середньовічна культура була дуже уважна до символічного порядку: що нагорі, те асоціювалося зі святістю й мало залишатися розумним і добрим; що внизу, те було локацією бруду та схильності до гріха, і негоже було його пхати наверх. із цим пов’язані обличчя на колінах і задницях у бісів: вони перевертають світовий лад, то й виглядають відповідно.
часом порушення символічного порядку призводило до цілком матеріальних наслідків. скажімо, у житії святого альбана йдеться про чоловіка, який доволі грубо відмовився вшановувати мощі святого: «чого б мені йти до того, хто був селянином, як я, і срав так само, як я?» у відповідь на ці слова альбан учинив чудо — і святотатець почав блювати, але не просто недоперевареною їжею, а справжнісіньким лайном. і, каже житіє, «усі сім років, які ще прожив, той чоловік спорожнював живіт тільки через свій блюзнірський рот».
ілюстрація — замислений дупоголовий бабевин із горлестонського псалтиря 1310-х років.
#бабевини #чудотворення #святітакісвяті
часом порушення символічного порядку призводило до цілком матеріальних наслідків. скажімо, у житії святого альбана йдеться про чоловіка, який доволі грубо відмовився вшановувати мощі святого: «чого б мені йти до того, хто був селянином, як я, і срав так само, як я?» у відповідь на ці слова альбан учинив чудо — і святотатець почав блювати, але не просто недоперевареною їжею, а справжнісіньким лайном. і, каже житіє, «усі сім років, які ще прожив, той чоловік спорожнював живіт тільки через свій блюзнірський рот».
ілюстрація — замислений дупоголовий бабевин із горлестонського псалтиря 1310-х років.
#бабевини #чудотворення #святітакісвяті
свята франческа римська отримує причастя і свячення на абатису на картині антоніо да вітербо старшого.
на перший погляд франческу складно відрізнити від інших святих благодійниць: рано видана заміж; допомагала вбогим і недужим; заснувала монастир; багато хворіла й умертвлялася. одного разу тесть франчески розлютився на її благодійність і забрав у неї ключі від комори — але повернув їх, побачивши, що запаси зерна й вина чудесно поповнилися. усе як завжди.
та канонізаційні документи показують цікавішу франческу. її незмінною супутницею була ванноцца — чи братова, чи кузина. якось вони захотіли з’їсти лобстера — і лобстер не забарився з’явитися. іншим разом пішли провідати знайому породіллю, але вирішили не сидіти з нею, а усамітнитись у саду при будинку, наче святі пустельниці, і, хоча надворі стояв квітень, їм у руки впали дві стиглі інжирини.
а ще франческа мала дар «розпізнавати вади інших людей». може, й не дивно, що її канонізували не з першого разу.
#добребутисвятим #святітакісвяті
на перший погляд франческу складно відрізнити від інших святих благодійниць: рано видана заміж; допомагала вбогим і недужим; заснувала монастир; багато хворіла й умертвлялася. одного разу тесть франчески розлютився на її благодійність і забрав у неї ключі від комори — але повернув їх, побачивши, що запаси зерна й вина чудесно поповнилися. усе як завжди.
та канонізаційні документи показують цікавішу франческу. її незмінною супутницею була ванноцца — чи братова, чи кузина. якось вони захотіли з’їсти лобстера — і лобстер не забарився з’явитися. іншим разом пішли провідати знайому породіллю, але вирішили не сидіти з нею, а усамітнитись у саду при будинку, наче святі пустельниці, і, хоча надворі стояв квітень, їм у руки впали дві стиглі інжирини.
а ще франческа мала дар «розпізнавати вади інших людей». може, й не дивно, що її канонізували не з першого разу.
#добребутисвятим #святітакісвяті
святий давид вельський за життя асоціювався з голубами: якось він так переконливо проповідував, що пласка земля під його ногами виросла в пагорб, а на плече йому примостилася голубка. то нікого не дивувало, що й через кілька століть у храмі, де зберігалися мощі давида, все одно селилися голуби. утім, не тільки пташки любили святого, а й він їх.
одного дня місцевий хлопчисько вирішив розграбувати голубине гніздо в церкві святого давида — але не зміг, бо сталося чудо: його рука прикипіла до каменя, на який він сперся. на крики хлопця збіглися друзі й рідня, але ніхто не міг відірвати його від каменя, і тільки через три дні й три ночі безперервних молитов святий вирішив, що урок засвоєно і на його голубів більше ніхто не посягатиме, то можна відпустити зловмисника.
