#фонетика, #грамотність

Голосні звуки, які не творять окремого складу.

[ў], або нескладотворчий “у”, — звук, який вимовляють на місці букви «в» у кінці слова або перед приголосним: [во́ўк], [любо́ў], [коўбаса́]. Звучить він коротко, як щось середнє між [у] та [в]. Оглушена вимова звука [в] до [ф] українській не властива. Про це казав навіть Олександр Авраменко.

Існує ще один нескладотворчий голосний — [ĭ]. Він читається за місці букви «й» так само у кінці слова і перед приголосним: [англ'í ĭс'киĭ], [га́рниĭ], [заĭме́н:ик]. Вимовляти його треба, як щось коротке і середнє між [і] та [й].

#історія_мови #фонетика #в_єдності_в_розмаїтті

Існує явище уподібнення [о] до [а] перед наголошеним [а]. Так богáтий стало багáтий, хозя́їн* → хазя́їн, холя́ва → халя́ва, горя́чий → гаря́чий, кочáн → качáн, колáч → калáч, кожáн → кажáн.
*за одною з версій, сама лексема «хазяїн» запозичена через російську з тюркських мов.

Це уподібнення відбулося всюди, окрім Галичини та Закарпаття, і відбилося на письмі у чинному правописі.

#фонетика
Африкат — складний нерозривний приголосний звук, утворений злиттям зімкненого (проривного) і щілинного (фрикативного). В українській мові їх є шість: [д͡з], [д͡з'], [ц], [ц'], [д͡ж], [ч].

[д͡з] утворився злиттям [д] і [з];
[д͡з'] — [з'] і [д'];
[ц] — [т] і [c];
[ц'] — [т'] і [с'];
[д͡ж] — [д] і [ж];
[ч] — [т] і [ш].

Дисиміляція

Кожен носій вимовляє так, як йому зручно, звично. Саме тому, запозичуючи слова, ми підлаштовуємо їх під закономірності своєї мови.
Носії прагнуть спрощення. Спрощення спричиняє зміни й різноманіття.
У процесі історичного розвитку мови утворюються чи запозичуються нові слова. Бажання зробити їх простішими для вимови провокує явище дисиміляції — розподібнення, розрізнення.

В українській мові це вплинуло, наприклад, на слово муляр. Воно утворилося з кореня мур (мурувати) та суфікса -яр- (він ще є в словах столяр, каменяр). Мало би звучати як мурар, але перший [р] змінився на [л] для зручності вимови. Так само в інших словах:
Рицар → лицар.
Свобода → слобода, де [в], [б] — губні, [л] — веляризований ясенний.
прасл. *sьrebro → срібро → срібло.
Кто → хто, де [к], [т] — проривні, [х] — фрикативний.
Ручник → рушник. Походить від рука. Відбулося чергування к — ч, як у слові ручний. [н] — ясенний звук. [ч] — африкат, утворений ясенним [т] і заясенним [ш], він переходить у заясенний [ш].

Явище дисиміляції — це вияв історичних змін, але його відгомін подибуємо і досі. У розмовній українській мові натрапляємо просторіччі форми колідор замість коридор або транвай замість трамвай.

#фонетика #історія_мови

Пишемо не так, як чуємо
#фонетика #чуй

Уподібнення за місцем і способом творення — чи не найцікавіший вид асиміляції. Він стосується шиплячих приголосних, які перед свистячими стають свистячими, і свистячих, які перед шиплячими стають шиплячими. Наприклад:

Чашці — [чáс'ц'і], де [ц], [с] — свистячі, [ш] — шиплячий.

З джерела — [жд‌‌жеꙵреꙵлá], де [ж], [д‌ж] — шиплячі, [з] — свистячий.

Іншою особливістю цього явища є перетворення звуків [д] або [т] в африкати. Це прослідковуємо в таких словах:

Блюдце — [бл'ýд‌‌зце]
Звідси — [звíд‌‌зси]
Отже — [óд‌‌жже]

Можна вивести схему:
[д] + шипл. → [д‌‌ж] + шипл.
[т] + шипл. → [ч] + шипл.
[д] + св. → [д‌‌з] + св.
[т] + св. → [ц] + св.

Цікаві речі виходять через суміш двох літературних традицій у сучасній офіційній мові. Знову про #наголос.
#фонетика

У західній традиції наголос у словах на -ння (там воно просто -нє) збігався з наголосом дієприкметника:
зíбраний > зíбранє,
змáганий > змáганє,
кóханий > кóханє,
купóваний > купóванє.

У східній — наголос усталився на -ання:
зíбраний, але зібрáння,
змáганий, але змагáння,
кóханий, але кохáння,
купóваний, але купувáння.

Так ми маємо слово «угрупóвання» з західною побудовою паралельно до «угрупувáння» зо східною. У них зробили штучне розрізнення (як у словах «багатир» і «богатир»). Також це пояснює паралелізм ужитку наголосу на кшталт «вподóбання» і «вподобáння».