Ідеальний стамбульський стрітфуд:
🖼«Східний вуличний торговець» (1901?), від Даніеля Ісраеля (1859-1901), австрійського художника, що мандрував Балканами, Туреччиною, Єгиптом та Палестиною у пошуках натхнення й сюжетів.
Бублик «сіміт» з кунжутом відомий своєю хрусткою скоринкою. Його назва походить від арабського слова, яким османи називали якісне біле борошно дрібного помолу (або ж буквально – «білий хліб»), про що зазначають турецькі словники. Свій варіант подібного бублика можна зустріти сьогодні у різних регіонах Балкан, Середземномор’я, Кавказу, Близького Сходу та Східної Європи, де ця страва має власну назву, історичний та культурний контекст. А також технологію приготування. Сіміт подають зазвичай з вуличних лавок і лотків. Згадки про таких торговців у Стамбулі є навіть у Евлія Челебі.
#їжа #мистецтво #Стамбул #Туреччина

🖼️«Прийом послів у Дамаску» (1511?), від анонімного венеційського художника з майстерні Джентілле Белліні. Полотно потрапило з Туреччини у Францію за Людовіка XIV. Належить колекції Лувру. Картина зображує аудієнцію дипломатів з Венеції у мамлюкського намісника (наїба) в Дамаску поч. XVI ст. На ній помітна «Мечеть Омейядів». На передньому фоні – укріплення й будівлі, прикрашені гербами султана Кайтбея (1468-1498). Картина має дуже багато символічних деталей та учасників (наїб, кадії різних правових шкіл, драгоман, воїни, тощо), статус яких допомагає зрозуміти їх вбрання. Венеція мала тісні звʼязки з мамлюками Єгипту та Сирії, зокрема - поставляючи до них багато металів (золото, срібло, мідь, олово, свинець, ртуть), важливі для життєдіяльності держави. Комерційні й дипломатичні взаємини супроводжувались культурним взаємовпливом, а в кожну подібну місію долучали й письменників/інтелектуалів, художників, перекладачів, які допомагали фіксувати й відтворювати культуру «іншого».
#мистецтво #Сирія #Дамаск #Мамлюки

«Східний пейзаж», від Сергія Світославського (1857-1931), українського художника та майстра поетичного пейзажу. Сумський художній музей.
Сергій Світославський більше відомий українськими сюжетами. Але він має й орієнтальний доробок. Вперше він відвідав Центральну Азію у 1890-х рр., створивши серію робіт з характерними орієнтальними образами живописних руїн, караванів, східних базарів та безкраїх степів. Яскраві сонячні кольори захоплювали його найбільше. Він вважав, що сонце треба малювати тут, під відкритим небом. Другу мандрівку до Центральної Азії художник здійснив вже на поч. ХХ ст. Кошти на поїздку роздобув з продажу частини свого маєтку. Цікаво, що з собою він привіз також живих тварин, яких передав до нещодавно відкритого Київського зоопарку. 1917 р. змінив життя Світославського. Окрім перипетій революційних років, він майже втратив зір через хворобу. Останні роки художник жив в Києві у великій скруті, заробляючи з городу, фарбування парканів та ремонту відер.
#мистецтво #Україна #Центральна_Азія

📚Орієнтальні образи бахчисарайських майстрів з твору "Під мінаретами", Михайла Коцюбинського. До 160 річниці з народження письменника:
✍️«...Коли ж Абібула дійшов до базау, його оглушив такий клекіт життя, що після тиші став нестерпучим… Вузьку покручену вулицю, глибоку й каменисту, як дно висохлої річки, тіснили крамниці, маленькі, темні, немов закопчені димом печери… Тут все робилось на вулиці. Гладкі «фурунджі» по пекарнях, в високих фезах, з закачаними по лікоть рукавами, місили прилюдно тісто, а у великих печах палав такий вогонь, що аж на вулиці ставало душно. Шевці, підобгавши ноги під себе, ледве помітні з-за купи товару, гаптували капці сріблом та золотом. Низки червоних капців, як стигла перчиця, висіли на дверях, а постоли, мов свіжі пиріжки, сушились рядками вздовж тротуарів. Блищав мідний посуд, як золотий вівтар і тремтіли під молотом майстра нові мідниці. Прискав вогонь у горні й грала вогняна мідь…».
🖼️Бахчисарайська вулиця. Листівка поч. ХХ ст.
#Крим #кримські_татари #текст #Бахчисарай

Трохи гумору, сучасного і не дуже:
📚У книзі «Стамбул: спогади та місто» Орхан Памук в теплій ностальгічній манері згадує про «Стамбульску енциклопедію» - популярне в роки його дитинства видання цікавих фактів про улюблене місто, які з різних історичних джерел чи новин виписував письменник Решат Екрем Кочу (1905-1975). Памук зазначає, що на відміну від шкільних підручників, енциклопедія переповідала купу цікавинок, дивовижних пригод, байок, таємничих чи дивних випадків, які зафіксували писемні джерела у Стамбулі від Мехмеда Фатіха до Ататюрка:
✍️«Саме у тій книзі я… прочитав про канатоходьця, який натягнувши канат між корабельними щоглами, перетнув затоку Золотого Рогу на знак святкування обрізання принца Мустафи, сина Агмеда ІІІ».
Цей вражаючий епізод з акробатами в енциклопедії скоріше за все взятий з «Surname-i Vehbi», від Левіні (1680-1732), знаменитого палацового художника "Доби тюльпанів". Він зобразив святкові заходи й аудієнції при дворі султана Агмеда ІІІ, організовані з нагоди святкування сюннету (обрізання) його синів у 1720 р. Цікаво, що ці акробати не лише пройшли по мотузці в бухті Золотого Рогу, але й під час виконання трюків наливали собі гарячу каву з ібрика, насолоджуючись напоєм на висоті майже 120 метрів. Про цей епізод з кавою я вже писав. І він згадався мені не просто так.
Вчора побачив новину, що естонський акробат Jaan Roose перейшов по канату через Босфор, подолавши дистанцію в 1 км. на висоті 165 м. Хоча це вагоміше досягнення, ніж у його попередників 300 років тому, але зробив він це без кави чи чаю. Тож, в енциклопедію цікавих фактів про Стамбул він навряд потрапить…
#текст #гумор #новини #Стамбул #кава