забрала з пошти книжку, то буду вихвалятися. знайомтеся, два томи ейлін павер від «фоліо» здорової людини.
«середньовічні люди» вийшли 1924 року і є у вільному доступі; «середньовічні жінки» були видані вже після смерті авторки, 1975-го, то на них поки що діє авторське право і знайти їх можна хіба що в папері. перевидання від «фоліо» — це 1999 і 2001 роки відповідно, тобто книжечки вже встигли побачити трохи життя, але збереглися ідеально, хіба що по сліпкейсах можна зрозуміти, що їх раніше хтось тримав у руках і носив у торбах.
«людей» я майже дочитала (вони й коротші за гейзінгу, і значно менш бісючі), то лютневу частину челенджу маю закрити вчасно. написати передмову до цього перевидання запросили емманюеля ле руа ладюрі, і вона така ненатхненна, що мені складно уявити, нащо він узагалі на це погодився. хіба що діалог відбувся якось так:
— добридень, я дзвоню з «фоліо», ми хотіли б надрукувати вашу…
— так, звісно, що підписати?
— … передмову до книжки ейлін павер.
— а.
передмову до «жінок» (які, власне, приїхали годину тому, то я встигла тільки прочитати зміст і пороздивлятися картинки) теж написав ладюрі, і там три сторінки тексту — імовірно, редактори вирішили його дуже не мучити. а загалом книжка складається з конспектів лекцій ейлін павер, які впорядкував і спорядив примітками й бібліографією її чоловік і колишній студент майкл постан — народжений у бессарабському (нині молдовському) селі бендери випускник університету святого володимира, про що я, звісно, не знала, поки оце щойно не погуглила.
#лютийізпавер
«середньовічні люди» вийшли 1924 року і є у вільному доступі; «середньовічні жінки» були видані вже після смерті авторки, 1975-го, то на них поки що діє авторське право і знайти їх можна хіба що в папері. перевидання від «фоліо» — це 1999 і 2001 роки відповідно, тобто книжечки вже встигли побачити трохи життя, але збереглися ідеально, хіба що по сліпкейсах можна зрозуміти, що їх раніше хтось тримав у руках і носив у торбах.
«людей» я майже дочитала (вони й коротші за гейзінгу, і значно менш бісючі), то лютневу частину челенджу маю закрити вчасно. написати передмову до цього перевидання запросили емманюеля ле руа ладюрі, і вона така ненатхненна, що мені складно уявити, нащо він узагалі на це погодився. хіба що діалог відбувся якось так:
— добридень, я дзвоню з «фоліо», ми хотіли б надрукувати вашу…
— так, звісно, що підписати?
— … передмову до книжки ейлін павер.
— а.
передмову до «жінок» (які, власне, приїхали годину тому, то я встигла тільки прочитати зміст і пороздивлятися картинки) теж написав ладюрі, і там три сторінки тексту — імовірно, редактори вирішили його дуже не мучити. а загалом книжка складається з конспектів лекцій ейлін павер, які впорядкував і спорядив примітками й бібліографією її чоловік і колишній студент майкл постан — народжений у бессарабському (нині молдовському) селі бендери випускник університету святого володимира, про що я, звісно, не знала, поки оце щойно не погуглила.
#лютийізпавер
в опитуванні минулої п’ятниці бобри нокаутували всіх конкурентів, то сьогодні буде про бобрів. ви, може, не впізнали, але на ілюстрації — справді бобер у виконанні художника, який, звісно, сам цих тварин не бачив, але дуже ретельно прочитав текст про них, а це майже так само добре.
насамперед про те, звідки бобри беруться. ну тобто ясно, що зі статевого розмноження, але не тільки. альберт великий розповідає про одну арабську річку, розташовану на великій відстані від інших бобрячих місць — а проте бобри там усе одно завелися. отже, найімовірніше, вирішує альберт, що вони самозародилися із зоряного світла, як часом буває з рибами в аналогічній ситуації. ну а що, усі ми зіроньки, а бобри тим більше.
живуть бобри в хатинках, дерево на які видобувають зубами — мають їх тільки чотири, зате гострих і міцних, як сокири. щоб перевезти нагризене, вони лягають на спину, збирають собі на животик колоди, обхоплюють їх задніми лапами, а в зуби хапають дрібні шматки деревини, щоб добро не пропадало. інші бобри чіпляються зубами до цих імпровізованих боброплотів і тягнуть їх по річці в потрібний бік.
хатинки вони собі будують дуже майстерні, водонепроникні, пише герард валлійський, із великими терасами, із яких можуть спостерігати за прибуванням і спаданням води. поступово ці будинки обростають вербами й зовні здаються випадковими природними структурами, а от усередині вони — вишукані і зручнесенькі. сюди бобри ховаються, як помічають мисливців, і воду перед входом замулюють, б’ючи хвостами, щоб люди нічого не змогли крізь неї побачити.
