давньоримська поетка корніфіція дізналася, що до наших часів дійшли огризки її біографії, але жоднісінького рядочка віршів, і поки що не знаходить із цього приводу цензурних слів.

книжки на поличках і на столі, до речі, — анахронізм, у і столітті до нашої ери римляни ще послуговувалися здебільшого папірусними сувоями. зате мініатюра непогано передає вигляд скрипторського куточка у xv столітті, коли, власне, й була намальована.

#куточокбібліофіла

просто котики з пікардійського часослова кінця xv століття, які прийшли на поле глянути, чи добре косар робить свою роботу, але швидко знудилися, то тепер споглядають безодню всередині себе (особливо лівий).

#котики

вам може здатися, що на мініатюрі з бестіарію хііі століття ви бачите чоловіка і жінку, але насправді це каменюки.

піроболи, або вогняні камені, — це, кажуть бестіарії, такий мінерал, що буває чоловічої статі, а буває жіночої. і поки хлопчики-піроболи лежать на віддалі від дівчаток-піроболів, нічого надзвичайного не відбувається, але варто їм опинитися поруч — і все довкола спалахує к бісовій мамі. нічого дурні каменюки не можуть із собою вдіяти (на цьому місці середньовічні тексти зазвичай пропонують якусь мораль, але нащо нам псувати таку гарну історію мораллю).

#бестіарії #отівсялюбов

навздогін до позавчорашніх котиків — рябі зайчики з того самого часослова і з так само ошалілими поглядами. на полотні між ними написаний, здається, девіз «je me plais» — «я собі подобаюся», який ні разу не допомагає зрозуміти, що тут коїться. але комусь добре, то й гаразд.

#зайчики

збір урожаю з опунцій, зображений (і детально описаний) в іспанському манускрипті, виготовленому в xvi столітті в мексиці.

це вже новий світ, тому — за більшістю категоризацій — не середньовіччя, але ж цікавезне, то нехай тут полежить.

#робочібудні

диявол планував перетворитися на дракона, щоб з'їсти святу маргариту, але, здається, занадто довго дивився відео з котиками на ютубі, то й дракон із нього вийшов котоподібний.

маргарита, м'яко кажучи, збентежена.

#котики #тяжкобутисвятим

королівські слони, прикрашені золотими дзвіночками і браслетами, радісно обіймаються на мініатюрі з перського трактату «про користь тварин». обійматись і справді корисно.

#бестіарії

на сторінках «книги про медицину і тварин», укладеної в хіі столітті, юнак здає аналізи під пильним наглядом святої мучениці (на цей статус вказує пальмова гілка, яку вона тримає в руці) — можливо, покровительки, але це не точно.

#секретимедицини #голілюди

один із моїх улюблених сюжетів у середньовічному мистецтві — вознесіння з ногами.

стандартне зображення вознесіння — це ісус у небесах, зачудовані учні на землі. але середньовічним ілюстраторам щось у цій сцені, вочевидь, не подобалося, тому щонайпізніше в хі столітті її почали малювати по-іншому: ошелешені апостоли (і часом божа мама) залишаються на землі, ісус же виходить за межі не тільки минущого світу, а й самої мініатюри; учням (і читачам) лишається споглядати хіба що його стопи між хмарами — та й то недовго.

оця мініатюра, яку я окремо люблю за експресивні жести апостолів, походить із ілюстрованого «життя христового» з 1190-х років; загалом же вознесіння з ногами були популярні в західній європі принаймні до xvi століття (навіть у дюрера є). потім ця традиція якось занепала, і дуже шкода.

#вознесіннязногами