#FlowerOfEvil #рецензія #k_drama
Квітка Зла / Flower Of Evil / Akui Kkot / 악의 꽃

Я подивився цю дораму лише тому, що побачив там у головній ролі прекрасного актора І Чжун Кі. Опис звучав як все, що мені зазвичай не подобається: психопат, що живе під іншим ім'ям та приховує моторошне минуле.
Але "Квітка зла" стала чи не найулюбленішою моєю корейською дорамою.
Це дуже непоганий детектив. "Хвости" сюжетів не висять, їх акуратно підбирають - і все стає в одну чітку та логічну картину. Є деякі натяжки з категорії "неймовірні співпадіння", але це можна списати все ж на жанр - крім детективу, тут є і мелодрама.
Хоча хімія між головними героями чудова, тим не менш, у кадрі царює І Чжун Кі. За інформацією, він дуже мріяв зіграти психопата та старанно готувався до цієї ролі. Чжун Кі грає так, що глядач в цілому часто не може зрозуміти - чи то його герой дійсно прекрасно імітує емоції, чи... чи він насправді не психопат, а просто людина з певними проблемами емоційного спектру, яка потрапила під колеса стереотипів, впливу батька-вбивці, та суспільного осуду.
Взагалі питання впливу та осуду суспільства постійно виникає по ходу сюжету. Як розвивались б події, якби хтось звернув більше уваги на маленького хлопчика, що втратив матір? Якби дорослі уважніше слухали дітей, а не один одного і свої стереотипи? З чого складається довіра та кохання? Як вибачити людину за її слабкість та страх?

Окремо зазначу, що прекрасною зірочкою дорами стала юна акторка Чон Со Йон у ролі доньки головних героїв. Вона грає дуже природньо та яскраво. Сподіваюсь, що ми її ще побачимо на екранах.

Оцінка дорами у моєму особистому рейтингу: 10/10

Дивитись з українськими субтитрами:
Від U&A Lines
Від Bamboo UA

Саундтрек (дуже гарний) на Spotify

#TheSwindlers #movie #рецензія

Давно собі відклав подивитись корейський фільм The Swindlers / Шахраї / 꾼 - і ось нарешті дійшли до нього руки. Вночі, в супер-херовому настрої, він мені раптово зайшов як діти до школи.
Отже, короткий синопсис - прокурор (Yoo Ji Tae) хоче спіймати засновника фінансової піраміди, і використовує для цього ватагу дрібних шахраїв. А в процесі натикається на ще одного шахрая (Hyun Bin), який бажає того ж, що і він... ну, майже того ж - не спіймати цього "фінансиста", а вбити його, щоб помститись за свого батька. І вони разом починають виманювати здобич - так, як вміють. Ну, тобто шахрайством та обманом.
Десь тут будь-яка розповідь про сюжет стає спойлером. Але плот-твістів буде декілька, включаючи фінальний акорд грандіозної афери.
Весь фільм витримано саме в жанрі "класних шахраїв", і хоча деякі моменти здаються зі сторони натягнутими - але вони у фіналі теж встануть в загальний пазл.
Операторська робота місцями змушувала мене пищати, як п'ятнадцятирічну фанатку на концерті улюбленої групи - там, де фактично роботою актора та камери підвищувався градус накалу. Особливо я протащився від сцени, де прокурор розмовляє телефоном з цим самим "фінансистом" - ви її точно не пропустите, але обережно, може трохи закрутитись голова )))
Музика (так, в мене бзик на музиці). Це саундтрек того типу, що підтримує те, що відбувається в кадрі, хоч окремі композиції і не дуже запам'ятовуються. Я не включу її до свого плейлиста, але у фільмі вона звучить щоразу органічно та влучно.
Дуже хотілося би більшого розкриття історій другорядних героїв - хоча вони все одно показані великими мазками, і цього достатньо, щоб зрозуміти їхні мотиви та характери (хоча у фіналі деякі з них вас можуть здивувати).

Весь фільм я дивився, не відриваючись - бо темп з самого початку взвинчується, і так і тримає до кінця на драйві.
Це, звісно, не глибокий шедевр - але це міцний класний екшн, на який зовсім не жаль витратити час.
Фільм дуже зайшов корейській аудиторії - а от на Заході його, здається, не те щоб знають. Та й у нас теж - на жаль, я не знайшов хоча б субтитрований переклад українською. Довелось дивитись з англійськими субтитрами (ганьба на мою сиву голову, я навіть не пам'ятаю, де його скачав).

