📚Сьогодні побачив статтю російського письменника М. Шишкіна (живе у Швейцарії) на сторінках солідного видання The Atlantics: «Не звинувачуйте Достоєвського». Це досить емоційне обурення про нелюбов до російських класиків у світі та в Україні останнім часом (а що трапилось?). Не бачу сенсу коментувати твердження автора про те, що «саме російський народ страждав найбільше від внутрішньої окупації» (с), а лише актуалізую одну з відомих тез, які вже давно обговорюються у пост- та деколоніальних студіях:

✍️Якщо письменник чи поет був в опозиції до діючого режиму, це не значить, що його твори не були інструментом здійснення імперського впливу. Не залежно від «травми», нанесеної діячу культури власною державою (репресій, цензури, заслання, тощо), він залишається представником «титульної імперської нації», з відповідним соціальним статусом, етикою, освітою, вихованням, походженням та світосприйняттям. А отже, він так само сприймає і відтворює орієнтальні кліше у своїх творах, сприймаючи колонізовані народи через призму інших імперських класиків, в середовищі яких сформувалось його світосприйняття.

📌Цей образ усвідомлення себе (колонізатора) як «жертви» у російській колоніальності вже детально розбирала відома дослідниця Ева Томпсон. На прикладі того ж «Ракового корпусу» Солженіцина, основні події якого відбуваються в Узбекистані. Дослідниця звертає увагу, що автор тут свідомо розмиває географію так, що країна з давніми державними традиціями, мовою і культурою стає лише «порожньою сценою, де російські діячі грають роль у трагедії про людські долі» (с). Місцеве населення тут повністю безпорадне, позбавлене власної глибокої мотивації, національної гідності чи політичної традиції, в той час як етнічні росіяни беруть на себе цивілізаторські ролі. Дуже природньо у героїв Солженіцина звучать фрази «наша країна», «наша земля» по відношенню до Узбекистану, який знаходиться за тисячі кілометрів від москви чи петербургу. Таким шляхом у класичній російській літературі корінні народи «обезличуються», позбавляються суб’єктності, що згодом використовується імперією для їх колонізації.

Детальніше про це раджу читати у праці Еви Томпсон «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм» (Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism), у якій проаналізовані колоніальні конструкції тих російських класиків, за яких так переживає письменник М. Шишкін.
#текст #колоніалізм #література #орієнталізм #постколоніалізм

⚡Запрошую на «Історичний пікнік» до Національного музею історії України. Буду розповідати про знаменитого українського епідеміолога Данила Заболотного, який з 1896 по 1917 роки взяв участь у десятках протичумних експедицій до Індії, Аравії, Китаю, Монголії, Персії, Забайкалля та Астрахані. Він подорожував караванними шляхами через пустелю Гобі, плавав з мусульманськими паломниками до Джидди, шукав «каравани мертвих» у Персії та чаював з буддійськими ламами в монастирі Гадан.
✍️Обговоримо багато цікавого:
📌Як колоніальні імперії змагались за першість у галузі епідеміології, та який внесок у ці змагання зробили українські лікарі?;
📌Що побачив Д. Заболотний у своїх подорожах, та за що віце-король Маньчжурії нагородив його золотою медаллю?;
📌Звідки лікар привіз колекцію буддійських статуеток, та чому вони були не просто орієнтальним сувеніром?;

Можна буде побачити маловідомі фотографії з подорожей лікаря та його учнів, а також реконструювати маршрут їх експедицій.
#анонс #МІСТ #музей #лекція

📷Два легендарних епідеміологи - український лікар Данило Заболотний (1856-1929) та китайський лікар У Ляньде (1879-1960). Експедиція з вивчення степових ховрахів та їх ролі у поширенні чуми. Забайкалля, 1911.
✍️Заболотний рік тому був у епіцентрі пекла - керував протичумними заходами в Маньчжурії. Він вперше довів джерела походження чуми та шляхи її передачі, що змінило уявлення про методи боротьби з хворобою. Вже скоро, віце-король Маньчжурії вручить йому золоту медаль з подвійним драконом, а президент Франції нагородить знаком Ордену почесного легіону. В село Чоботарка на Поділлі вчений привезе з Китаю хлопчика Яна Гуя, якого разом з дружиною виховуватиме як власного сина.
А поки Заболотний насолоджується польовою роботою з геніальним колегою У Ляньде - героєм протичумної служби Маньчжурії, який скоро стане лауреатом Нобелівської премії з медицини, а також зруйнує у своїх колег уявлення про «темну й неосвічену Азію».

📌Запрошую 7 серпня на мою лекцію «Пригоди українського епідеміолога в Азії».

