✍️Історичні дискусії сьогодні є надбанням публічності, а свою візію минулого озвучують та активно відстоюють не лише експерти в фахових дебатах, але й суспільні діячі, політики чи просто «небайдужі випадкові перехожі». До того ж, ці дебати стосуються не лише «історії», але й царини історіографії та методології.

📝Роздумами про песимістичні тенденції у публічних історичних дискусіях на прикладі США поділився Деніел Бесснер, у статті «Небезпечний занепад професії історика» (The New York Times). Він звертає увагу, що американці жорстоко боряться за те, яка візія минулого домінуватиме в політиці. І що ця боротьба на фоні занепаду історичної освіти й науки переходить в руки впливових осіб з соціальних мереж, які не зацікавлені у досягненні складного емпіричного розуміння минулого, а лише просувають ту чи іншу політичну ідею:

📌Запеклі суспільні дебати в США викликало переосмислення освітніх програм у державних школах, які стосувались висвітлення тем рабства, корінних народів, ролі «Батьків-засновників», тощо. Новий імпульс суперечкам надав «Проєкт 1619» (того ж таки The New York Times), який мав на меті «переосмислити історію країни, помістивши наслідки рабства та внесок темношкірих американців у центр національного наративу» (с). У відповідь на це, власну модель «патріотичного виховання» запропонував Дональд Трамп, який разом з прихильниками ініціював «Проєкт 1776», намагаючись «покласти край радикалізованому погляду на американську історію, який знеславлює Батьків-засновників США» (с);

📌Полем битви між цими ініціативами стали назви національних парків, пам’ятників та топонімів. Сторони залучають у цій боротьбі власних лідерів думок, політиків, публічних науковців, активістів, формуючи з їх допомогою фундамент власних стратегій. Історія у цих протистояннях «стала новим напрямком політичного пріоритету» (с);

📌За останні роки професію історика «депрофесіоналізували». В США 70% професорів у цій галузі працюють поза штатом. І статистика тут досить депресивна: кількість науковців на постійній роботі активно зменшується, а рівень їх доходу вже не відповідає навіть середньому класу. Одна з причин – акцент на прикладному характері науки, яка могла би принести очевидну користь людству, політикам, громадськості, державі, тощо. Тому пріоритет у освіті робиться на програми STEM, IT-галузь, інженерія, тощо. Це найчастіше відбувається за рахунок скорочення гуманітарних спеціальностей (історія, література, філософія). Гуманітарії стають навіть об’єктом глузування політиків, які не розуміють для чого витрачати тисячі доларів на (приміром) дослідження античної філософії чи іспанського живопису. Зокрема, Барак Обама у 2014 р. відверто заявив, що «люди потенційно можуть заробити набагато більше за допомогою кваліфікованого виробництва чи ремесла, ніж витрачати гроші на отримання наукового ступеня з історії мистецтва» (с).

🫣І дуже песимістичний висновок статті: «Окремі сфери нашої історії ніколи не будуть відомі лише тому, що хтось не отримає бодай прожиткового мінімуму на їх дослідження… Історію все більше вивчатимуть заможні, тобто ті, хто матиме джерела до фінансування. У майбутньому історію писатимуть не лише переможці, але й заможні люди…».
⚡️Повний текст статті за посиланням:
#текст #стаття #роздуми #спадщина
https://www.nytimes.com/2023/01/14/opinion/american-history-college-university-academia.html?fbclid=IwAR2RP73_t6OMx4YNCV2bKxNJsLIzg5y7a8DV9OvhFx8D2oGd0CU3IkrYptg

📷Починайте день правильно:
Жінка з чаєм. Марокко, м. Тетуан. 1913. Нажаль не знаю автора фото.
#Марокко #чай #фото

✍️«Ще вчора здавалося, що росія беззастережно домінує в Африці, всюди відкриваються двері і всі з обіймами їх приймають. А тут раптом починаються проблеми. Ну таке життя…» - інтерв’ю голови МЗС Дмитра Кулеби, в якому обговорюється також африканська стратегія України.
#Африка #Україна #інтервю
https://www.bbc.com/ukrainian/features-64489263?fbclid=IwAR3iQjqbBxkZBkWkXHl1nUAzKE2mjCg2Xo5gSOPowG2zqTgbmLDv3fj-Diw

