⚡Як в Гетьманщині готували кадри для «східної» дипломатії? Або з досвіду вивчення кримськотатарської мови полковником Іваном Нечаєм:
✍В "Актах АЮЗР" зафіксовано цікавий епізод з біографії козацького полковника Івана Нечая, молодшого брата знаменитого й популярного серед козаків Данила Нечая, полковника брацлавського. У 1654 р. російські воєводи повідомляли про те, що Іван Нечай повернувся з Криму, де провів останні 4 роки. З його ж слів відомо, що відправив його туди старший брат для вивчення кримськотатарської мови й перекладу. В 1654 р. Іван Нечай був відкликаний з Криму й отримав важливу посаду «білоруського полковника» на Стародубщині. Він також одружився на Степаніді, одній з доньок Богдана Хмельницького, увійшовши до найближчого кола козацької еліти. В документі повідомляється, що спочатку його не хотіли відпускати з Криму на це «підвищення», щоб не втрачати такий цінний кадровий актив під рукою у хана: «…його бусурманили й хотіли його у себе в Криму затримати навічно, але нині він з Криму пішов…».
Зв’язки з Кримським ханатом для Гетьманщини були одними з пріоритетних напрямків. Але їх підтримка потребувала кадрового складу на різних рівнях, які знали не лише мову, а й інший дипломатичний етикет, спосіб життя, етику, культуру. Ну і звісно - могли орієнтуватись в «змінах настрою» при ханському/султанському дворі, мати там «друзів», ділові контакти, інформаторів. Іноді цю нішу займали «нації професійного спрямування»: польсько-литовські татари (липки), вірмени, греки, для яких подібна робота часто була спадковою. Але готували й нових «фахівців» (писарів, дипломатів), яких потребувало як гетьманське оточення в Чигирині, так і при полковнику, в даному випадку брацлавськму, Данилі Нечаю – полк якого безпосередньо межував з ханськими володіннями.
#Україна #Крим #кримські_татари #Гетьманщина #дипломатія

📷У рік дракона – чудова статуетка китайського божества Гуань-ді, одяг якого оздоблений зображенням цього благородного створіння. Статуетку привіз український епідеміолог Данило Заболотний з протичумної експедиції до Монголії та Китаю (Вейчан, у Маньчжурії) в 1898 р., разом з трьома іншими фігуками буддійських божеств та бодґісатв. Колекція #НМІУ.
#фото #музей #Україна #Китай #Монголія

✍Гуань-ді є одним з найпопулярніших божеств та міфічних героїв Китаю. Його історичним прототипом був Гуань Юй (160–219) – полководець епохи Трьох царств, який ще за життя став символом мужності, відваги та вірності. Після смерті полководця канонізували, а релігійний синкретизм китайської культури сприяв утвердженню його культу одночасно у буддійській, даоській та конфуціанській традиціях як покровителя різних верств та професій. У буддійській традиції Гуань-ді вшановують як вартового буддійського вчення та храмів, бога війни, врожаю, удачі, літератури, добробуту, зцілення та комерційного успіху. З часом, маньчжури почали вшановувати Гуань-ді, як одного зі своїх легендарних предків та покровителя правлячої династії Цинь. Серед монголів, бурятів та калмиків він асоціювався з епічним героєм, небесним вершником та захисником стад Гесер-ханом. А на Тибеті - із грізним божеством Джамсараном.
🐉У легендах про Гуань-ді згадується і дракон (Луна), зображення якого разом з «перлиною погоди» прикрашає верхній одяг статуетки. В середньовічному романі «Трицарство» Ло Гуаньчжуна, Чорним драконом називають знамениту алебарду полководця Гуань Юя.
📌Статуетка збеігається в колекції НМІУ. Більше про маршрут експедиції київських лікарів Д. Заболотного та його учня В. Таранухіна можна почитати у моїй статті (в співавторстві): Савченко О., Мионенко Т. Буддійські статуетки з колекції НМІУ, що належали епідеміологу Д.К.Заболотному: походження та атрибуція.
#Китай #Монголія #Україна #орієнталізм_медицина #музей #текст #стаття

💡Кілька разів підписники наполегливо рекомендували створити інстаграм для "Нотаток орієнталіста". Нарешті знайшов час це зробити😊. На цій платформі трохи більше можливостей розміщувати якісні ілюстрації і короткі відео, а також відмічати установи чи людей. Хто частіше користується цією платформою - запрошую приєднатись за посиланням:
🖼П.С. Картинка для привернення уваги: Дівчина та кіт, від Парк Хан-Рюля (нар. 1950), сучасного корейського поета та художника.
https://www.instagram.com/orientalistnotes?igsh=MThiajlkdmRrYWEwaA%3D%3D&utm_source=qr