Тож якщо вам хочеться на пару годин видихнути та поспостерігати за крутими поворотами сюжету - дуже раджу.
В моєму особистому рейтингу - 8 з 10.

#c_drama #AshesOfLove #рецензія

Романтичні мелодрами - це ну зовсім не мій жанр. Тож я мало не відклав Ashes of Love / 香蜜沉沉烬如霜 кудись у хвіст свого списку дорам на перегляд. Але в якийсь момент дуже захотілось відволіктись на щось, що виглядає як романтичні рожеві шмарклі.
Ну що ж, я дуже люблю, коли приємно помиляюсь в таких речах.

Синопсис дорами виглядає досить просто: є дурненька гарненька дівчинка, є два сини імператора, що в неї закохуються, класичний любовний трикутник. І все це в антуражі жанру сянься - небожителі, демони, магія та дива, прекрасні пишні костюми та не менш прекрасні пишні інтер'єри. А, ще чарівний Ло Юньсі в ролі старшого принца, дракона, та суворий Ден Лунь в ролі молодшого принца, фенікса, наступника свого батька. І талановита Ян Цзи в головній ролі. Все це виглядає красиво, але ну, не серйозно.

Насправді це велична та важка повість про несправедливість світу, про шлях до влади, про її тягар, про ціну бажань, про самотність, про необхідність робити найкращий із поганих виборів, та про помсту, яка не приносить ніякої радості. Чи відповідають діти за гріхи батьків? Де закінчується помста? Чим ти готовий заплатити за те, щоб твоє бажання збулося?
Правда, на фоні цієї повісті навіщось розказують історію про кохання головних героїв, але вона хоча б дає привід для подій, що розгортаються.
Це, мабуть, перший серіал з тих, що мені довелось бачити, де мені ніц не подобаються головні герой та героїня. Їх грають круті актори, у цих персонажів міцна логіка, вони глибокі та неоднозначні - і це робить їх цікавими, незважаючи на фейспалми, які я регулярно робив під час перегляду. Головна героїня не бажає (здатна, але саме не бажає) подивитись хоча б на декілька кроків уперед. Головний герой - улюблений син своїх батьків, поцілований в тім'ячко життям, і не здатний відрефлексувати свої привилеї.
Втім, персонаж Ло Юньсі періодично також додає жару своїми рішеннями.
Окремо скажу про Ло Юньсі, тому що його персонаж виглядає справжнім головним героєм цієї історії. Він царює в кадрі, коли потрапляє до нього - і маю сказати, що цей актор просто народжений для костюмних дорам (на відміну від дорам про сучасність). Можна витягнути хлопчика з балету, але витягнути балет з хлопчика - неможливо, і це помітно в кожному його русі.
А ще між трьома центровими персонажами є потужна хімія, і це витягує навіть ті моменти, де хочеться закричати "Та що ж ти робиш, ідіот/ідіотка!".

Ритм дорами досить тягучий - але без довгих провисів, які змушують занудьгувати. Час від часу відбувається оце-так-поворот, і з сюжетної шафи з гуркотом вивалюється черговий скелет з минулого Небесного імператора чи його дружини, імператриці.
Дуже багато персонажів другого плану - але враження статистів від них немає. У них свої історії, іноді прекрасні до болю, іноді дуже сумні. Вони живі та яскраві.
Що окремо радує, Ashes of Love вдалося уникнути вічної біди довгих китайських дорам - провису динаміки в середині історії.
Саундтрек просто неймовірно гарний, і головною його перлиною є пісня Upwards to the Moon. Вона засіла в моєму плейлисті явно дуже надовго.

На жаль, українською Ashes of Love ніхто не перекладав. Втім, вона є на Netflix з англійськими субтитрами, і, здається, навіть доступна на YouTube.
Я ще рік тому скачав її десь на торентах з ру-сабами (не дуже високої якості), вже навіть не пам'ятаю де. Сподіваюсь, що хтось з укр-сабберів все ж добереться до цієї чудової дорами.

Отже, чи раджу я подивитись цю дораму? Однозначно. Це прекрасний зразок жанру сянься, це точно не прохідне "мило", і я не пожалкував ні хвилини, що витратив на неї час.
В моєму особистому рейтингу: 9 з 10.

