Трохи про гастрономічну спадщину польських татар на Поліссі, в околицях Білостоку:

✍Відомо, що за століття свого проживання в Польщі, Литві та на заході України, татари переважно втратили мову своїх предків, але зберегли ідентичність, релігію та культуру. В тому числі й гастрономічну, яка була (й досі є) тісно пов’язаною з ісламською традицією та степовими звичаями. У цьому контексті культура приготування, подачі та вживання їжі відіграла консолідуючу роль, зміцнюючи символічне значення застілля, гостинності, сімейних та релігійних свят, які підкреслювали «інакшість» цієї спільноти.

Якщо серед різноманітних страв польських татар обирати «гастрономічний бренд», то це неодмінно мають бути «колдуни». Колдуни, або ж kołduny tatarski – «вареники» з тонкого тіста та м’ясного фаршу, здобрені цибулею, сіллю й перцем. Їх готують, щоб підкреслити урочистість моменту: під час візиту гостей, на Байрам, родинні свята або ж у п’ятницю (на джума намаз). Саме тому, завжди вибирають найкраще м’ясо – баранину чи яловичину, іноді з додаванням яловичого жиру. Цікаво, що яловичину місцеві татари стали вживати частіше після тривалого проживання на Поліссі. В ХІХ ст. тут навіть була дискусія - чи є упольований вепр (дикий кабан) їжею "халяльно", чи це така ж свинка, тільки дика? Дійшли висновку, що все ж це "харам".

Фарш для колдунів виготовляють подрібнюючи м’ясо двома ножами – це відгомін з часів, коли не було м’ясорубок (фарш до кримськотатарських чібереків готують аналогічним способом). Начинку обгортають тістом у вигляді невеликих конвертиків, краї яких ліплять «гребінцем». Існує повір’я: якщо молода татарка вже добре вміє ліпити рівні гребінці на колдунах – вона буде хорошою нареченою\господинею.

Подають колуни двома способами: на широкій тарілі, разом з хріном, квасними огірками та вершковим маслом, або ж у мисці з розсолом\бульйоном, у якому їх попередньо варили. Мистецтво поїдання цієї страви полягає в тому, щоб покласти до рота цілий колдун, адже в середині у нього є бульйон, який не повинен витекти марно. Саме тому, їсти таку страву виделкою та ножем вважається «варварством». На цю тему навіть є жартівлива легенда про дивного російського офіцера, який у ХІХ ст. вирішив поїсти татарських колдунів, але після першої ж спроби зазнав фіаско, адже забруднив парадний мундир.
#татари_липки #Польща #їжа

Нажаль останнім часом трохи зайнятий дослідженнями, тому публікацій стало менше. Але скоро повернемось до звичного ритму. А поки, недільний муд:
🖼«Азартна гра», від Фредеріка Артура Бріджмена (1847-1928), американського художника й фотографа-аматора, якого (досить справедливо) називали «американським Жеромом». В роботах Бріджмена багато «жіночих сюжетів»: одаліски, гареми, фонтани, з деталізованим побутом і символічними деталями. На відміну від більшості орієнталістів, він добре знав побут жіночої частини мусульманської оселі. В Єгипті він товаришував з вдовою, яка дозволяла працювати в її оселі, й допомагала знаходити «моделей» для його картин, що для більшості орієнталістів того часу – це розкіш.
#мистецтво #орієнталізм #Єгипет

📷Якщо довго ходити по магазинах, можна зібрати гастрономічну Османську імперію.
#їжа #гумор

📗Колоніальний Бомбей та його вулична їжа, у спогадах Петра Бордакова (1882-1945), українського ботаніка, натураліста, селекціонера, мандрівника, а також випускника Університету св. Володимира в Києві, який писав під псевдонімом А. Петров. У 1906 р. він за власні кошти здійснив велику поїздку Індією (і не лише), виклавши свої суб'єктивні враження у книзі «По Індії» (Харків-Одеса, 1935):

