річард із бері, пишучи книжку про любов до книжок (вона так і звалася, «філобібліон»), зупиняється на питанні про те, як дізнаватися про нові рукописи і де їх брати. бо ж який ви бібліофіл, якщо постійно не шукаєте нового.
у нього є кілька рецептів, зокрема — дружити з чернечими орденами, бо ченці не тільки самі переписують тексти, а ще й завжди в курсі, що там понаписували інші (надто якщо воно не зовсім ортодоксійне).
але нині, в принципі, можна обійтися й без знайомих ченців, бо в нас є @chytomo — медіа про літературу, яке за 14 років свого існування встигло вибудувати спільноту, зібрати авторів і зав’язати контакти, які точно допоможуть читачам орієнтуватись у книжковому світі. тут можна знайти анонси, огляди, інсайди, дослідження ринку і критичні статті — і все це без потреби пертися через пів континенту в монастир, де, кажуть, роздобули нового арістотеля.
підписуйтеся, річард вам заздритиме.
(на маргінесі рукопису 1410-х років читають усі. і слушно).
#іншілюди #куточокбібліофіла
у нього є кілька рецептів, зокрема — дружити з чернечими орденами, бо ченці не тільки самі переписують тексти, а ще й завжди в курсі, що там понаписували інші (надто якщо воно не зовсім ортодоксійне).
але нині, в принципі, можна обійтися й без знайомих ченців, бо в нас є @chytomo — медіа про літературу, яке за 14 років свого існування встигло вибудувати спільноту, зібрати авторів і зав’язати контакти, які точно допоможуть читачам орієнтуватись у книжковому світі. тут можна знайти анонси, огляди, інсайди, дослідження ринку і критичні статті — і все це без потреби пертися через пів континенту в монастир, де, кажуть, роздобули нового арістотеля.
підписуйтеся, річард вам заздритиме.
(на маргінесі рукопису 1410-х років читають усі. і слушно).
#іншілюди #куточокбібліофіла
скрапбукінг по-середньовічному: рукописний молитовник із xvi століття з розфарбованими аплікаціями з гравюр. цікаво, це віяння моди чи людина, яка його оформлювала, просто тверезо оцінювала свої сили?
#куточокбібліофіла #цвітеіпахне
#куточокбібліофіла #цвітеіпахне
свята анна навчає свою дочку, майбутню божу маму, — і ще кількох сусідських дівчат, бо чого б не скористатися нагодою, — читати на мініатюрі до часослова генріха viii, створеного близько 1500 року.
#домашнійзатишок #куточокбібліофіла
#домашнійзатишок #куточокбібліофіла
святий єронім приніс додому нову книжку, а домашній улюбленець лев його й питає: «ну скіки можна?»
хоча насправді ще багато можна, он на поличці місце лишилось і стіл ще не зовсім заставлений. попри весь скепсис на лев'ячій пиці, ми з єронімом віримо, що книжок (і про книжки) завжди можна трошки більше.
іще одні люди, які в це вірять, так свій канал і назвали: @inbookwetrust. вони читають книжки, розповідають про книжки, відстежують довколакнижкові новини — і з цього всього будують затишне бібліофільське гніздечко. підписуйтеся, там добре.
а завтра ввечері, якщо ви в києві, із одним із їхніх адмінів навіть можна буде познайомитися на живо під час розмови про книжковий блогінг. подія, звісно, відбуватиметься у книгарні, то у вас є всі шанси повернутися з неї, як ото єронім, але воно ж завжди того варте.
#іншілюди #куточокбібліофіла
хоча насправді ще багато можна, он на поличці місце лишилось і стіл ще не зовсім заставлений. попри весь скепсис на лев'ячій пиці, ми з єронімом віримо, що книжок (і про книжки) завжди можна трошки більше.
іще одні люди, які в це вірять, так свій канал і назвали: @inbookwetrust. вони читають книжки, розповідають про книжки, відстежують довколакнижкові новини — і з цього всього будують затишне бібліофільське гніздечко. підписуйтеся, там добре.
а завтра ввечері, якщо ви в києві, із одним із їхніх адмінів навіть можна буде познайомитися на живо під час розмови про книжковий блогінг. подія, звісно, відбуватиметься у книгарні, то у вас є всі шанси повернутися з неї, як ото єронім, але воно ж завжди того варте.
