Нажаль останнім часом трохи зайнятий дослідженнями, тому публікацій стало менше. Але скоро повернемось до звичного ритму. А поки, недільний муд:
🖼«Азартна гра», від Фредеріка Артура Бріджмена (1847-1928), американського художника й фотографа-аматора, якого (досить справедливо) називали «американським Жеромом». В роботах Бріджмена багато «жіночих сюжетів»: одаліски, гареми, фонтани, з деталізованим побутом і символічними деталями. На відміну від більшості орієнталістів, він добре знав побут жіночої частини мусульманської оселі. В Єгипті він товаришував з вдовою, яка дозволяла працювати в її оселі, й допомагала знаходити «моделей» для його картин, що для більшості орієнталістів того часу – це розкіш.
#мистецтво #орієнталізм #Єгипет

📷Якщо довго ходити по магазинах, можна зібрати гастрономічну Османську імперію.
#їжа #гумор

📗Колоніальний Бомбей та його вулична їжа, у спогадах Петра Бордакова (1882-1945), українського ботаніка, натураліста, селекціонера, мандрівника, а також випускника Університету св. Володимира в Києві, який писав під псевдонімом А. Петров. У 1906 р. він за власні кошти здійснив велику поїздку Індією (і не лише), виклавши свої суб'єктивні враження у книзі «По Індії» (Харків-Одеса, 1935):

✍«…Коли дивишся на «чорне» (тубільне - авт.) місто згори, воно видається бурхливим червоним морем, бо будинки різні заввишки і вкриті черепицею. На головних вулицях у нижніх поверхах містяться магазини, крамнички, контори, майстерні й тубільні ресторанчики. Торгівельні заклади розміщені за фахом: в одних кварталах розміщена торгівля шовковими виробами, в других – ювелірними, в третіх – харчовими продуктами…
Різні ресторанчики трапляються буквально на кожному кроці… в торгівельних кварталах, серед майстерень, біля храмів, скрізь, де є підходяще приміщення, хоч яке б маленьке воно було. Річ у тім, що значна частина населення «чорного» міста харчується не дома, не маючи на це змоги або не бажаючи заводити власної кухні. В певні години ресторани набиті ущерть жителями найближчих будинків, які нашвидку з’їдають свої порції рису й риби; багато хто приходять до ресторану з посудом і беруть страву додому…».
#текст #Індія #тревелог #Мумбаї #Україна

Коли ти талановитий митець і вправний ремісник, але світова війна вносить свої корективи у твоє життя. Один з прикладів т.з. «окопного мистецтва» Великої війни:
📷Декорована скринька для тютюну, яку виготовив турецький військовополонений з гільзи до німецького артилерійського снаряду. Оздоблена каліграфічним написом і орнаментами. Латунь з мідними та срібними вставками. Висота 10,5 см. Діаметр 12 см. В середині залишився оригінальний напис виробника снаряду: «PATRONENFABRIK KARLSRUHE, OKT 1914».
#мистецтво #війна #Туреччина

Вже деякий час досліджую участь українських епідеміологів у протичумних експедиціях в Азію, у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Буду трохи частіше ділитись роздумами про орієнталізм і медицину, а також інструменталізацію науки та знань про «Схід» за тегом #орієнталізм_медицина :

✍В епоху, коли «здоров’я» стало нав’язливою ідеєю, а майбутнє колоніальних імперій все більше залежало від рівня медицини, в масовій культурі кінця ХІХ ст. з’являються образ нових героїв – «мисливців на бактерії», або ж лікарів\медиків у коркових шоломах, які ризикуючи життям долають пустелі та джунглі, щоб прояснити природу й походження епідемій. Чума, холера, тиф, дизентерія, жовта пропасниця, малярія підривали владу метрополій не менше, ніж визвольні війни: вони паралізували комунікації, рух товарів та людей, викликали бунти, сточували людський ресурс… А з появою залізниць та пароплавів – ця проблема перестає бути «заморською» (привіт від ІІІ-ї пандемії чуми та пандемії «іспанки»).
Якщо країна має колоніальні амбіції – їй не обійтись без Інституту тропічних хвороб та мікробіології. Ця галузь є приводом для національної гордості, маркером «європейськості». І це не дивно, адже її підтримка потребує закладів освіти (університетів, кафедр, інститутів, природничих гімназій), технічної бази, наукового потенціалу та фінансів. Але ще більше - сміливих і рішучих людей.
Полювання на бактерії швидко приносить свої плоди: у 1884 р. Роберт Кох відкриває бактерію Vibrio cholere, а незадовго перед цим бацилу сибірської виразки; під час спалаху чуми в Гонконзі 1894 р. Александр Єрсен «впольовує» бубонну чуму, роблячи це паралельно з Кітасато Сібасабуро; Рональд Росс у 1902 р. відкриває етимологію малярії та доводить, що вона поширюється не повітрям, а через комах; Жан Лаґре досліджує вірус жовтої пропасниці й виробляє проти неї вакцину; Альдо Кастельяні вивчає у Тропічній Африці трипоносому мухи цеце, яка поширює сонну хворобу, а ще - відкриває антисептичну «рідину Кастельяні».
Лише за 30-40 років (з 1880-х по 1920-ті) апробовані в Африці та Азії вакцини, антисептики та дезінфектори води (наприклад хінін) не лише суттєво підвищили здатність європейця виживати в колоніях. Ці наукові результати прокладають залізниці, просувають кордони й змінюють політичну карту світу.

В цей же час, українські лікарі також долучаються до полювання на бектерії у найвіддаленіших куточках світу. Одним з них був Данило Заболотний – автор вчення про ендемічні джерела чуми, який у спробах пояснити походження чуми та шляхи її розповсюдження, провів 15 років у експедиціях до Індії, Монголії, Китаю, Аравії, Персії, Марокко.
#текст #стаття