жаби в середньовічній культурі зазвичай позначають усіляке неприємне, що й не дивно: у біблії вони то пошестю падають на голови невірним єгиптянам, як на оцій мініатюрі з кінця хіі століття, то лізуть із ротів фальшивих пророків. але навіть жаби можуть виявитися дуже корисні.

бернард із клерво, розповідаючи про чудеса святого малахія ірландського, згадує капличку, яку малахій збудував і в якій діялося чимало оздоровлень. якось уночі в тій капличці молилася жінка, а повз проходив варвар; побачивши, що довкола нікого немає, він спробував згвалтувати молільницю. та вона закликала ім'я слуги божого малахія — і сталося чудо: з-поміж її ніг вилізла отруйна жаба, роздута, слизька й огидна (бернард не шкодує епітетів). варвар жахнувся й утік, а жінка лишилась у капличці, дякуючи богові за спасіння.

чи переслідувала потім жаба варвара і чи відкусила йому що-небудь, бернард не пише. у кожному разі, чудова жабонька, так тримати.

#чудотворення

бунтівні янголи падають із неба й дорогою в пекло обростають хутром, міжпальцевими мембранами й додатковими писочками в усіх доступних місцях.

мініатюра з ілюстрованої біблії кінця xv століття.

#пащапекельна
#війнавнебесах #біси

перепрошую.

попередній сьогоднішній пост не мав бути пов'язаний із довколишньою реальністю. він здавався дуже далеким від довколишньої реальності, а тому кумедним.

що ж. росіяни знаходять усе нові способи скалічити нашу реальність.

іноді хочеться, щоб пекло було. і щоб біси, які населяють його, були не чарівними середньовічними котиками, а жаскими потворами. і щоб воно було справді вічне.

останнім часом такі дні трапляються занадто часто. сьогодні — ще один.

одна з легенд про чудеса матері божої рокамадурської розповідає про паломника, якого дорогою на прощу перестрів спесивий лицар. лицареві сподобався паломників плащ, і він захотів його купити; та коли подорожній відповів, що не може продати одежину, бо це його єдиний гарантований сховок у далекій дорозі, лицар розлютився і побив його.

паломник закликав божу маму, і гнів її був швидкий: тої самої ночі лицар відчув, як його стопи горять пекельним полум'ям. розуміючи, що щось тут не те, він послав слуг знайти прочанина, але того вже і слід захолов. скоро вогонь перекинувся на литку, і лицар, побоюючись, що згорить усе його тіло, наказав відрізати собі ноги — та й це не допомогло; як каже легенда, «рука господня досі простягається над ним».

на мініатюрі з «божественної комедії» данте з вергілієм спостерігають, як у грішників палають п'яти.

#чудотворення

диявол в образі юної, але трохи рогатенької діви намагається спокусити святого антонія.

антоній не ведеться. ба більше, з його постави здається, що зараз комусь по рогах прилетить казаном.

#тяжкобутисвятим #свояатмосфера

свята анна навчає свою дочку марію, майбутню божу маму, читати. (зверніть увагу на тонесеньку указку).

мініатюра з молитовника з xiv століття.

#гарнеякбожамама
#куточокбібліофіла

марія магдалина, покровителька неголених ніг, серед янголів. скульптура тільмана ріменшнайдера, вирізьблена наприкінці xv століття.

#добребутисвятим

гарний хлопець із віником із фламандського часослова кінця xv століття — це святий єронім, перекладач біблії. хоча в iv–v століттях, коли він жив, сучасної католицької ієрархії ще не існувало, у «золотій легенді» є анахронічна фраза про те, що єроніма висвятили на кардинала, тож його часто зображають у кардинальських шатах (тут вони висять на дереві) чи принаймні загорнутим у червону тканину.

але на цій картинці погляд приваблює не кардинальське вбрання і навіть не лев, що меланхолійно дивиться на єроніма (про лева — завтра), а майка, у яку вдягнений єронім. це вретище, воно ж волосяниця — аскетична спідня білизна з грубої, колючої вовни. у правій руці святий тримає камінь, яким б'є себе у груди (під вретищем можна розгледіти кров). і віник йому, відповідно, потрібен не для хатньої роботи, а для самобичування.

#тяжкобутисвятим

«золота легенда» розповідає, як одного вечора, коли єронім і його брати готувалися слухати читання, у монастир зайшов лев. інші монахи розбіглися, та єронім привітав лева як гостя. звір показав йому покалічену лапу, і святий покликав братів, щоб дістали з неї колючку, обробили рану й перев'язали її чистою тканиною. лев одразу став спокійніший, а коли зовсім одужав, то лишився в монастирі й жив серед ченців, ніби звичайний домашній улюбленець.

на мініатюрі з муранського молитовника із середини xv століття єронім, щоправда, не чекає, поки налякані монахи зберуться з духом, а сам рятує лева від колючки.

#добребутисвятим #котики