Цікава карта: "Чай, колоніалізм і трансконтинентальна торгівля"😏
#карта #чай #колоніалізм #спадок #торгівля

📷Продавець чаю. Персія, кінець 19 століття.
#фото #чай #Персія

🖼️"Чайне горнятко і фрукти", від Хаямі Гьосю (1894-1935), талановитого й вічно молодого майстра традиційного японського стилю "ніхонга". 1921.
#Японія #мистецтво #чай

📷Починайте день правильно:
Жінка з чаєм. Марокко, м. Тетуан. 1913. Нажаль не знаю автора фото.
#Марокко #чай #фото

Настрій для дощового недільного дня:
📷"Кав'ярня в районі Бейоглу" (1958), від Ара Ґюлера (1928-2018), знаменитого "Ока Стамбулу".
#фото #Стамбул #Туреччина #кава #чай

📕Ну, і власне фрагмент зі «Шлях під сонцем» (1929), Олександра Мар’ямова (1909-1972), талановитого українського письменника й репортера, що передає його враження від подорожі в Іран:

✍️«Перські жінки знімають свої важкі укривала-чадури, а тут, на п’ятьох окремих нарисах-фотах, - лише спроба подати країну без тяжкого і зайвого «чадура» навіяної Заходом екзотики…

Район брами Гомрук – найулюбленіше місце Нейматулли. Брама сяє сліпучою синьо-жовтою дрібною мозаїкою струнких колонок і веж. Тиша. Від брами починається плин широкої дороги, й обабіч сплять каравани верблюдів, що привезли крам на базар. Погоничі караванів сидять по подорожніх чайханах й мовчки дрібно ковтають чай, зберігаючи при цьому непохитну повагу, й неодмінно тримають у руках квітку троянди. Грамофон грає «східну» платівку берлінського виробу. Говорячи, перси затягають останні склади слів. Рзмова триває водночас у кількох кутках кімнати, над кількома десятками склянок чаю. Перси підводяться виходять до караван-сарая, що тут же на дворі чайхани, потім вони вертаються до чаю; на дворі панують величезні верблюжі очі й паки краму, незрівняного краму з усіх усюд Середньої Азії…».
#текст #репортаж #Іран #Персія #Україна #чай

Дощова погода – найкращий час для марокканського сніданку:
✍️«Сфендж», або ж «сафандж» (букв. «губка») – популярні «марокканські», або ж «магрибські пончики». Їх обсмажують в маслі та подають до кави або чаю. Найчастіше, сфендж купують у вуличних торговців, які нанизують їх на пальмову гілку та поливають медом. За поширеною версією, страва з’явилась в мавританській Іспанії, але завдяки берберам та сефардам поширилась Близьким Сходом.
📷«Вуличний продавець пончиків сфендж», від Гаррісона Формана (1904-1978), відомого американського фотографа, журналіста та письменника.
#фото #їжа #кава #чай #Марокко

Якщо ви зараз п'єте чай, це для вас:
🖼Традиційне мистецтво та досвід європейського імпресіонізму, у творчості в’єтнамсько-французького художника Май Трунґ Тху (1906-1980).
✍Май Трунґ Тху народився у заможній та шанованій родині з регіону Бак Нінь, на півночі В’єтнаму. Закінчив відому ханойську Школу витончених мистецтв, програма якої дозволила опанувати основи як традиційних технік (зокрема китайського живопису) так і "західні" мистецькі течії. В 1937 р. відбувся поворотний момент у житті художника – він відвідав Францію, де взяв участь у Міжнародній виставці мистецтв і технік в Парижі. Знайомство з європейським культурним середовищем захопило молодого в’єтнамського митця, який залишився жити й працювати у Франції. Тут він виробив свій неповторний стиль, який так подобався французькій публіці – емоційні, витончені й трохи мрійливі роботи, виконані на шовку з допомогою пензля і туші.
#мистецтво #Вєтнам #Індокитай #чай

Марокканська кавова\чайна культура:
🍵Марокко більше асоціюється з чайною традицією. Тут своя унікальна культура споживання й подачі тонізуючого чаю в жаркий день, на сніданок і вечерю. Чай «по-марокканські» зазвичай подають у скляних прозорих склянках, з листям м’яти. Важливо, що м’яту не заварюють з чаєм, а саме заливають чаєм у стакані. До чаю подають «сафандж» - традиційні пончики, смажені в казанах з маслом, посипані цукровою пудрою. Ідеальний магибський сніданок, одним словом.
☕Кавова культура в Марокко також дуже давня, і сягає своїм корінням часів берберських та арабських купців, воїнів, мандрівників. По-при давнє знайомство, кава довго не мала такої популярності, як у країнах затоки чи Османській імперії. Лише з XVIII ст. в міській культурі поширюється мода на кав’ярні, які виникають у крупних містах типу Марракеша чи Касабланки. Але цей феномен поширюється під впливом європейців, зокрема французів. Після цього кава стає більш «народним» явищем. У міських кав’ярнях популярно пити два види кави «по-марокканські»:
📌«половина на половину», або «Nous Nous» (щось середнє між еспресо з молоком та капучіно);
📌«чорну каву», або «Café Noir» з прянощами (корицею, меленим імбиром, чорним перцем, анісом, мускатним горіхом). Цей варіант кави більш домашній\народний.
Цікаво, що кава, як і чай, подаються у скляному посуді, а не порцеляновому (як прийнято у кримських татар, турків, арабів). Гадаю, саме тому чашечки з мого набору теж зі скла, що й привернуло першочергово мою увагу. Скляні філіжанки я зустрічав дуже рідко і більшість аналогій саме з Марокко.
#кава #чай #Марокко #Африка #їжа

Жінки за чаєм (1905), від Мохаммеда Алі Нагаша, сучасного іранського художника.
#чай #Іран