голуб у псалтирі кінця хііі століття почувається спокійно і захищено.
#святітакісвяті #чудотворення
одного дня місцевий хлопчисько вирішив розграбувати голубине гніздо в церкві святого давида — але не зміг, бо сталося чудо: його рука прикипіла до каменя, на який він сперся. на крики хлопця збіглися друзі й рідня, але ніхто не міг відірвати його від каменя, і тільки через три дні й три ночі безперервних молитов святий вирішив, що урок засвоєно і на його голубів більше ніхто не посягатиме, то можна відпустити зловмисника.
голуб у псалтирі кінця хііі століття почувається спокійно і захищено.
#святітакісвяті #чудотворення
домініканці і францисканці від самого початку своїх орденів були заклятими друзями й конкурували на всіх фронтах — не тільки у сфері хорового співу, як на цій ілюстрації з біблії 1250-х років.
скажімо, коли в xiv столітті почався канонізаційний процес святого томи аквінського (домініканця), францисканці передбачувано були не в захваті. один із них, чернець «учений і поважаний», палко протестував супроти канонізації, а напередодні офіційної церемонії спересердя сказав, що не хотів би дожити до дня, коли такого чоловіка проголосять святим.
а вже наступного ранку бог через свого слугу тому аквінського вчинив чудо — і того вченого й поважаного францисканця знайшли мертвим. бачте, мрії збуваються.
#святітакісвяті
скажімо, коли в xiv столітті почався канонізаційний процес святого томи аквінського (домініканця), францисканці передбачувано були не в захваті. один із них, чернець «учений і поважаний», палко протестував супроти канонізації, а напередодні офіційної церемонії спересердя сказав, що не хотів би дожити до дня, коли такого чоловіка проголосять святим.
а вже наступного ранку бог через свого слугу тому аквінського вчинив чудо — і того вченого й поважаного францисканця знайшли мертвим. бачте, мрії збуваються.
#святітакісвяті
герард валлійський розповідає про священника, який, мандруючи ірландією, одного разу спинився на ночівлю посеред лісу. щойно він розклав багаття, як із хащів вийшов вовк — і промовив людським голосом: «не бійся! не тривожся! тобі нічого боятися».
не те щоб це сильно заспокоїло чоловіка, тому вовк іще трохи поговорив про бога; зрештою священник зрозумів, що це таки свої, і запитав, як вийшло, що звір говорить людською мовою. вовк відповів, що насправді він — людина і походить із місцевості, мешканців якої колись прокляв святий абат наталіс (тут у мене виникає кілька питань щодо святості цього поважного чоловіка, але герард ніяк ситуацію не коментує, то йому, вочевидь, норм). прокляття полягає в тому, що кожні сім років чоловік і жінка з тієї місцевості стають вовкулаками й мусять тікати до лісу. якщо вони виживають, то повертаються до людської форми, коли надходить черга наступної пари; якщо не виживають — що ж, халепа.
власне, у таку халепу й потрапила вовкова супутниця. і прийшов він до священника просити про передсмертні таїнства для неї, бо, хоч у них і вийшов такий незручний трапунок зі святим, вони не безбожники які-небудь.
священник не захотів перевіряти, що станеться в разі відмови, і пішов за перевертнем до печери, де лежала вовчиця, що теж уміла говорити. він її висповідав, намастив єлеєм, а от причащати не схотів — ну бо раптом це все якийсь підступний план абощо. на палке прохання вовчиці причаститися він відповів, що дуже перепрошує, та якраз зараз не має із собою гостій. але вовк вказав на мішечок із пресвятими дарами, який, за місцевим звичаєм, священник носив на шиї, і попросив не клеїти дурня. а щоб точно переконати священника, що вони — люди, вовк натягнув шкіру вовчиці, під якою справді показалися обриси жіночого тіла.
священник причастив вовчицю — знову ж, більше зі страху, ніж із якихось гуманістичних міркувань — і вона зі спокійним серцем померла. на подяку за це вовк провів священника через ліс і пообіцяв колись віддячити по-справжньому, якщо бог захоче відновити його людську форму. утім, на цьому історія закінчується, то ми й не знаємо, чи вдалося вовкові повернутися з вигнання.
