👻 Ще одна нова версія літнього
цукумоґамі.
Зображені чінова - ворота для великого очищення оо-харае. Про оо-харае можна почитати тут.
#цукумоґамі #йокай
цукумоґамі.
Зображені чінова - ворота для великого очищення оо-харае. Про оо-харае можна почитати тут.
#цукумоґамі #йокай
👻 Сьогодні каналу виповнюється рівно чотири роки! Дякую всім, хто подорожує сутінковими світами японських релігій та залишається з нами.
🥰 За ці роки канал суттєво розширив коло тем та зібрав навколо себе спільноту японістів. Ми почали розповідати про майже невідомі куточки японських релігій. Будемо продовжувати!
㊗️ Адреса для подяки автору та пожертви на розвиток каналу: ПБ 5168745019074225
㊗️ Також будемо щиро вдячні за поширення Сутінкових дописів у соцмережах та рекомендації каналу.
🥰 За ці роки канал суттєво розширив коло тем та зібрав навколо себе спільноту японістів. Ми почали розповідати про майже невідомі куточки японських релігій. Будемо продовжувати!
㊗️ Адреса для подяки автору та пожертви на розвиток каналу: ПБ 5168745019074225
㊗️ Також будемо щиро вдячні за поширення Сутінкових дописів у соцмережах та рекомендації каналу.
Реклама алкоголю в журналі Токіо-Пакку (東京パック) від 1910 р. Токіо-Пакку - сатиричний журнал періоду Тайшьо.
Пишуть "Пиво з Мюнхена, можуть пити навіть жінки та діти. Точно як в Німеччині".
#історія_манґа
Пишуть "Пиво з Мюнхена, можуть пити навіть жінки та діти. Точно як в Німеччині".
#історія_манґа
Статуя юрей (幽霊) поряд зі станцією Хацуіші міста Наґареяма розповідає історію про двох юрей, яких в 1960х бачили водії, що проїзджали поряд зі станцією. Видавалося, ніби юрей протистують проти відсутності засобів безпечності на станції. В 1960х поряд зі станцією Хацуші загинуло декілька людей. Приблизно в цей же час було встановлено статую.
#юрей
#юрей
Перший документальний фільм про паломництво до 88 буддийських храмів острова Шікоку, знятий в 1973 р. Олівером Статлером.
Олівер Статлер - американський вчений та письменник, цікавився паломництвом острова Шікоку з 1961 р. У 1968 р. здійснив своє перше паломництво до 88 храмів. У 1977 проводив семінари по паломництву до 88 храмів острова Шікоку в Гавайському Університеті на кафедрі вивчення Азії.
#паломництво #буддизм #кукай
Олівер Статлер - американський вчений та письменник, цікавився паломництвом острова Шікоку з 1961 р. У 1968 р. здійснив своє перше паломництво до 88 храмів. У 1977 проводив семінари по паломництву до 88 храмів острова Шікоку в Гавайському Університеті на кафедрі вивчення Азії.
#паломництво #буддизм #кукай
YouTube
Pilgrimage to the 88 Temples of Shikoku Island - 1973
The 1st ever documentary of the Shikoku 88 temple pilgrimage
Pilgrimage to the 88 Temples of Shikoku Island - 1973
Directed and produced by Oliver Statler, this is likely the first English-language video produced. Unfortunately, it has a rather limited view…
Pilgrimage to the 88 Temples of Shikoku Island - 1973
Directed and produced by Oliver Statler, this is likely the first English-language video produced. Unfortunately, it has a rather limited view…
Forwarded from Сашімі з карася
Нарешті дочекався премʼєри. Зараз буде багато тексту, але виявилось що багато людей не знають про це аніме. Отож:
В 2006 році Тоеі Анімейшн - найстаріша анімаційна студія Японії - запустила горрор-антологію «Аякаші» і запросила трьох режисерів створити свої арки на 3-4 епізоди. На відміну від двох інших режисерів, що обрали класичні японські містичні сюжети - «Йоцуя Кайдан» та «Теншю Моногатарі», Накамура Кенджі створює власну історію про кота-перевертня бакенеко, стилізовану під укійо-е. Головним героєм стає безіменний аптекар, що подорожує феодальною Японією та винищує мононоке - надприродні створіння та духи, що несуть загрозу людям. Аптекар запам’ятався глядачам і в 2007 році «Аякаші» отримує спіноф у вигляді аніме «Мононоке».