#k_drama #ArthdalChronicles #рецензія

Поки всі спостерігають за новинами, таки написав відгук. Бо треба ж якось відволікатись )))

————————————————————

Отже, Arthdal Chronicles/ Хроніки Асдаля.
Є у корейців жанр дорам - сагик, костюмований історичний (чи псевдоісторичний, чи навіть фентезійний) серіал. Сагики відрізняються крутими історичними костюмами, антуражем палаців, та й взагалі яскравим колоритом.

Так от, Хроніки Асдаля - це в жодному разі не сагик.
Від нього не варто чекати красивих костюмів та історичного колориту.
Це в першу чергу досить даркове фентезі - похмуре, брудне та місцями навіть моторошне. Світ, зображений в ньому - це світ Бронзової доби перед самим початком доби Заліза. Цей світ жорстокий та безжалісний.
Серіал не базується на реальних історичних фактах та археологічних знахідках - а, скоріше, вдало їх інтерпретує для створення переконливої картини свого світу. Тут вже почалось об'єднання племен та кланів, і на черзі - перехід до створення прото-королівства. Власне, об'єднання племен під владою короля - це один з ключових сюжетів Хронік Асдаля.
А ще в цьому світі є неанталі - народ, що відрізняється від людей. В них синя кров, вони не надто хитрі та винахідливі, але дуже сильні та спритні. І можуть мати спільних дітей з людьми. Трагедія раси неанталів явно надихалась теоріями про співіснування неандертальців та кроманьйонців (і подальше зникнення неандертальців). Окремо зазначу, що до кастингу неанталів підійшли творчо - на ці ролі брали не корейців, або ж акторів з "некорейською" зовнішністю.

Втім, це основне тло. На ньому розгортається історія трьох головних героїв:
- Йонсом, напівкровка неанталя та людини, який виріс серед дикого племені;
- Тан'я, дочка головної жриці цього племені, яке захопили в рабство люди союзу племен Асдаля;
- Сайя, прийомний син полководця союзу племен Асдаля та брат-близнюк Йонсома, теж напівкровка.
Ці троє тісно пов'язані між собою містичним пророцтвом (про яке, як і водиться, спочатку не знають). Їхні біди та випробування, духовне зростання, зміна характерів - в центрі розповіді.

Але ще двоє героїв мали б вважатись головними:
- Тагон, полководець союзу племен Асдаля та майбутній король Асдаля. Це завдяки йому люди перемогли та знищили неанталів. Він жадає влади - та отримує її. І він жадає за будь-яких умов приховати свою найстрашнішу таємницю - своє походження.
- Теарха, кохана та соратниця Тагона, шпигунка та інтриганка. Її шлях - також про владу, про її ціну, про кохання, на яке спроможні навіть найлихіші з людей, і про вибір між власними бажаннями та бажаннями клану.

Містика та магія у серіалі є, але вона... прихована. Вірити в неї чи ні - залишається на розсуд глядача. Втім, добре показано інше - коли люди вірять в пророцтва, то ці пророцтва дають їм силу і одночасно набувають над ними владу.

Єдиний серйозний мінус серіалу, на мій погляд - це обірваний на середині сюжет. Втім, це зрозуміла ситуація - Хроніки Асдаля явно незвичні для пересічного глядача, і, скоріш за все, творці не наважились сходу робити сезон довжиною в дофіга серій. Натомість вирішили розбити історію на два (мінімум) сезони - а далі вже втрутилась нещадна реальність у вигляді пандемії.
Втім, загальний сюжет всю дорогу тримається купи, не розпадається та виглядає досить цільним. І складає враження, що сценаристи добре знають, чим вся ця історія закінчиться.
🔜

#c_drama #NirvanaInFire #рецензія

Отже, дорама Nirvana in Fire / Список Лан'я / 瑯琊榜.
Це псевдоісторичний серіал із елементами жанру вуся. Імператорський палац, два впливових принца змагаються за прихильність батька-імператора — і тут до столиці приїжджає Мей Чансу, мудрий чоловік, відомий як Геній Циліня. Хто зробить його своїм радником — той і переможе у придворній боротьбі.
Дуже скоро ми дізнаємось, хто ж такий цей хворобливий Мей Чансу. Та, власне, інтрига не в цьому — таємницю головного героя нам розкриють майже одразу. Інтрига — в тому, чого він прагне і як цього досягне.

Цю історію часто порівнюють з "Графом Монте-Крісто". Але, на противагу графу, Мей Чансу бажає не помсти — а справедливості. Не для себе, для інших. І подає її крижаною, добре настояною.
В серіалі багато персонажів — але історію кожного нам показують з увагою та любов'ю. Навіть до одного з ключових антагоністів у певний момент відчуваєш співчуття — не через його дії, а через те, про що він дбає перед своєю смертю.