🖼️"Танок дервіша", від українського художника Олекси Грищенка. Стамбул, 1920.
Історія про те, як був створений цей малюнок, а також про враження художника від візиту до тарікату Мевлеві, читайте далі👇
#мистецтво #Туреччина #Стамбул #Україна

«У дервішів вертунів», або як український митець Олекса Грищенко відвідав тарікат Мевлеві в роки своїх поневірянь у Стамбулі (1919-1921):

✍️«В теке – будинку дервішів – йдемо коридором, вистеленим жовтими, дуже чистими матами, до шейха… Вітаємось. Ібрагім і шейх з багаторазовими церемоніями підносять руку до серця, губ, згинаються до землі і широким рухом віднімають руку від чола… Шейх курить цибух з золотим кінцем. Гідний, гордовитий. Сидить під стіною на шкурі з білою шерстю, з схрещеними по-східному ногами, обутими в сап’янці… Біла шапка з верблюжої шерсти насунена міцно на голову… Рухи в шейха пластичні, експресивні. Він говорить повільно скандуючи слова, які всі слухають з пильною увагою. Підносять каву в малесеньких чашках, втиснутих у ебенові підставочки.

В кімнату заходить старий ходжа в незвичайному білому тюрбані, одягнений у рожевий плащ. Він сідає біля стільця шейха і цілує йому руку з піднесеною пошаною. З кольорів, жестів, рухів можна сказати – перська мініятюра… Говорим спершу про макет сирійської мечеті, яка стоїть в одному кутку. Потім – про гарного каліграфа, який прикрасив леґву химерними арабськими літерами на синьому й білому тлі…
Шейх зауважує з здивуванням:
- Слов’яни поводяться інакше ніж німці, французи чи англійці. У вас рухи й спосіб сидіти – східні.
- Природно, ми азіяти, хоч наші обличчя і одяг європейські.
Усі сміються…

Час молитви, яку в четвер відмовляють о першій годині, прийшов… Йдемо до ораторії. Панує півтемінь. Шейх говорить довго, чарує своїм співучим голосом…
Незапримічений, рисую на коліні дервішів. Вони стоять затоплені в думки. Високі ковпаки колишуться, похмурі голови схиляються на груди. Їхні постаті, лиця й рухи прекрасні!

Усі дервіші разом зводяться на ноги, стають колом вздовж балюстради і йдуть повільною ходою один за одним… Раптом долоні їхніх рук вдаряють об долівку. Заля раптово розбуджується. Всі нагинаються вперед. Потім живо зводяться, розпинають ряси й кидають їх на землю. Заля прояснюється, наповнюється білими фантомами. Вони кладуть навхрест на плечі загорілі руки. Молодший дервіш першим підходить до шейха. Він церемоніально цілує його пальці і віддалюється, піднісши високо праву руку в повітря, з долонею витягнутою наперед, що означає прохання милостині. Друга опущена рука символізує покору. За ним другий, третій, усі обертаються. Молоді й старі підносять довгі рамена, обертаться, спритно зберігаючи при тому коло на залі. Короткі білі спіднички видуваються у дзвін. Літають у повітрі. Флейти й барабани грають одночасно. І під час, коли мелодійні звуки переносять нас у Нірвану мрій, приглушені удари вибивають такт східної мелодії, по-дитячому наївної…
А в півсумерку крутяться білі постаті в дивному вируванні, немов примари. Старші повільніше, а молодші з більшою бравурою…

Видовище танку глибоко вражає. Іслям, суфійські ідеї, Схід – але в усій цій церемонії стільки речей, узятих з Візантії, з її законів музики, з її ритму, екстази й таємничого перетворення, з ї поклонами, в якій розпізнається її пошана до людини, до її божеської істоти…».

📕Олекса Грищенко, «Мої роки в Царгороді. 1919-1920-1921».
#Україна #Стамбул #Туреччина #мевлеві #текст

✍️9 серпня міжнародний День корінних народів. Зробив для вас невелику підбірку кримськотатарських народних прислів’їв, сповнених мудрості, любові до сім’ї та своєї батьківщини:
📌Один батько годує дев’ять синів, але всі вони не прогодують його;
📌У матері вчяться шубу шити, у батька стріли метати;
📌Якщо жінка розсердиться, то й на снігу змусить казан закипіти;
📌Не лякай зайця – зробиш левом;
📌В дім, де немає саду, соловей не сяде;
📌Прийде весна – вершини гір стануть садом;
📌Кава – чорна, але обличчя відбілює;
📌Зайця і очерет вбиває, а достойного – ганьба;
📌Йди тією дорогою, якою народ ходив;
📌Немає друга краще матері, немає землі, кращої за Батьківщину;
📌Рідна земля – золота колиска;
#текст #прислівя #кримські_татари #Крим