Японські мами на сторожі дипломатичного протоколу:
⚡️Прес-секретаря уряду Японії Сейдзі Кіхару насварила мама за те, що під час офіційної зустрічі в Вашингтоні він тримав руки в кишенях. Коли це фото почали критикувати, хтось написав коментар про те, що «своїми манерами він ганьбить батьків». І це її дуже засмутило маму посадовця, яка пообіцяла сину «зашити кишені»🫣
#новини #Японія #дипломатія
https://mainichi.jp/english/articles/20230121/p2a/00m/0na/005000c

Вечірнє:
🎶"Ey, güzel Qırım" ("Мій прекрасний Крим") кримськотатарська тужлива народна пісняу виконанні музиканта й майстра Гордія Старуха.
#музика #кримські_татари
https://www.youtube.com/watch?v=z65ANUbO85A&ab_channel=GordiyStarukh

​​Кость Котко. Сонце поза мінаретами

У наших 20-х у Туреччині бували часто: їздили туди у відрядження, як Микола Любченко, Павло Тичина чи Леонід Первомайський, або зупинялися в стамбульському порту, вирушаючи в далеку морську подорож або, навпаки, повертаючись із океанських мандрів, як Олександр Мар’ямов чи Леонід Чернов (Малошийченко).

Нариси Костя Котка (Миколи Любченка) «Сонце поза мінаретами» — здається, перший репортаж із Туреччини. Поки вони вийдуть в антології «східних» репортажів у серії «Наші 20-ті», читайте уривки — що побачив «радянський громадянин і український гуморист», як він себе рекомендував, у Туреччині сто років тому.

Собака

Ми їхали автом наниз, до Галати. Їхали швидко. Раптом шофер майже спинив машину. Серед вулиці лежав собака й байдуже дивився на авто. Шофер обережно об’їхав — це дуже важко було на такій вузькій вулиці.

Шофер був турок. Турки ще й досі дуже люблять собак і котів. Образити таку тварину колись вважалося за гріх. Тому й у прислів’я ввійшла безліч константинопольских собак.

Коли їдеш шіркетом на Пренкіпо або купаєшся в Мармуровому морі, бачиш серед моря два маленькі острови. Один зрізаний, ледве визирає з води, другий гострий. Це — Платі й Оксія. Там нічого не росте й там ніхто не живе. Ці дві темні плями якимсь дисонансом порушують яскравість рожевих островів.

Років окупації Антанта вивезла всіх собак із Константинополю на острів Оксію й потруїла там. Сучасні стамбульські собаки молоді. Але ви чули, що таке атавізм? Молодий собака, що виріс уже після окупантів, якимсь інстинктом розуміє, що в турецькому народі живе зворушлива любов до кожної тварини.

Чашка кави

Традиційну чашку кави вам і тепер можуть запропонувати в кожній крамниці, куди ви зайдете купити краватку чи папетрі. Іноді замість кави можете мати пляшку газосу.

Але пропонують не дуже охоче. Звичайно, ви можете навести на думку запропонувати якимсь жестом чи рухом. Вам принесуть кави з найближчої кав’ярні і грошей ні в якому разі не візьмуть.

Але цей звичай гостинности серед крамарів починає зникати. Кажуть, що спричинилися до ліквідації цього східного забобону російські емігранти. Вони перші роки блукали з крамниці до крамниці і попивали каву на дурничку.

Обкладинка Льва Каплана. Фото — ЦДАМЛМ.

#наші20

⚡️7 лютого День Північних територій Японії. З цього приводу коментар Хірано Такаші про те, чому Північні території - це не Курили:
✍️«Японія не вважає свої Північні території (чотири острови: Еторофу, Кунаширі, Шикотан і Хабомаї) частиною Курильських островів, що є основним обгрунтуванням, чому Японія може претендувати на ці чотири острови. Для Японії Північні території та Курильські острови (ми називаємо їх Чишимські острови) – різні…».
📌Детальніше тут:
https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3589517-zurnalist-poasniv-comu-nepravilno-kazati-kurili-ce-aponia.html?fbclid=IwAR2Fsg7iJQHrQ5rdZl4kPSHN6SohOUQ764ugeWyDeIiHxAKRuqPAgkjQj-8