"Нічий Токіо, Шінджюку" (夜の東京、新宿), Тоші Йошіда. 1938 р.

#укійо_е

Несподівані християнські та грецькі мотиви в рекламі магазина тканин Міцукоші від 1914 р. Автор ілюстрації Суґівара Хісуй (杉浦非水, 1876-1965).

#християни

"Захід сонця в Ябасе". Іто Шінсуй, 1917 р.

#укійо_е

Муґай Ньодай (無外如大, 1223-1298) - перша жінка, яка отримала титул настоятильниці (住持) школи Ріндзай-дзен (臨済宗). Засновниця монастиря Кеіаі-джі (恵安寺).

#дзен #буддизм

Накімі Хаджіме, "Зоряна ніч", 1947 р.

Коротенька інструкція 🫰

Замальовка Стамбулу, зроблена Ямада Тораджіро (山田寅次郎, 1866-1957) та опублікова в 1911 році у збірці "Картини Туреччини" (トルコの絵巻物).

#японський_іслам

"100 історій дому з привидами (お化け屋敷)", Нішімура Йоячі, 1770 р.

🏚 Про дома з привидами (обаке-яшікі) читаємо ось в цьому дописі.

#йокай #едо

Осінній ліс в Хакода від Кейші Сакурай 🍂

Сьогодні 3-й день 8-го лунарного місяця за китайським календарем - Різдво Цзао-цзюня, бога хатньго вогнища. Його називають також Цзяо-шень. Він наглядає за всіма членами родини і реєструє добрі та погані вчинки. Наприкінці року він вирушає до Небесного Імператора, щоби звітувати про все. Йому влаштовують пишні проводи, поять вином і частують солодощами, щоби він не розповідав про погане. Втім, даоський філософ і алхімік IV ст. Ґе Хун у своєму трактаті "Бао пу-цзи" пише, що "в останню ніч кожного місяця Цзао-шень також піднімається на небо, щоби розповісти про погані вчиники людей".

Від Сергія Капранова.

Торії Кійонобу (鳥居 清信 1664 -1729), один з перших майстрів живопису, який потім назвали укійо-е (浮世絵).

Лінійна перспектива ще невідома, тому простір умовно-декоративний як на середньовічних європейських мініатюрах, але вміння вхопити сцену без штучного позування персонажів неперевершене. Всі зайняті своїми справами — господиня зосереджено розмальовує ширму, пан дав собі спокій з читанням чогось і уважно, але розслаблено (чайничок з саке і пласка мисочка-"чарка" поруч) слідкує за її роботою, як і дівчинка, що трошки відірвалася від свого важливого завдання — розтирання туші для мисткині. Вище за неї керамічний розписний глечик з водою, встановлений на природному камені біля зовнішньої тераси. Художник наче "фотографує" цю сцену, не забуваючи про жодну деталь як то боса стопа пана, що визирає з під його довго вбрання. Прямі лінії ширми і фрагментів будівлі в контрасті з природними пливкими абрисами живого тіла і гнучкими гілками верби над водою, які зявляються під вправним пензлем.

Від Андрія Накорчевського.

Мапа розповсюдженності та кількості мечетей в Японії за 2020 р.

#японський_іслам #мапи

"Осінь в Хаконе" від Тоші Йошіда, 1954 р.

Церемонія поклоніння Токапкуп-камуі, богині сонця, та її чоловіку, богу місяця Куннекуп-камуі. Айну, парк Акан-Машю, Хоккайдо. Фото Пітера Тоні.

#айну #фото_історія

Монах школи Тхеравада (або Мала Колесниця, Хінаяна - велика рідкість у Японії) з поданням. Практика подання, або такухацу (托鉢, піндапата на санскриті) є однією з форм практики відлюдників в буддизмі та джайнізмі. Станція біля парку Уено, Токіо.

#буддизм #фото_історія

"Клени в Мама, храм Текона та міст Цугі" від Утаґава Хірошіґе, 1857 р., із серії "Сто відомих видів Едо".

Храм Текона знаходився за десять миль на схід від центру Едо. Але краса його осінніх кленів була відомою навіть у самому центрі міста. Найбільшу славу мав великий клен, що ріс біля храму.

Хоча за часів Хірошіґе залишився лише пень, художник, можливо, мав на увазі саме це дерево, використавши один великий роздвоєний стовбур для обрамлення зображення.

#укійо_е

Осінній чінджю-но морі (鎮守の森), префектура Кумамото.

Нагадаю, що такі "ліси заспокоєння та захисту" можна знайти по всій Японії як залишки від найдавнішої форми святилищ.

На відміну від святилищ типу яшіро (社, куди відноситься і джінджя) в "лісах захисту" камі живуть не в якомусь конкретному предметі, а в навколишньому просторі.

Весь ліс - це і є камі.

#шінто #камі #шінбоку

🍂 "Клен та маленьки пташки", Іто Джякучю, 1755-76 р.