Китайці запрягають довго. Перші десять серій нас неквапливо знайомлять з основними персонажами, окреслюють головні інтриги, показують пейзажі та інтер'єри, а також чудові костюми у вивірених, прекрасних кадрах. При цьому, на відміну від багатьох дорам, довгі сцени не хочеться промотувати — вони і красиві, і важливі.
Після десятої серії події починають розганятись, і десь ближче до двадцятої темп виходить на рівень, на якому тримається аж до самого кінця.
Після тридцятої серії глядач іноді забуває, як дихати.

А потім стається остання серія. Вона рушить всі звичні нам, європейським глядачам, канони фіналу та щасливого кінця, вона виводить драму на якийсь неймовірний градус, і закінчується на невимовно прекрасній, щемкій найвищий ноті.

Сценарій. Операторська робота. Актори. Режисура. Все в цьому серіалі — на найвищому рівні. Я бачив дуже багато серіалів — азіатських, американських, європейських, — і твердо впевнений, що цей — найкращий.
10 з 10.

До речі, знято серіал за мотивами роману "Список Лан'я" авторки Хай Янь. Цей роман перекладено українською, зараз вже завершується викладка розділів. Величезна дяка за це перекладачці Dorian_Baobei.
Читати на Wattpad.

#k_drama #рецензія #JeongnyeonTheStarIsBorn

Я не писав сюди декілька місяців через абсолютний завал по всіх справах.
Але знайшов чудовий привід поновити життя каналу.

Додивився свіжу корейську дораму Jeongnyeon: The Star Is Born. Тож ось вам рецензія.

Мабуть, це найнезвичайніша дорама, яку мені довелося бачити. Але вона захопила мене буквально з першої серії та не відпускала ані на мить.

Місце дії: 50-ті роки, Південна Корея. Головна героїня - дівчина з неймовірної сили голосом, яка хоче потрапити в трупу театру Maeran. Виглядає досить стандартною зав'язкою, чи не так?

Але цей театр - це gukgeuk, маловідомий (причому, я так зрозумів, навіть серед корейців) феномен цього періоду. Чисто жіночий склад, традиційний спів pansori в поєднанні з танцями та акторською грою.
Gukgeuk пережив коротку, але бурхливу популярність - з моменту, як він відокремився від звичайного театру changgeuk (де, звісно, всім заправляли чоловіки) і до того, як у Південній Кореї стало популярним кіно.

Дорама відповідає цій особливості повністю. В ній немає жодного чоловіка в центрі розповіді - лише кілька на досить другорядних ролях, та епізодичні персонажі. В центрі розповіді - жінки в чисто жіночому колективі, жінки на сцені в жіночих та чоловічих ролях, творчі сутички та страждання, шлях опанування театрального мистецтва, шлях до слави - та до порозуміння з близькими.
Сам вихід такої дорами в дуже патріархальному суспільстві Південної Кореї - це неабиякий виклик. Але результат вийшов неймовірний. Я можу лише здогадуватися, як довго акторки готувалися до своїх ролей, освоюючи той же спів пансорі.
Втім, судячи з відгуків тих, хто читав першоджерело історії про Чоннян - вебтун, - дорама цензурно порізала всі квірні теми. Це виглядає місцями досить смішно - коли дві персонажки фактично говорять про те, що вони люблять одна одну, але іншими словами. Або коли дві персонажки живуть у власному домі, одна другу неймовірно ревнує до інших акторок, на сцені вони постійно грають пару... і при цьому максимум - дуже пристойненько обіймаються. Втім, уважному глядачу все зрозуміло.
Хімія між акторками неймовірна. І дружба-кохання, і суперництво-дружба, і зневага-дружба-кохання, і все інше.
Що мені особливо подобається - те, що персонажки, як і всі люди, роблять помилки (іноді жахливі), мають складні характери - в яких гарні риси поєднані з поганими. Ну і, звісно, сама головна героїня - смілива, нарвана, безросудна, оптимістична і дуже, дуже вперта в досягненні своєї мрії.
Можливо, саме тому те, що відбувається на екрані захоплює і не відпускає аж до самого кінця.

Трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=l7moqXXeSBQ

В дорамі всього 12 серій, і трансляція завершилася.
Субтитрування українською вже почав робити "Чорний верес".