#іншілюди #куточокбібліофіла
середньовічна читальня з песиками й гарним краєвидом за вікном.
мініатюра з «юдейських старожитностей» йосифа флавія, переписаних наприкінці xv століття.
#песики #куточокбібліофіла
мініатюра з «юдейських старожитностей» йосифа флавія, переписаних наприкінці xv століття.
#песики #куточокбібліофіла
у нас нині триває національний тиждень читання, то йоан хреститель і святий петро повертаються з книгарні зі свіженькими надбаннями. йоанові доводиться бути уважним за двох, бо петро так захопився книжкою, що читає навіть на ходу. але не страшно, головне, щоб ключів від хати не згубив.
а ви долучаєтеся?
мініатюра з фламандського часослова 1420-х років (f. 158v).
#куточокбібліофіла #тижденьчитання2023
а ви долучаєтеся?
мініатюра з фламандського часослова 1420-х років (f. 158v).
#куточокбібліофіла #тижденьчитання2023
учорашній допис — непогана нагода поговорити про те, нащо середньовічним книжкам застібки. ну бо ж слова зі сторінок не повтікають. й ісус, попри всі фантазії мініатюристів, вам у бібліотеку зненацька не вилізе навіть із біблії. і застібки не мають замків, тобто їх чіпляли точно не для того, щоб уберегти книжку від недостойних очей.
усе через матеріал, із якого робили рукописи, — пергамент. за кімнатної температури й нормальної вологості він не лежить собі рівненько, а починає загортатися і йти хвильками. тому, щоб сторінки лишалися рівні, їх треба затискати між твердими обкладинками (їх робили чи з дошок, чи з грубої / багатошарової шкіри) і надійно фіксувати — для цього якраз і слугували застібки.
більше почитати про них (і подивитися на те, що буває, якщо не стиснути пергамент доволі міцно) можна у блозі еріка кваккеля, а тут долучаю кілька фотографій рукопису зі стокгольмської бібліотеки з дуже милою застібкою, яка заразом функціонувала як мементо морі.
#куточокбібліофіла
усе через матеріал, із якого робили рукописи, — пергамент. за кімнатної температури й нормальної вологості він не лежить собі рівненько, а починає загортатися і йти хвильками. тому, щоб сторінки лишалися рівні, їх треба затискати між твердими обкладинками (їх робили чи з дошок, чи з грубої / багатошарової шкіри) і надійно фіксувати — для цього якраз і слугували застібки.
більше почитати про них (і подивитися на те, що буває, якщо не стиснути пергамент доволі міцно) можна у блозі еріка кваккеля, а тут долучаю кілька фотографій рукопису зі стокгольмської бібліотеки з дуже милою застібкою, яка заразом функціонувала як мементо морі.
#куточокбібліофіла
сьогодні в нас не тільки святого валентина, а й день книгодарування, то ловіть історію заразом про любов і книжки. (поставлена на ілюстрацію мініатюра з «роману про грушу» цієї історії не стосується, але на ній поет дарує книжку коханій, то най буде).
отож, у xiv столітті в каталонському монастирі сен-жуан-лас-фонс був настоятель, який мав жінку на ім’я ермезенда, і всі про це знали, бо вона прямо в тому монастирі й мешкала. єпископ не раз наказував настоятелеві її прогнати, але безрезультатно.
під час одної з візитацій (це коли єпископи об’їжджають усі парафії та монастирі своєї дієцезії, щоб зрозуміти, що там коїться; звіти з візитацій — це невичерпне джерело історій про духовенство, яке поводиться сильно не так, як треба) ченці ще раз підтвердили, що так, ермезенда, сама вже давно не юна, досі живе зі стареньким настоятелем, і знаєте, чим ці двоє на очах у всіх займаються?
читають.
«за словами ченців, поважного віку пара більшість часу проводить на кухні, де ермезенда читає книжки, а настоятель молиться з часослова».
(по-моєму, для ідеальних стосунків тут тільки котика бракує, але вважаймо, що він був, просто його не записали. хай там як, зі святами нас).
