Якова Ізраельсона, завідувача підвідділу «Гебраїка-юдаїка» у Всенародній бібліотеці України (тогочасна назва «Вернадки»). Хоча ідея створення цієї Комісії була сприйнята з великим ентузіазмом, нажаль її так і не судилось втілити у життя.
#текст #Україна #Київ #сходознавство