повна пазуха бородатих дядьків дітей: адам і його нащадки у вигадливому (аж настільки, що й не одразу ясно, яка це літера) ініціалі з французької біблії хіі століття.

#гарнібукви

нетипове благовіщення: янгол застає (майбутню) божу маму не під час молитви / читання, як на більшості середньовічних мініатюр, а за ткацьким верстатом.

імовірно, натхненням для цієї ілюстрації стали апокрифи про дитинство марії, у яких сказано, що, перш ніж вийти заміж за йосифа, вона жила в єрусалимському храмі й виткала храмову завісу (ту саму, яка потім розірвалася в мить ісусової смерті). у кожному разі, до індустріалізації ткання було звичним домашнім клопотом, тож цілковито логічно уявити, що й божа мама за нього не раз бралася.

#робочібудні #гарнеякбожамама

вередлива читачка, закочувальниця очей і шпетильниця перекладів, я зустріла рідну душу в анонімному нідерландському ченці, який не просто зітхав над текстами, а й виправляв помилки прямо в манускриптах, лишаючи на маргінесах критичні коментарі. скажімо, «ось як це має бути нідерландською» (dus soudic dat dietschen) або — в іншій книжці — «це євангеліє погано перекладене; перекладач не дуже розумів, про що в ньому йдеться» (dese evangelien sijn alte matelec gedietscht, diet dede verstont se qualec).

про ченця-буркотуна пише ерік кваккель у «книжках до друкарства»; мініатюра з євангелістом матеєм, якого наполегливо відволікає від писання лев (мабуть, вигулюватися хоче), походить із німецької біблії хіі століття.

#куточокбібліофіла

песик ловить котика, який ловить мишей. такий собі «дім, який збудував джек» у мініатюрі, а мініатюра — з коментаря до книги іова, переписаного в хіі столітті.

#песики #котики #гарнібукви

рибини мрії: ліворуч — картина марії примаченко зі збірки національного музею імені андрея шептицького, праворуч — мініатюра з єврейського манускрипту межі хііі—xiv століть.

ми з журналом @tyktor вирішили, що відтепер і довіку жовтень буде місяцем українського модернізму, то запрошуємо долучатися: читати модерністів (щоб було веселіше, ми вигадали книжковий челендж), дивитися модерністів, думати про модерністів, писати про модерністів, одне слово, жити з мистецтвом, яке всілякі покидьки уже понад століття намагаються винищити — і не можуть (бо, схоже, у нього в серці таки є те, що не вмирає).

#примаченконамінімалках #рими #місяцьукраїнськогомодернізму

свята гільдегарда бінгенська радить:

якщо хтось, чоловік або жінка, вип'є чи з'їсть приворотне зілля, то нехай спершу поп'є соку подорожника, чистого або розведеного водою, а згодом зап'є це якимось міцним напоєм. тоді його нутрощі очистяться і йому полегшає.

на маргінесі з «роману про олександра» якийсь пан старанно спокушає панну, але вона превентивно наїлася подорожників і не ведеться.

#отівсялюбов #секретимедицини
#порадняіменігільдегарди

в «історії тіла в середньовіччі» жак ле гофф розповідає про флорентійський рукопис із хііі століття, у якому міститься опис бісівської рідні — такий собі прототип нинішнього переліку смертних гріхів.

диявол має дев’ять дочок, яких видає заміж: симонію — за світське духовенство; лицемірство — за монахів; грабунок — за лицарів; святотатство — за селян; фальш — за суддів; лихварство — за містян; розкіш — за матрон; а розпусту ні за кого не видає, зате всім підсовує як коханку. дев’ята дочка, яку в рукописі забули, — це шахрайство, заміжня за купцями.

уявляєте, що в диявола вдома коїться, коли вони всі в гості приїздять?

ілюстрація — із «книги любовних шахів» еврара де конті, диявол на якій, здається, не дуже тішиться із сімейних посиденьок.

#пекельце #страшнеяксмертнийгріх