Трохи обідньої кави:
🖼«На терасі» в Алжирі, від французького орієнталіста Жоржа Ланделя (1860-1898).
✍Вочевидь, любов до образів «таємничого Сходу» сформувалась у Жоржа Ланделя завдяки батьку – відомому й дуже продуктивному жанровому художнику Шарлю Ланделю (1821-1908), який багато подорожував Африкою – в тому числі у складі експедиції єгиптолога Огюста-Едуарда Марієтта. На картині зображений кавовий посуд: мідні кавники "ібрик" (іноді їх використовували, як глечики для води) та філіжанки в підстаканниках "зарф".
#кава #мистецтво #Алжир

Трохи вечірніх орієнталізмів:
🖼️«Ювілейна хода в корнвольському селищі» (1897), від Джорджа Шервуда Хантера (1846-1919), британського художника шотландського походження.
✍️На картині зображена процесія святково вбраних жінок та дівчат, які несуть китайські ліхтарики з зображенням квітів, драконів та змій. Ця хода відбувається на півдні Англії (с. Ньюлін, Корнволл) у 1897 р., з нагоди "діамантового ювілею" - 60-ліття правління королеви Вікторії. Святкові заходи організували пишно по всій Бртанській імперії: в Англії та колоніях оголосили вихідний, проводили виставки, паради з частуваннями, відкривали пам'ятники та демонстрували світові успіхи британської могутності, що вплинули на різні аспекти життя не лише великих міст, але й провінційних селищ.
#мистецтво #орієнталізм #вечір

Друзі, я відкрив доступ до своєї лекції про середньовічну кипчацьку (половецьку) музику. Гарного перегляду всім, хто любить історію культури. Буду радий, якшо в кого є питання.
А я надіюсь дописати на вихідних статтю на цю тему.

https://youtu.be/3obK8G-s6Dk?si=8YI3nfz_uCENz5jJ

Якщо ви зараз п'єте чай, це для вас:
🖼Традиційне мистецтво та досвід європейського імпресіонізму, у творчості в’єтнамсько-французького художника Май Трунґ Тху (1906-1980).
✍Май Трунґ Тху народився у заможній та шанованій родині з регіону Бак Нінь, на півночі В’єтнаму. Закінчив відому ханойську Школу витончених мистецтв, програма якої дозволила опанувати основи як традиційних технік (зокрема китайського живопису) так і "західні" мистецькі течії. В 1937 р. відбувся поворотний момент у житті художника – він відвідав Францію, де взяв участь у Міжнародній виставці мистецтв і технік в Парижі. Знайомство з європейським культурним середовищем захопило молодого в’єтнамського митця, який залишився жити й працювати у Франції. Тут він виробив свій неповторний стиль, який так подобався французькій публіці – емоційні, витончені й трохи мрійливі роботи, виконані на шовку з допомогою пензля і туші.
#мистецтво #Вєтнам #Індокитай #чай

Той самий фрагмент з подорожі патріарха Антіохійського Макарія ІІІ Ібн аз-За’іма (бл. 1600-1672), у якому згадують каву, пахощі, мило та інші «східні» подарунки, які отримав Богдан Хмельницький у Богуславі на Київщині:
✍«…Потім ми принесли йому (Хмельницькому – авт.) подарунки на блюдах, вкритих хустками, по їх звичаю, а саме: шматок каменю з кров’ю Господа нашого Ісуса Христа зі святої Голгофи; посудина святого миру, коробку мускусного мила, ароматне мило; мило алепське; льодяники; ладан; фініки; абрикоси; дороговартісний килим; рис; посудину з кавовими бобами; тобто каву; кассію…».
📕«Подорож патріарха Макарія», описана його сином і архідияконом Павлом Алепським, є цінним зразком арабо-хистиянської літератури османської доби. Згадана серед подарунків «кассія» - рослина з родини лаврових, із кори якої виготовляють прянощі (їх часто використовують як замінник кориці). Різноманітні ароматичні речовини, а також пахощі (бахури) на масляній чи деревній основі (парфуми, трояндова вода, ладан, камфора, мускус) здавна цінуються на Близькому Сході. Їх використання чи дарунок пов’язані не лише з гігієною, але має також глибокий символічний, дипломатичний, релігійний і навіть політичний контекст, про що більш детальніше напишу згодом на прикладі Кримського ханату.
#текст #бахури #кава #Україна

🖼До тексту чудово пасує робота «Дари в Чигирині» (1844), від Тараса Шевченка.
#мистецтво #Україна #козацтво