«Мононоке» складається з 12 серій (і це мій ліміт), розділених на 5 арок, кожна з яких присвячена певному мононоке, якого намагається знищити аптекар. Більшість подій відбуваються у різних локаціях Японії періоду Едо, за вийнятком останньої арки, що показує індустріальне місто епохи Тайшьо (початок 20 століття).
Ну і наче є вже купа цих ваших мультиків про йокаїв, шінто, стару Японію - що ж тоді робить «Мононоке» унікальним?
Візуальний стиль та візуальна мова.
Прикладів фільмів чи анімацій де кожен окремий кадр є художнім і виглядає немов картина сам по собі чимало. «Мононоке» йде далі. Кожен кадр в ньому живе індивідуально. Зі зміною плану в одній сцені може змінитися все - положення персонажів, кольори, форми, розміри, локації. Всі кадри рухаються разом в певному ритмі, подібному до ритму традиційного японського танцю. Все аніме виглядає сюрреалістично, абстрактно, містично, візуально заплутано та нелінійно. Плаский кадр змінює глибокий, глибокий перетворюється в динамічну зміну одного кадру за іншим під ритм барабанів тайко, а за нею - проліт між нескінченними кімнатами японського будинку, що закінчується в тій же кімнаті, але в іншому сетингу. Простір та час тут зламані, але в світі мононоке - незрозумілого, потойбічного - ці концепти не мають сенсу. І чим ближче сам мононоке, тим більш божевільно-калейдоскопічним стає зображення.
Майже кожен елемент в кожному кадрі є відсилкою до чогось - історичної епохи, події, мистецького твору, в тому числі і західного мистецтва. Говорячи про мистецтво - не сильно вдивляючись можна знайти елементи чи цілі картини класиків укійо-е Хокусая та Хірошіге, японських модерністів Кобаяші Каічі та Такехіса Юмеджі, західних Клімта та Пікассо, а в повнометражному фільмі ще й купу Гогена та християнських ікон. Не говорячи вже про те, що кожна арка має окремий візуальний стиль - укійо, театру но (能), театру кабукі, експресіонізму чи модернізму (арт-нуво), а сцени розділені розсувними дверима фусума з зображенням відповідним сюжету (чи дверима потягу в епоху Тайшьо). Фонові персонажі теж візуально відокремлені від основних - зображені без облич чи взагалі як манекени.
Візуальну мову супроводжує мова діалогів та звуків, так само відповідних епосі та ситуації. Гості та працівники в борделі періоду Едо, адепти мистецтва «слухання» пахощів, містяни періоду Тайшьо - всі вони говорять інакшою японською (яку через це я в більшості випадків не розумію, але я стараюсь, батя)
Коротше, премʼєру пропустити я не міг. Тим паче мононоке цього фільму є Каракаса, про яку я колись писав. От тільки угарну парасольку що скаче на одній нозі ви побачите хіба на фусума в переходах між сценами. Мононоке тут зображені не як персонажі, а як відчуття потойбічного, як вираження тієї емоції, що створила монстра.
Загалом фільм вийшов непоганий, але якось значно ближче до типового аніме - насиченіші кольори, більше динаміки, більше рухів, більше персонажів, головний герой занадто активний. Але в той же час - ще більше розмаїття всіх строкатих дивних деталей, ефектів, божевільних декорацій, культурних референсів, японських штук і, звісно ж, японського надприродного - весь цей сюрреалістично-містичний психоделічний бульон, який колись так мені сподобався.
Про сюжети розповідати детальніше не буду. Краще дивіться самі
В 2006 році Тоеі Анімейшн - найстаріша анімаційна студія Японії - запустила горрор-антологію «Аякаші» і запросила трьох режисерів створити свої арки на 3-4 епізоди. На відміну від двох інших режисерів, що обрали класичні японські містичні сюжети - «Йоцуя Кайдан» та «Теншю Моногатарі», Накамура Кенджі створює власну історію про кота-перевертня бакенеко, стилізовану під укійо-е. Головним героєм стає безіменний аптекар, що подорожує феодальною Японією та винищує мононоке - надприродні створіння та духи, що несуть загрозу людям. Аптекар запам’ятався глядачам і в 2007 році «Аякаші» отримує спіноф у вигляді аніме «Мононоке».
