поки бог клопочеться про створення світу, зокрема астероїдів, єдинорогів і затишних мурованих будиночків, прометей видає людям вогонь, щоб узимку не мерзнули.

із цього дивного сусідства починаються адаптовані «метаморфози» овідія, переписані в північній франції наприкінці xiv століття.

#райськанасолода #вастутнестояло

зима близько, тож треба запасатися всіляким протизастудним. свята гільдегарда радить:

якщо хтось мучиться грудним кашлем, від якого стає боляче, нехай візьме любистку, стільки само шавлії, а фенхелю — вдвічі більше, ніж обох цих трав. і хай покладе їх у хороше вино, щоб воно добре ввібрало їхній смак. потім хай викине трави і п’є настоянку підігрітою після трапез, поки не видужає. якщо ж кашель несильний, а біль слабкий, то настоянку треба споживати прохолодною.

перебрана за лікаря мавпа з маастрихтського часослова пояснює пацієнтці, що з такими аналізами точно потрібне вино. ну, ще можна трохи шавлії з любистком.

#порадняіменігільдегарди #секретимедицини

грайливий пес злизує зірки з небесного склепіння.

мініатюра зі збірки астрономічних і природничих текстів, укладеної в іх столітті.

#песики

поки йосиф бавить ісусика, марія читає хорошу книжку, бо це важливо — мати трошки часу для себе.

мініатюра з часослова xv століття (у кращій якості її, на жаль, поки що не вдалося знайти).

#домашнійзатишок #дитинствоісуса
#гарнеякбожамама #куточокбібліофіла

адам і єва всім своїм виглядом запитують: фууу, це що ж ми щойно з'їли? змій такого ефекту, схоже, не чекав.

мініатюра з «дзерцала людського спасіння» із середини xv століття.

#райськанасолода #голілюди

фрагмент фрески зі страшним судом із ватопедського монастиря на афоні (дякую за фото вірусним митарствам — цікавезний канал, дуже раджу туди зазирнути).

того, що в страшному суді зазвичай найстрашніше, тобто бісів і пекла, тут не видно, та якщо вдивлятися в детальки, моторошного є достатньо:
— мертві встають із могил, бо все, дякую, належалися, а живих під'їдають дикі звірі;
— янголи з бісами зважують голенькі душі, щоб визначити, хто кого собі забере;
— святі стоять у черзі до раю, і хтозна, коли викличуть їхній номерок;
— потойбічні монстри вилазять на цей світ, і ніде від них нема сховку, навіть під водою.

#апокаліпсис

ісус зустрічає святих кефалофорів фелікса, регулу й екзуперантія на вході в рай. зображення 1506 року з цюрихського храму.

кефалофори — буквально головоносці — це ціла когорта мучеників, які на усталених зображеннях несуть у руках свої стяті голови. найвідоміший — сен дені (діонісій паризький, який пробігав тут учора), а загалом кефалофорів є кількадесят. утім, якщо згадати історії про мучеництво, у яких святих ніщо, крім меча, не бере, бо знаряддя тортур чи розлітаються на друзки (як колесо святої катерини), чи не дають бажаного ефекту (як гриль святого лаврентія), стає навіть дивно, що так мало.

принаймні їм можна не ламати голову над геловінськими костюмами.

#тяжкобутисвятим

святий давид вельський за життя асоціювався з голубами: якось він так переконливо проповідував, що пласка земля під його ногами виросла в пагорб, а на плече йому примостилася голубка. то нікого не дивувало, що й через кілька століть у храмі, де зберігалися мощі давида, все одно селилися голуби. утім, не тільки пташки любили святого, а й він їх.

одного дня місцевий хлопчисько вирішив розграбувати голубине гніздо в церкві святого давида — але не зміг, бо сталося чудо: його рука прикипіла до каменя, на який він сперся. на крики хлопця збіглися друзі й рідня, але ніхто не міг відірвати його від каменя, і тільки через три дні й три ночі безперервних молитов святий вирішив, що урок засвоєно і на його голубів більше ніхто не посягатиме, то можна відпустити зловмисника.

голуб у псалтирі кінця хііі століття почувається спокійно і захищено.

#святітакісвяті #чудотворення

святий давид зі вчорашньої історії мучиться морською хворобою по дорозі на святу землю.

сценка вирізьблена на мізерикорді xv століття, розташованому в соборі цього самого святого давида. мізерикорди — то такі спеціальні напів сидіння, на яких священство під час меси могло примостити дупцю, якщо від стояння втомлювалися ноги (бо повноцінних сидінь у середньовічних католицьких храмах не було). а раз вони все одно під задницею, то й сценки на них різьбили смішні, дурні й непристойні.

#тяжкобутисвятим