ще середньовічні автори любили зазначати, які частини бобрів корисні для медицини, але то вже не сьогодні — бобри заслужили трохи добрих історій, та й ми теж.
#бестіарії
насамперед про те, звідки бобри беруться. ну тобто ясно, що зі статевого розмноження, але не тільки. альберт великий розповідає про одну арабську річку, розташовану на великій відстані від інших бобрячих місць — а проте бобри там усе одно завелися. отже, найімовірніше, вирішує альберт, що вони самозародилися із зоряного світла, як часом буває з рибами в аналогічній ситуації. ну а що, усі ми зіроньки, а бобри тим більше.
живуть бобри в хатинках, дерево на які видобувають зубами — мають їх тільки чотири, зате гострих і міцних, як сокири. щоб перевезти нагризене, вони лягають на спину, збирають собі на животик колоди, обхоплюють їх задніми лапами, а в зуби хапають дрібні шматки деревини, щоб добро не пропадало. інші бобри чіпляються зубами до цих імпровізованих боброплотів і тягнуть їх по річці в потрібний бік.
хатинки вони собі будують дуже майстерні, водонепроникні, пише герард валлійський, із великими терасами, із яких можуть спостерігати за прибуванням і спаданням води. поступово ці будинки обростають вербами й зовні здаються випадковими природними структурами, а от усередині вони — вишукані і зручнесенькі. сюди бобри ховаються, як помічають мисливців, і воду перед входом замулюють, б’ючи хвостами, щоб люди нічого не змогли крізь неї побачити.
ще середньовічні автори любили зазначати, які частини бобрів корисні для медицини, але то вже не сьогодні — бобри заслужили трохи добрих історій, та й ми теж.
#бестіарії
військо небесне не припиняє шинкувати нечисть в ілюстрованому апокаліпсисі з xiv століття.
#апокаліпсис #біси
#апокаліпсис #біси
іще трохи запасів, колись збережених із британської бібліотеки, — химери-читачки з часослова 1440-х років (add ms 29433).
#куточокбібліофіла #маргіналії
#куточокбібліофіла #маргіналії
бог ліпить адама, а біси не приховують своїх думок із цього приводу.
нервова це часом робота — бути творцем усесвіту.
мініатюра з французького перекладу «граду божого», переписаного в 1400-х роках.
#райськанасолода #біси
нервова це часом робота — бути творцем усесвіту.
мініатюра з французького перекладу «граду божого», переписаного в 1400-х роках.
#райськанасолода #біси
зайці вполювали собі людину і її хортів, то тепер матимуть запас мняса на добрий тиждень. (якщо, звісно, знову хтось поночі всього не виїсть).
мініатюра з антифонарію 1510-х років.
#перевернутийсвіт
мініатюра з антифонарію 1510-х років.
#перевернутийсвіт
персонажеві з маргінесу рукопису 1480-х років давно радили піти й перевірити оту родимку, але він усе якось відкладав — а тепер пізно, вона сама більше не хоче перевірятися.
дбайте про себе.
#маргіналії
дбайте про себе.
#маргіналії
пасіфая (аріаднина мама) обіймається з бичком на ілюстрації з рукопису xv століття. (і ми знаємо, чим це закінчиться).
#отівсялюбов
#отівсялюбов
янгол прикликає весну райською музикою на мініатюрі з рукопису хііі століття.
жартую, звісно. насправді це четвертий сурмач апокаліпсису, і після його пісні «вражено третину сонця, і третину місяця, і третину зірок, щоб затьмилася третина їх, і день щоб не світив третину свою і ніч — так само», а скоро прийдуть іще янголи з музичними інструментами й настане повний страшний суд (буквально). зате травичка поки що чарівно зелена, то й то втіха.
з весною нас, чи що.
#апокаліпсис
жартую, звісно. насправді це четвертий сурмач апокаліпсису, і після його пісні «вражено третину сонця, і третину місяця, і третину зірок, щоб затьмилася третина їх, і день щоб не світив третину свою і ніч — так само», а скоро прийдуть іще янголи з музичними інструментами й настане повний страшний суд (буквально). зате травичка поки що чарівно зелена, то й то втіха.
з весною нас, чи що.
#апокаліпсис
хтось нещодавно запитував про єдинорогів. то ось, скажімо, суботній єдиноріг — точніше, як сказано в описі цієї мініатюри, «тварина з одним рогом (назва нерозбірлива)» — із турецького рукопису хііі століття.
#бестіарії
#бестіарії