#куточокбібліофіла
отож, у xiv столітті в каталонському монастирі сен-жуан-лас-фонс був настоятель, який мав жінку на ім’я ермезенда, і всі про це знали, бо вона прямо в тому монастирі й мешкала. єпископ не раз наказував настоятелеві її прогнати, але безрезультатно.
під час одної з візитацій (це коли єпископи об’їжджають усі парафії та монастирі своєї дієцезії, щоб зрозуміти, що там коїться; звіти з візитацій — це невичерпне джерело історій про духовенство, яке поводиться сильно не так, як треба) ченці ще раз підтвердили, що так, ермезенда, сама вже давно не юна, досі живе зі стареньким настоятелем, і знаєте, чим ці двоє на очах у всіх займаються?
читають.
«за словами ченців, поважного віку пара більшість часу проводить на кухні, де ермезенда читає книжки, а настоятель молиться з часослова».
(по-моєму, для ідеальних стосунків тут тільки котика бракує, але вважаймо, що він був, просто його не записали. хай там як, зі святами нас).
#куточокбібліофіла
іще трохи запасів, колись збережених із британської бібліотеки, — химери-читачки з часослова 1440-х років (add ms 29433).
#куточокбібліофіла #маргіналії
#куточокбібліофіла #маргіналії
«альфред наказав зробити мене», — написано давньоанглійською на виготовленій у іх столітті з гірського кришталю, золота й емалі штуці, яку так і називають: штука коштовність альфреда.
мова йде про альфреда великого, англосаксонського короля. а штука, імовірно, слугувала указкою для читання: у таких указок був кінчик зі слонової кістки, яким можна було водити по рядках, щоб не чіпати рукописи масними пальцями (а це була проблема — середньовічні скриптори регулярно лишали у книжках примітки з проханням не розмазюкувати рядків). кого зображає емаль, вміщена під кристалом, — загадка; можливо, якогось місцевого святого чи, наприклад, алегорію зору.
#требабільшезолота #куточокбібліофіла
мова йде про альфреда великого, англосаксонського короля. а штука, імовірно, слугувала указкою для читання: у таких указок був кінчик зі слонової кістки, яким можна було водити по рядках, щоб не чіпати рукописи масними пальцями (а це була проблема — середньовічні скриптори регулярно лишали у книжках примітки з проханням не розмазюкувати рядків). кого зображає емаль, вміщена під кристалом, — загадка; можливо, якогось місцевого святого чи, наприклад, алегорію зору.
#требабільшезолота #куточокбібліофіла
до вчорашньої історії про можливу указку — приклад того, як скриптори справді переймалися за збереження своїх ретельно виписаних літер.
о шостій ранку в п'ятницю, 11 квітня 945 року, скриптор на ім'я флоренцій записав останні рядки коментаря до книги йова, у яких не тільки зафіксував час і дату, а й розповів, чого йому коштувала ця робота.
той, хто не вміє писати, вважає, що це дурничка, але якщо хочеш, то я поясню тобі, який важкий тягар писання. воно затуманює очі, згинає спину, ламає ребра й живіт, викликає біль у нирках і судоми в усьому тілі. тому, читачу, перегортай сторінки повільно і тримай свої пальці подалі від літер, бо як град забирає плоди землі, так і недбалий читач нищить письмо й губить книжку.
не всі, щоправда, були з цією книжкою обережні, останній її аркуш зовсім постраждав, але хочеться думати, що прохання флоренція таки не впало в мертві вуха й виховало бодай кількох дбайливих читачів.
(ілюстрація на правій сторінці — то омега, остання літера грецької абетки й символ завершення. це я так, про всяк випадок).
#куточокбібліофіла
о шостій ранку в п'ятницю, 11 квітня 945 року, скриптор на ім'я флоренцій записав останні рядки коментаря до книги йова, у яких не тільки зафіксував час і дату, а й розповів, чого йому коштувала ця робота.
той, хто не вміє писати, вважає, що це дурничка, але якщо хочеш, то я поясню тобі, який важкий тягар писання. воно затуманює очі, згинає спину, ламає ребра й живіт, викликає біль у нирках і судоми в усьому тілі. тому, читачу, перегортай сторінки повільно і тримай свої пальці подалі від літер, бо як град забирає плоди землі, так і недбалий читач нищить письмо й губить книжку.
