бог вистромив із неба руку й укладає з ноєм заповіт під гарною двоколірною веселкою. усі позакидали голови й зачудовано дивляться на ці атмосферні явища.

мініатюра з книги буття, переписаної в першій половині vi століття.

#старозавітне #перстгосподній

іще один робочий день у пеклі.

ілюстрація з «божественної комедії», переписаної десь у xiv чи xv столітті.

#пекельце #біси

свята женев'єва із французького часослова 1480-х років тримає свічку, за яку змагаються сили земні й небесні: ангел із кресалом і біс із ковальськими міхами. читати в такому освітленні, звісно, не дуже просто.

#тяжкобутисвятим

середньовічні скриптори й читачі знали чимало способів привабити увагу, й один із них ви бачите на цьому фрагменті сторінки з юстиніанового кодексу, переписаного в італії у хііі столітті.

ідеться, звісно, про манікулу — ☛ — долоньку, що тицяє пальцем у певний фрагмент тексту. тут їх аж дві, над і під вбраним у синє чоловічком. (так, у нього там пеніс). потрібні манікули для того самого, що й сучасні маркерні підкреслення: вони нагадують читачеві (і підказують наступним, бо, як ви бачите, з цією книжкою працювала далеко не одна людина), що тут написане щось важливе.

у рукописах манікули вкрай рідко були вбудовані від початку: їх домальовували читачі, іноді (як у цьому кодексі) — очевидячки різні, тож можна уявляти цілі покоління людей, які знаходили для себе в тексті щось нове, варте запам’ятовування, і тішилися з його багатих ілюстрацій. малювали манікулу сильно по-різному — від двох рисочок, що умовно позначали пальці, до анатомічно точних долонь у вишуканих рукавах; keith houston, автор книжки про незвичні типографські знаки, пише, що манікули петрарки мають, окрім великого, іще п’ять додаткових пальців, треба буде якось пошукати цю цікаву мутацію.

потім, коли книжки стали друковані, манікула перетворилася на типографський символ: спершу нею пов’язували фрагменти тексту з відповідними поясненнями, а згодом, із розвитком апарату посилань, вона стала в основному прикрасою. але звичка тицяти в текст мальованими пальцями зникла не одразу, і трапляються й друковані книжки з манікулами на берегах.

#куточокбібліофіла

учорашній рукопис не припиняє мене тішити: якщо в попередньому випадку фалос у чоловічка був цілком передбачений оригінальним художнім задумом, то на цій сторінці його точно домалювали пізніше. довкола є кілька манікул, і страшенно цікаво, чи він виконує ту саму функцію, що й вони, — бо виразно ж указує на рядок. і якщо це так, то виходить, що перед нами рідкісний зразок, еее, фалікули?

(усе, завтра буде про якусь іншу книжку. мабуть, навіть без пенісів).

#куточокбібліофіла

знайомтеся: довколасередньовічні книжечки, які я знов бозна-коли читатиму приїхали мені сьогодні вранці. розпаковувала їх із таким ентузіазмом, що примудрилася порізатися картоном.

отже, у нас тут:
• «християнські матеріальності» керолайн вокер байнам — дослідження того, як пізньосередньовічні віряни взаємодіяли із сакральними предметами (і як народна побожність тут розминалася з офіційною);
• «секрети жінок» катарін парк — розвідка про ставлення до жіночих тіл і анатомічні дослідження в середньовіччі (і заразом розвінчання міфу про те, що церква забороняла розтини);
• «іконофаги» джеремі керінга (переклад із французької) — історія споживання зображень: від ковтання шматочків пергаменту з образками святих до печіння тістечок святої агати, від облизування статуй до фантазій про молоко божої мами.

оцю останню книжку я підгледіла в районній бібліотеці в марини гекторівни (дякую), то пішла її замовити, а далі традиційно: о, і це мені треба, і це я давно хотіла. і раз вони так зручно у п'ятницю приїхали, пропоную для наступного довгочиту покопатися в якійсь із них.

бог із рукопису початку xiv століття (f. 36r) позбирав усіх своїх подруженьок і влаштував пентхаусну вечірку, бо, власне, чом би й ні.

(якось читала лекцію про адвент, жартувала там про численних наречених христових, то на мене трохи з підозрою дивилися. але що ж я вдію, коли воно справді якось отак).

#грайливілюди #зненацькабог

янголи цього року щедро вродили. цікаво, їх треба рвати чи струшувати?

(мініатюра з часослова маргарити орлеанської, створеного в xv столітті).

#цвітеіпахне

коли 25 coffee roasters написали мені, питаючи, чи хочу я їхньої кави в обмін на відгук, я сказала, що ниньки дуже далеко живу.

«не страшно, у нас якраз відкрилося представництво в європі», — відповіли вони.

тоді я чесно попередила, що до кави ставлюся вкрай вередливо, маю свою рутину і не визнаю кислинки.

«не страшно, ми вам усе підберемо», — відповіли вони. люблю, коли люди вірять у себе.

і підібрали. і кава приїхала. і була заварена й чудово пахла. і навіть вирушила зі мною на перекладацький семінар, що було дуже хорошою ідеєю, бо там, звісно, стояла кавамашина, але ж ну (втім, маю визнати, що після кількох діб із п’ятьма годинами сну в кожній навіть кавамашинне американо заходило, як у суху землю). і посприяла розширенню перекладацьких горизонтів, бо як би я ще дізналася, що деколи в польщі каву, запарену в горнятку, називають «плюйкою» — вочевидь, через спльовування кавинок. одне слово, виявилося дуже приємно.

якщо ви теж хочете приємного, то в 25 coffee roasters є п’ятдесят із гаком варіантів свіжообсмаженої кави навіть для вередливих каволюбів. а в мене є промокод середньовічне, який дає 20% знижки на їхню каву (крім дріпів, комбо і наборів) і діє до святих факунда і примітива (я не вигадую, можете самі глянути в літургійному календарі), тобто до 27 листопада. і вам навіть не обов’язково бути в україні, щоб кава до вас приїхала свіженькою і запашною, можна замовити її на європейському сайті.

книжка на ілюстрації — це розслідування ігнація дудкєвича про владу й корупцію в польській церкві, нічого нового, та неможливо відірватися. кава в горнятку — сальвадор санта ана, яка пахне так, як я в дитинстві була певна, що мають смакувати медунки (і вічно розчаровувалася), — рожевими цукерками. на семінар їздила (і звідти не повернулася) аравія, чудова й осіння, із легким ароматом диму.

#безсоромнареклама

ранньосередньовічна пряжка з позолоченої бронзи, знайдена в похованні жінки на теренах сучасної угорщини. красень у центрі (й у гарному дизайнерському шалику зі змії) — це, ймовірно, син одіна тюр.

#требабільшезолота