🖼️Танок дервішів ордену Мевлеві, від Амедео Презіосі. Стамбул, 1857 рік.
#мистецтво #орієнталізм #Мевлеві #Стамбул #дервіш #Османська_Імперія

У продовження:
📷Дервіші ордену Мевлеві. Стамбул, Галата. Фото 1870-тих.
#фото #орієнталізм #Мевлеві #Стамбул #дервіш #Османська_Імперія #Галата

«У дервішів вертунів», або як український митець Олекса Грищенко відвідав тарікат Мевлеві в роки своїх поневірянь у Стамбулі (1919-1921):

✍️«В теке – будинку дервішів – йдемо коридором, вистеленим жовтими, дуже чистими матами, до шейха… Вітаємось. Ібрагім і шейх з багаторазовими церемоніями підносять руку до серця, губ, згинаються до землі і широким рухом віднімають руку від чола… Шейх курить цибух з золотим кінцем. Гідний, гордовитий. Сидить під стіною на шкурі з білою шерстю, з схрещеними по-східному ногами, обутими в сап’янці… Біла шапка з верблюжої шерсти насунена міцно на голову… Рухи в шейха пластичні, експресивні. Він говорить повільно скандуючи слова, які всі слухають з пильною увагою. Підносять каву в малесеньких чашках, втиснутих у ебенові підставочки.

В кімнату заходить старий ходжа в незвичайному білому тюрбані, одягнений у рожевий плащ. Він сідає біля стільця шейха і цілує йому руку з піднесеною пошаною. З кольорів, жестів, рухів можна сказати – перська мініятюра… Говорим спершу про макет сирійської мечеті, яка стоїть в одному кутку. Потім – про гарного каліграфа, який прикрасив леґву химерними арабськими літерами на синьому й білому тлі…
Шейх зауважує з здивуванням:
- Слов’яни поводяться інакше ніж німці, французи чи англійці. У вас рухи й спосіб сидіти – східні.
- Природно, ми азіяти, хоч наші обличчя і одяг європейські.
Усі сміються…

Час молитви, яку в четвер відмовляють о першій годині, прийшов… Йдемо до ораторії. Панує півтемінь. Шейх говорить довго, чарує своїм співучим голосом…
Незапримічений, рисую на коліні дервішів. Вони стоять затоплені в думки. Високі ковпаки колишуться, похмурі голови схиляються на груди. Їхні постаті, лиця й рухи прекрасні!

Усі дервіші разом зводяться на ноги, стають колом вздовж балюстради і йдуть повільною ходою один за одним… Раптом долоні їхніх рук вдаряють об долівку. Заля раптово розбуджується. Всі нагинаються вперед. Потім живо зводяться, розпинають ряси й кидають їх на землю. Заля прояснюється, наповнюється білими фантомами. Вони кладуть навхрест на плечі загорілі руки. Молодший дервіш першим підходить до шейха. Він церемоніально цілує його пальці і віддалюється, піднісши високо праву руку в повітря, з долонею витягнутою наперед, що означає прохання милостині. Друга опущена рука символізує покору. За ним другий, третій, усі обертаються. Молоді й старі підносять довгі рамена, обертаться, спритно зберігаючи при тому коло на залі. Короткі білі спіднички видуваються у дзвін. Літають у повітрі. Флейти й барабани грають одночасно. І під час, коли мелодійні звуки переносять нас у Нірвану мрій, приглушені удари вибивають такт східної мелодії, по-дитячому наївної…
А в півсумерку крутяться білі постаті в дивному вируванні, немов примари. Старші повільніше, а молодші з більшою бравурою…

Видовище танку глибоко вражає. Іслям, суфійські ідеї, Схід – але в усій цій церемонії стільки речей, узятих з Візантії, з її законів музики, з її ритму, екстази й таємничого перетворення, з ї поклонами, в якій розпізнається її пошана до людини, до її божеської істоти…».

📕Олекса Грищенко, «Мої роки в Царгороді. 1919-1920-1921».
#Україна #Стамбул #Туреччина #мевлеві #текст