у всіх понеділок, а в татарського хана — бенкет із дискотекою. може собі дозволити.
(узагалі-то цей генуезький манускрипт 1330-х років розповідає про вади і чесноти, а конкретно ця ілюстрація мала б засуджувати ненажерливість. але й хан здається умиротвореним, і песики в нього радісні, то, може, не так усе і страшно).
#увсіхпонеділок #звукимузики #песики #ситілюди

на мініатюрі з псалтиря 1200-х років ісус нагодовує натовп п’ятьма хлібинами, двома рибами і, еее, чотирма пачками сосисок.
(зверніть увагу на кольорові німби).
#чудотворення #ситілюди

сьогодні запис пізній, але воно й тематично виходить, бо про вечерю. ілюстрація теж пізня — з вірменсько-іранського євангелія 1587 року (f. 25v).

під час останньої вечері ісус ошелешує апостолів, які, звісно, ще не знають, що вечеря — остання, кажучи: «хлопці, один із вас мене сьогодні зрадить». апостоли підозріливо перезираються і намагаються випитати, про кого саме йдеться, а ісус, щоб не тицяти пальцем, відповідає: «той, кому я зараз передам кусень хліба», — і дає окраєць юді (хоча я не дуже знаю, чим це конспіративніше за тицяння пальцем).

деякі середньовічні художники — і яків із нової джульфи, ілюстратор цього рукопису, тут не самотній — додають сцені напруги, зображаючи ісуса, який не просто передає хліб, а аж годує ним юду, який сидить, роззявивши рота, ніби пташеня. може, зозулятко?

(і ні, це не юда особливий красень, це яків із нової джульфи загалом так малює профілі).

#ситілюди #життяісуса

остання вечеря з прецлем, радісною рибою і безбородим ісусом (але ми точно знаємо, що то ісус, бо в нього німб із хрестом). іще одна незвична деталь — злий дух біля юдиного рота: зазвичай його зображають у формі жаби, а тут — пташка.

утім, цілком імовірно, що це не художник був нонконформістом, а просто традиція зображень іще не зовсім усталилася, усе-таки рукопис, із якого походить мініатюра, був створений приблизно в 1030-х роках. і, до речі, є всі шанси, що це — найдавніше збережене зображення прецля.

#ситілюди #життяісуса

царська трапеза в артуріанському романі, рукопис 1350-х років: стіл скромний, смаколиків особливих не видно (може, все вже з'їли?), зате є прегарна миска на коліщатках.

#ситілюди

у середньовіччі великдень був святом не тільки віри, а й шлунка. це зараз ми спокійно ставимося до кошиків зі свяченими паскою, ковбаскою і червоними яєчками, а середньовічні люди постували серйозніше, тому й нарешті дозволена їжа викликала в них значно більший ентузіазм.

1290 року єпископ гійом дюран писав, що «на пасху не можна їсти нічого, що не було освячене». а це означало, що харчі належить нести з собою до храму (а точніше, на ґанок храму), щоб їх освятили після служби.

і уявіть собі: ви стоїте, півтора місяця не ївши м’яса, а воно тут, поруч, у кошичку пахне. не дивно, що деякі парафіяни не чекали завершення служби й одразу після причастя допадалися до принесеного, щоб, за висловом одного невдоволеного єпископа, «їсти й пити, наче в таверні». але що вдієш, якщо плоть слабка.

чоловічки на маргінесі «роману про олександра» наловили великих курей і готові вповні насолодитися розговінням. і нехай тільки хтось спробує на них криво глянути.

#їхнізвичаї #ситілюди

весілля в кані галилейській із вишукано вбраними гістьми (тільки ісус, помітьте, босий), яким кожному видали подушку з китичками, щоб не було затвердо сидіти на лавці. китички, звісно, на м'якість не впливають, але мені подобається ця ніжна деталька.

мініатюра з німецької біблії 1420-х років.

#новозавітне #ситілюди #моднілюди #гарнеякбожамама