✍«…Коли дивишся на «чорне» (тубільне - авт.) місто згори, воно видається бурхливим червоним морем, бо будинки різні заввишки і вкриті черепицею. На головних вулицях у нижніх поверхах містяться магазини, крамнички, контори, майстерні й тубільні ресторанчики. Торгівельні заклади розміщені за фахом: в одних кварталах розміщена торгівля шовковими виробами, в других – ювелірними, в третіх – харчовими продуктами…
Різні ресторанчики трапляються буквально на кожному кроці… в торгівельних кварталах, серед майстерень, біля храмів, скрізь, де є підходяще приміщення, хоч яке б маленьке воно було. Річ у тім, що значна частина населення «чорного» міста харчується не дома, не маючи на це змоги або не бажаючи заводити власної кухні. В певні години ресторани набиті ущерть жителями найближчих будинків, які нашвидку з’їдають свої порції рису й риби; багато хто приходять до ресторану з посудом і беруть страву додому…».
#текст #Індія #тревелог #Мумбаї #Україна

Коли ти талановитий митець і вправний ремісник, але світова війна вносить свої корективи у твоє життя. Один з прикладів т.з. «окопного мистецтва» Великої війни:
📷Декорована скринька для тютюну, яку виготовив турецький військовополонений з гільзи до німецького артилерійського снаряду. Оздоблена каліграфічним написом і орнаментами. Латунь з мідними та срібними вставками. Висота 10,5 см. Діаметр 12 см. В середині залишився оригінальний напис виробника снаряду: «PATRONENFABRIK KARLSRUHE, OKT 1914».
#мистецтво #війна #Туреччина

Вже деякий час досліджую участь українських епідеміологів у протичумних експедиціях в Азію, у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Буду трохи частіше ділитись роздумами про орієнталізм і медицину, а також інструменталізацію науки та знань про «Схід» за тегом #орієнталізм_медицина :

✍В епоху, коли «здоров’я» стало нав’язливою ідеєю, а майбутнє колоніальних імперій все більше залежало від рівня медицини, в масовій культурі кінця ХІХ ст. з’являються образ нових героїв – «мисливців на бактерії», або ж лікарів\медиків у коркових шоломах, які ризикуючи життям долають пустелі та джунглі, щоб прояснити природу й походження епідемій. Чума, холера, тиф, дизентерія, жовта пропасниця, малярія підривали владу метрополій не менше, ніж визвольні війни: вони паралізували комунікації, рух товарів та людей, викликали бунти, сточували людський ресурс… А з появою залізниць та пароплавів – ця проблема перестає бути «заморською» (привіт від ІІІ-ї пандемії чуми та пандемії «іспанки»).
Якщо країна має колоніальні амбіції – їй не обійтись без Інституту тропічних хвороб та мікробіології. Ця галузь є приводом для національної гордості, маркером «європейськості». І це не дивно, адже її підтримка потребує закладів освіти (університетів, кафедр, інститутів, природничих гімназій), технічної бази, наукового потенціалу та фінансів. Але ще більше - сміливих і рішучих людей.
Полювання на бактерії швидко приносить свої плоди: у 1884 р. Роберт Кох відкриває бактерію Vibrio cholere, а незадовго перед цим бацилу сибірської виразки; під час спалаху чуми в Гонконзі 1894 р. Александр Єрсен «впольовує» бубонну чуму, роблячи це паралельно з Кітасато Сібасабуро; Рональд Росс у 1902 р. відкриває етимологію малярії та доводить, що вона поширюється не повітрям, а через комах; Жан Лаґре досліджує вірус жовтої пропасниці й виробляє проти неї вакцину; Альдо Кастельяні вивчає у Тропічній Африці трипоносому мухи цеце, яка поширює сонну хворобу, а ще - відкриває антисептичну «рідину Кастельяні».
Лише за 30-40 років (з 1880-х по 1920-ті) апробовані в Африці та Азії вакцини, антисептики та дезінфектори води (наприклад хінін) не лише суттєво підвищили здатність європейця виживати в колоніях. Ці наукові результати прокладають залізниці, просувають кордони й змінюють політичну карту світу.

В цей же час, українські лікарі також долучаються до полювання на бектерії у найвіддаленіших куточках світу. Одним з них був Данило Заболотний – автор вчення про ендемічні джерела чуми, який у спробах пояснити походження чуми та шляхи її розповсюдження, провів 15 років у експедиціях до Індії, Монголії, Китаю, Аравії, Персії, Марокко.
#текст #стаття