у переписаній на початку хііі століття «ірландській топографії» ця історія проілюстрована аж трьома мініатюрами — схоже, художник був під враженням.
#святітакісвяті #чудотворення #бестіарії
не те щоб це сильно заспокоїло чоловіка, тому вовк іще трохи поговорив про бога; зрештою священник зрозумів, що це таки свої, і запитав, як вийшло, що звір говорить людською мовою. вовк відповів, що насправді він — людина і походить із місцевості, мешканців якої колись прокляв святий абат наталіс (тут у мене виникає кілька питань щодо святості цього поважного чоловіка, але герард ніяк ситуацію не коментує, то йому, вочевидь, норм). прокляття полягає в тому, що кожні сім років чоловік і жінка з тієї місцевості стають вовкулаками й мусять тікати до лісу. якщо вони виживають, то повертаються до людської форми, коли надходить черга наступної пари; якщо не виживають — що ж, халепа.
власне, у таку халепу й потрапила вовкова супутниця. і прийшов він до священника просити про передсмертні таїнства для неї, бо, хоч у них і вийшов такий незручний трапунок зі святим, вони не безбожники які-небудь.
священник не захотів перевіряти, що станеться в разі відмови, і пішов за перевертнем до печери, де лежала вовчиця, що теж уміла говорити. він її висповідав, намастив єлеєм, а от причащати не схотів — ну бо раптом це все якийсь підступний план абощо. на палке прохання вовчиці причаститися він відповів, що дуже перепрошує, та якраз зараз не має із собою гостій. але вовк вказав на мішечок із пресвятими дарами, який, за місцевим звичаєм, священник носив на шиї, і попросив не клеїти дурня. а щоб точно переконати священника, що вони — люди, вовк натягнув шкіру вовчиці, під якою справді показалися обриси жіночого тіла.
священник причастив вовчицю — знову ж, більше зі страху, ніж із якихось гуманістичних міркувань — і вона зі спокійним серцем померла. на подяку за це вовк провів священника через ліс і пообіцяв колись віддячити по-справжньому, якщо бог захоче відновити його людську форму. утім, на цьому історія закінчується, то ми й не знаємо, чи вдалося вовкові повернутися з вигнання.
у переписаній на початку хііі століття «ірландській топографії» ця історія проілюстрована аж трьома мініатюрами — схоже, художник був під враженням.
#святітакісвяті #чудотворення #бестіарії
дуже аскетичні пустельники на фресці з кіпрського монастиря святого неофіта. я не знаю, що це в них за стратегічно розташовані штуки, але виглядають цікаво.
підглянуто на вірусних митарствах.
#святітакісвяті
підглянуто на вірусних митарствах.
#святітакісвяті
одна з найвідоміших історій про святого миколая розповідає, як він воскресив трьох пошинкованих на рагу хлопчаків — але тією трійкою миколаєва здатність воскрешати не обмежилася.
«золота легенда» згадує про чоловіка, який із любові до свого сина щороку пишно святкував спомин святого миколая. якось він скликав на гостину численних знайомих, і саме того вечора диявол вдався до підступів: перекинувся на паломника й постукав у двері, просячи милостині. чоловік, щоб не відволікатися від соціалізації, послав видати милостиню сина, але той побачив, що паломник уже відійшов, і побіг його наздоганяти. а коли вони опинилися подалі від дому, диявол узяв і задушив хлопця. дізнавшись про це, батько закричав, звертаючись до миколая: «серйозно, це така подяка за шану, якою я тебе оточував?» на що миколай відповів: «oops, my bad», — і вчинив чудо: син миттю воскрес.
то це, не соромтеся нагадувати про себе миколаєві. надто якщо цього року були хорошими.
#чудотворення #святітакісвяті
«золота легенда» згадує про чоловіка, який із любові до свого сина щороку пишно святкував спомин святого миколая. якось він скликав на гостину численних знайомих, і саме того вечора диявол вдався до підступів: перекинувся на паломника й постукав у двері, просячи милостині. чоловік, щоб не відволікатися від соціалізації, послав видати милостиню сина, але той побачив, що паломник уже відійшов, і побіг його наздоганяти. а коли вони опинилися подалі від дому, диявол узяв і задушив хлопця. дізнавшись про це, батько закричав, звертаючись до миколая: «серйозно, це така подяка за шану, якою я тебе оточував?» на що миколай відповів: «oops, my bad», — і вчинив чудо: син миттю воскрес.