«Мононоке» складається з 12 серій (і це мій ліміт), розділених на 5 арок, кожна з яких присвячена певному мононоке, якого намагається знищити аптекар. Більшість подій відбуваються у різних локаціях Японії періоду Едо, за вийнятком останньої арки, що показує індустріальне місто епохи Тайшьо (початок 20 століття).
Ну і наче є вже купа цих ваших мультиків про йокаїв, шінто, стару Японію - що ж тоді робить «Мононоке» унікальним?
Візуальний стиль та візуальна мова.
Прикладів фільмів чи анімацій де кожен окремий кадр є художнім і виглядає немов картина сам по собі чимало. «Мононоке» йде далі. Кожен кадр в ньому живе індивідуально. Зі зміною плану в одній сцені може змінитися все - положення персонажів, кольори, форми, розміри, локації. Всі кадри рухаються разом в певному ритмі, подібному до ритму традиційного японського танцю. Все аніме виглядає сюрреалістично, абстрактно, містично, візуально заплутано та нелінійно. Плаский кадр змінює глибокий, глибокий перетворюється в динамічну зміну одного кадру за іншим під ритм барабанів тайко, а за нею - проліт між нескінченними кімнатами японського будинку, що закінчується в тій же кімнаті, але в іншому сетингу. Простір та час тут зламані, але в світі мононоке - незрозумілого, потойбічного - ці концепти не мають сенсу. І чим ближче сам мононоке, тим більш божевільно-калейдоскопічним стає зображення.
Майже кожен елемент в кожному кадрі є відсилкою до чогось - історичної епохи, події, мистецького твору, в тому числі і західного мистецтва. Говорячи про мистецтво - не сильно вдивляючись можна знайти елементи чи цілі картини класиків укійо-е Хокусая та Хірошіге, японських модерністів Кобаяші Каічі та Такехіса Юмеджі, західних Клімта та Пікассо, а в повнометражному фільмі ще й купу Гогена та християнських ікон. Не говорячи вже про те, що кожна арка має окремий візуальний стиль - укійо, театру но (能), театру кабукі, експресіонізму чи модернізму (арт-нуво), а сцени розділені розсувними дверима фусума з зображенням відповідним сюжету (чи дверима потягу в епоху Тайшьо). Фонові персонажі теж візуально відокремлені від основних - зображені без облич чи взагалі як манекени.
Візуальну мову супроводжує мова діалогів та звуків, так само відповідних епосі та ситуації. Гості та працівники в борделі періоду Едо, адепти мистецтва «слухання» пахощів, містяни періоду Тайшьо - всі вони говорять інакшою японською (яку через це я в більшості випадків не розумію, але я стараюсь, батя)
Коротше, премʼєру пропустити я не міг. Тим паче мононоке цього фільму є Каракаса, про яку я колись писав. От тільки угарну парасольку що скаче на одній нозі ви побачите хіба на фусума в переходах між сценами. Мононоке тут зображені не як персонажі, а як відчуття потойбічного, як вираження тієї емоції, що створила монстра.
Загалом фільм вийшов непоганий, але якось значно ближче до типового аніме - насиченіші кольори, більше динаміки, більше рухів, більше персонажів, головний герой занадто активний. Але в той же час - ще більше розмаїття всіх строкатих дивних деталей, ефектів, божевільних декорацій, культурних референсів, японських штук і, звісно ж, японського надприродного - весь цей сюрреалістично-містичний психоделічний бульон, який колись так мені сподобався.
Про сюжети розповідати детальніше не буду. Краще дивіться самі
👻 Сьогодні знайомимось з ось такими милими цукумоґамі зі свитків про хяккіяґьо: (百鬼夜行, парад тисячі духів) Тачібана Ґадо: від 1892 р.
#цукумоґамі #хяккіяґьо #йокай
#цукумоґамі #хяккіяґьо #йокай
Зошити з етики та англійської мови письменника Дадзая Осаму (太宰治, 1909-1948). В зошиті по етиці - роздуми на патріотичні теми та малюнки. По англійській мові декілька вправ.
Сторінка з одного з перших журналів манґа "Токіо Пакку" від 1911 р. Картина названа "Привиди цивілізації" (文明の幽霊).
#історія_манґа
#історія_манґа