не всі, щоправда, були з цією книжкою обережні, останній її аркуш зовсім постраждав, але хочеться думати, що прохання флоренція таки не впало в мертві вуха й виховало бодай кількох дбайливих читачів.
(ілюстрація на правій сторінці — то омега, остання літера грецької абетки й символ завершення. це я так, про всяк випадок).
#куточокбібліофіла
котик прийшов сказати євангелістові маркові, що там їжа скінчилася і карафка з чорнилом весело робить «геп» і «хрусь», шкода, що тільки один раз.
марко у відповідь просто зітхає на фресці з французької крипти кінця xiv століття.
(на другому фото гірше видно вираз маркового обличчя, зате можна роздивитися двоповерховий обертовий столик — незамінний пристрій для середньовічних дослідників, щоб зручно читати кілька книжок водночас і ще й нотатки робити).
#котики #куточокбібліофіла
марко у відповідь просто зітхає на фресці з французької крипти кінця xiv століття.
(на другому фото гірше видно вираз маркового обличчя, зате можна роздивитися двоповерховий обертовий столик — незамінний пристрій для середньовічних дослідників, щоб зручно читати кілька книжок водночас і ще й нотатки робити).
#котики #куточокбібліофіла
до давньої традиції фарбованих зрізів: біблія 1428 року століття з геометричним орнаментом на зрізі й оздобною оправою. виготовлена на замовлення петра гріллінгера, високопоставленого священника із зальцбурзької дієцезії (він стоїть навколішки в правому нижньому куточку останнього зображення), тому така розкішна.
#куточокбібліофіла
#куточокбібліофіла
а от свята з «божественної комедії», переписаної в xv столітті, давно зорієнтувалася, що на міти можна ходити з книжкою, все одно ніхто не помітить.
#куточокбібліофіла
#куточокбібліофіла
середньовічні скриптори й читачі знали чимало способів привабити увагу, й один із них ви бачите на цьому фрагменті сторінки з юстиніанового кодексу, переписаного в італії у хііі столітті.
ідеться, звісно, про манікулу — ☛ — долоньку, що тицяє пальцем у певний фрагмент тексту. тут їх аж дві, над і під вбраним у синє чоловічком. (так, у нього там пеніс). потрібні манікули для того самого, що й сучасні маркерні підкреслення: вони нагадують читачеві (і підказують наступним, бо, як ви бачите, з цією книжкою працювала далеко не одна людина), що тут написане щось важливе.
у рукописах манікули вкрай рідко були вбудовані від початку: їх домальовували читачі, іноді (як у цьому кодексі) — очевидячки різні, тож можна уявляти цілі покоління людей, які знаходили для себе в тексті щось нове, варте запам’ятовування, і тішилися з його багатих ілюстрацій. малювали манікулу сильно по-різному — від двох рисочок, що умовно позначали пальці, до анатомічно точних долонь у вишуканих рукавах; keith houston, автор книжки про незвичні типографські знаки, пише, що манікули петрарки мають, окрім великого, іще п’ять додаткових пальців, треба буде якось пошукати цю цікаву мутацію.
потім, коли книжки стали друковані, манікула перетворилася на типографський символ: спершу нею пов’язували фрагменти тексту з відповідними поясненнями, а згодом, із розвитком апарату посилань, вона стала в основному прикрасою. але звичка тицяти в текст мальованими пальцями зникла не одразу, і трапляються й друковані книжки з манікулами на берегах.
#куточокбібліофіла
ідеться, звісно, про манікулу — ☛ — долоньку, що тицяє пальцем у певний фрагмент тексту. тут їх аж дві, над і під вбраним у синє чоловічком.
у рукописах манікули вкрай рідко були вбудовані від початку: їх домальовували читачі, іноді (як у цьому кодексі) — очевидячки різні, тож можна уявляти цілі покоління людей, які знаходили для себе в тексті щось нове, варте запам’ятовування, і тішилися з його багатих ілюстрацій. малювали манікулу сильно по-різному — від двох рисочок, що умовно позначали пальці, до анатомічно точних долонь у вишуканих рукавах; keith houston, автор книжки про незвичні типографські знаки, пише, що манікули петрарки мають, окрім великого, іще п’ять додаткових пальців, треба буде якось пошукати цю цікаву мутацію.