то це, не соромтеся нагадувати про себе миколаєві. надто якщо цього року були хорошими.
#чудотворення #святітакісвяті
одного разу до макарія олександрійського (не плутати з макарієм великим), відлюдника з iv століття, дійшли чутки, що довкола пустельника пахомія в єгипті зібралося ціле коло послідовників, славетних своєю аскезою. макарій вирішив сам поглянути, що там як. він перебрався у світський одяг, прийшов у ту спільноту й попросив узяти його в послушники. пахомій трохи повагався через поважний вік кандидата, боячись, що тому вже не вистачатиме здоров’я на суворі аскетичні практики, але зрештою погодився.
коли настав великий піст, монахи віддалися покуті. хтось із них цілі ночі молився навстоячки, хтось постив по два дні поспіль, а один не їв цілий тиждень. макарій подивився на це, переніс свою підстилку в далекий куток і просидів на ній без води і їжі аж до великодня, молячись і плетучи рогожі. інші пустельники резонно вирішили, що цей дивний старець із них собі глузує, і пожалілися пахомієві. той помолився — і бог об’явив йому, що то за послушник. тоді пахомій покликав макарія, дуже подякував йому за демонстрацію аскези й попросив забратися: «повертайся до себе, отче, бо ти достатньо нас зміцнив, і молися за нас».
(щоб таких конфузів не траплялося, згодом у монастирські устави додавали пункт про те, що на скрайні аскетичні практики необхідний дозвіл настоятеля).
чернець із рукопису 1300-х років переповідає цю історію послушникові й не може приховати емоцій.
#святітакісвяті
коли настав великий піст, монахи віддалися покуті. хтось із них цілі ночі молився навстоячки, хтось постив по два дні поспіль, а один не їв цілий тиждень. макарій подивився на це, переніс свою підстилку в далекий куток і просидів на ній без води і їжі аж до великодня, молячись і плетучи рогожі. інші пустельники резонно вирішили, що цей дивний старець із них собі глузує, і пожалілися пахомієві. той помолився — і бог об’явив йому, що то за послушник. тоді пахомій покликав макарія, дуже подякував йому за демонстрацію аскези й попросив забратися: «повертайся до себе, отче, бо ти достатньо нас зміцнив, і молися за нас».
(щоб таких конфузів не траплялося, згодом у монастирські устави додавали пункт про те, що на скрайні аскетичні практики необхідний дозвіл настоятеля).
чернець із рукопису 1300-х років переповідає цю історію послушникові й не може приховати емоцій.
#святітакісвяті
якось у xv столітті маргарита фонтана з модени, домініканська терціарка й майбутня свята, роздала на милостиню нужденним бочку вина, що стояла в погребі її родинного дому. сім'я цілком могла собі дозволити таку милостиню, і все було б гаразд, якби не одна обставина: маргаритина сестра чекала дитину, і вина купили саме під цю нагоду.
коли дитинка народилась і можна було святкувати, маграритині рідні пішли налити вина з бочки — а там порожньо. вони одразу запідозрили, що це може бути пов'язане з благодійністю маргарити, і прямо її запитали, на що дівчина відповіла: «та ні, перевірте ще раз, все вино на місці. це, мабуть, диявол сховав його від вас, щоби посіяти колотнечу». і справді, коли в бочку зазирнули вдруге, вона виявилася повнісінька.
отакий-от небесний газлайтинг.
панянка з часослова 1300-х років не розуміє, чого ви від неї ще хочете. воно ж усе на місці *закочує очі*.
#святітакісвяті #чудотворення
коли дитинка народилась і можна було святкувати, маграритині рідні пішли налити вина з бочки — а там порожньо. вони одразу запідозрили, що це може бути пов'язане з благодійністю маргарити, і прямо її запитали, на що дівчина відповіла: «та ні, перевірте ще раз, все вино на місці. це, мабуть, диявол сховав його від вас, щоби посіяти колотнечу». і справді, коли в бочку зазирнули вдруге, вона виявилася повнісінька.
отакий-от небесний газлайтинг.
панянка з часослова 1300-х років не розуміє, чого ви від неї ще хочете. воно ж усе на місці *закочує очі*.
#святітакісвяті #чудотворення