Політика СРСР на деколонізованому «Сході» в 1960-1980-х роках: неоколоніалізм, теорія «соціалістичної орієнтації» чи постколоніальний підхід?
✍️Поки ще не повернувся до роботи, ділюсь статтею, яку ми підготували у співавторстві з Олександром Ковальковим, сходознавцем, доктором історичних наук та моїм хорошим другом. Стаття історіографічна й присвячена концепціям, які використовували в часи «холодної війни» для тлумачення політики СРСР щодо держав Азії та Африки після формального здобуття ними незалежності. Зокрема, йдеться й про ті ідеї, з допомогою яких радянська влада обґрунтовувала власну експансію та боротьбу за сфери впливу на Глобальному півдні.
Оскільки класична колоніальна теорія нерозривно пов’язувала такі поняття, як «капіталізм» і «колоніалізм», на СРСР та його відносини із залежними від неї державами чи регіонами цей дискурс не поширювався. СРСР використовувала деколоніальні ідеї як інструмент культурного, ідеологічного, політичного й військового протистояння в «холодній війні». І справа тут не лише у підтримці революційних рухів в колоніях «західних» держав.
Радянська влада вибудовувала стійку систему політичної домінації й контролю у країнах Азії та Африки, нарощувала свою фактичну присутність, формувала у ключових сферах життєдіяльності цих держав прошарок лояльної для себе еліти: чиновників, військових, митців, промислової інтелігенції, тощо. Це цілком відповідає універсальним колоніальним практикам, але з іншою ідеологічною основою. І цей напрямок досі використовується сучасною Росією. У цьому контексті наводимо кілька реальних прикладів, як сучасні африканські політики в своїх інтерв'ю підтримують російське вторгнення, аргументуючи свою позицію відпочинком в «Артеку» чи навчанням в Києві у 1960-80-х роках.
У цьому ж контексті ми розглядаємо теорію «країн соціалістичної орієнтації», яких в СРСР чітко протиставляли «соціалістичним країнам» (на «заході» такої різниці просто не існувало). З допомогою теорії «соціалістичної орієнтації» СРСР обґрунтовував свою «співпрацю» з державами у яких: 1. При владі формально перебували «марксистсько-ленінські» партії, що декларували свій «соціалістичний курс»; 2. Країнами, що формально дотримувались «немарксистських» теорій соціалізму, але мали «дружній курс» до СРСР - зокрема, надавали підтримку у голосуванні в міжнародних організаціях, тощо. СРСР визнавала ці країни такими, що «рухаються у напрямку соціалізму» та прийдуть до нього колись у майбутньому - звісно під мудрим керівництвом СРСР.
📌Щоб не переказувати зміст, запрошую читати за посиланням:
https://journals.cusu.in.ua/index.php/history/article/view/692
#стаття #текст #колоніалізм #постколоніалізм

Інформативний випуск «Телебачення Торонто» про українських військових, які були у складі миротворчого контингенту в Боснії. В якості запрошеного спікера – Катерина Шимкевич, кандидатка історичних наук та експеркта «Аналітичного центру балканських досліджень».
У випуску детально розбирають багато цікавих фактів, свідчень та пізніших «міфів» про ці подїї. А також частково дають відповідь на питання, чому такі сміливі дії українських миротворців у порятунку цивільних боснійців майже не висвітлювались в Україні? Відповідь досить реалістична: 1. У 2000-х роках українська влада не акцентувала на цих подіях увагу через позицію Росії, яка не визнає геноцид у Сребрениці; 2. Світове співтовариство не дуже прагне згадувати про ганебний для себе час та власні вчинки («пасивні заяви про глибоке занепокоєння»), які призвели до збільшення жертв серед цивільних;
#Боснія #Балкани #відео
https://www.youtube.com/watch?v=Fdq901xxKOA&ab_channel=%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%BE

Вибір між «кавою» та «пивом», як метафора зовнішньополітичного курсу Гетьманщини:
Цікавий фрагмент з листування коронного гетьмана Яна Собеського та Юрія Хмельницького 1669 року, у якому український гетьманич жаліється на своє становище бранця в Речі Посполитій. Після нарікань на польську владу й Павла Тетерю, якого він досить "поетично" називає «filius perditionis ethomo abominabilis Tetera…» («син погибелі й мерзенна людина...»), Юрій Хмельницький критикує коронного гетьмана за власний полон, зазначаючи, що не вірить обіцянкам Корони та «…волію вже пити каву турецьку, а ніж німецьке пиво…». Вислів «турецька кава» є посиланням на дипломатичні відносини з Османською імперією і Кримським ханством, де цей популярний напій був частиною повсякденного й палацового етикету. В той же час «німецьке пиво» користувалось попитом серед шляхти, репрезентуючи таким чином польську гостинність. Принаймні так це виглядає з ласта Юрія Хмельницького😅
Юрій Хмельницький був дуже освіченою людиною. В його листах трапляється багато афоризмів і літературних сюжетів, тож їх дуже цікаво читати.
#кава #їжа #пиво #дипломатія #Гетьманщина #Османська_імперія #Річ_Посполита

9 серпня о 13.00 запрошую на кураторську екскурсію, присвячену Міжнародному дню корінних народів.
https://www.facebook.com/events/773831685205260?acontext=%7B%22event_action_history%22%3A[%7B%22surface%22%3A%22user_timeline%22%7D%2C%7B%22mechanism%22%3A%22attachment%22%2C%22surface%22%3A%22newsfeed%22%7D]%2C%22ref_notif_type%22%3Anull%7D