потім, коли книжки стали друковані, манікула перетворилася на типографський символ: спершу нею пов’язували фрагменти тексту з відповідними поясненнями, а згодом, із розвитком апарату посилань, вона стала в основному прикрасою. але звичка тицяти в текст мальованими пальцями зникла не одразу, і трапляються й друковані книжки з манікулами на берегах.
#куточокбібліофіла
учорашній рукопис не припиняє мене тішити: якщо в попередньому випадку фалос у чоловічка був цілком передбачений оригінальним художнім задумом, то на цій сторінці його точно домалювали пізніше. довкола є кілька манікул, і страшенно цікаво, чи він виконує ту саму функцію, що й вони, — бо виразно ж указує на рядок. і якщо це так, то виходить, що перед нами рідкісний зразок, еее, фалікули?
(усе, завтра буде про якусь іншу книжку. мабуть, навіть без пенісів).
#куточокбібліофіла
(усе, завтра буде про якусь іншу книжку. мабуть, навіть без пенісів).
#куточокбібліофіла
півтора тижня тому ми трошки говорили про манікули — а тут знайшлася ще одна, багатозадачна, тицяє в текст навіть не грабельками, а восьминожкою якоюсь.
#куточокбібліофіла
#куточокбібліофіла
читачки у французькому рукописі xv століття стараються насолодитися неділею (і хорошою книжечкою. спокуса доспати після цієї ночі, втім, дуже сильна).
#куточокбібліофіла
#куточокбібліофіла
луп серват, що був феррієрським абатом у середині іх століття, любив книжки. і читати, і переписувати, і виправляти — до нас дійшло кілька томів його текстуальної критики, зокрема з коментарями і правками до рукописів ціцерона.
а що робили середньовічні бібліофіли, коли хотіли нових книжок? правильно, позичали їх і копіювали. ціцерона, до речі, луп узяв у самого папи. у листах із проханням поділитися книжечкою абат часто наголошував на тому, що рукописи, про які йому йдеться, невеличкі, то їх запросто можна передати з якимось мандрівним ченцем.
а що робили середньовічні бібліофіли, коли хотіли вберегти бібліотеку від чужих посягань? правильно, нікому своїх книжок не давали. і в лупових листах збереглася ціла низка причин, чому він аж ніяк не може розлучитися з оцим рукописом:
• бо дорога довга й небезпечна, а монах із книжкою мусив би йти пішки, то не треба його на таке наражати;
• бо книжка занадто велика й важка;
• бо книжка дуже гарна і неодмінно привабить злодіїв.
скидається на те, що ці відмазки регулярно спрацьовували.
персонаж із рукопису 1300-х років (f. 22v) наполягає, що нема в нього ніяких книжок, це вам привиділося, а коліно? ну, йому просто подобається сидіти із задертим коліном, не зважайте.
#куточокбібліофіла
а що робили середньовічні бібліофіли, коли хотіли нових книжок? правильно, позичали їх і копіювали. ціцерона, до речі, луп узяв у самого папи. у листах із проханням поділитися книжечкою абат часто наголошував на тому, що рукописи, про які йому йдеться, невеличкі, то їх запросто можна передати з якимось мандрівним ченцем.
а що робили середньовічні бібліофіли, коли хотіли вберегти бібліотеку від чужих посягань? правильно, нікому своїх книжок не давали. і в лупових листах збереглася ціла низка причин, чому він аж ніяк не може розлучитися з оцим рукописом:
• бо дорога довга й небезпечна, а монах із книжкою мусив би йти пішки, то не треба його на таке наражати;
• бо книжка занадто велика й важка;
• бо книжка дуже гарна і неодмінно привабить злодіїв.
скидається на те, що ці відмазки регулярно спрацьовували.
персонаж із рукопису 1300-х років (f. 22v) наполягає, що нема в нього ніяких книжок, це вам привиділося, а коліно? ну, йому просто подобається сидіти із задертим коліном, не зважайте.
#куточокбібліофіла