✍Зараз штучний інтелект почав генерувати зображення, через які заговорили про майбутню «втрату хліба» у художників. В 1850-х роках Фелічі Беато придбав фотокамери й почав професійно знімати «Схід», що згодом дало поштовх для індустрії орієнтальної фотографії. В наступні десятиліття сотні знімків збурили уяву «західних» обивателів, які раніше бачили «заокеанську екзотику» лише в кунсткамерах та на картинах, у відриві від контекстів. Але це не знищило орієнтальний живопис як жанр, а навпаки - дало йому друге дихання. Художники скуповували фотоальбоми «видів» та «типажів», збирали листівки, шукали знімки костюмів чи пам’яток старовини. А якщо цього не вистачало – писали до комерційних майстерень за океаном, і (за доступну ціну) для них створювали потрібний кадр потрібного місця з правильної перспективи. Орієнтальна фотографія з живописом пішли своїми паралельними шляхами. Але з появою комерційних фотостудій (Ф.Беато, Т.Енамі, П.Себаха, Г.Лекегяна) виникла нова професійна ніша, яку художники інструменталізували для власних потреб. Знайшлись навіть поціновувачі обох жанрів, які одночасно вправлялись у фотографії та творили полотна👇
#мистецтво #орієнталізм #ШІ #фото #текст

Трохи про гастрономічну спадщину польських татар на Поліссі, в околицях Білостоку:

✍Відомо, що за століття свого проживання в Польщі, Литві та на заході України, татари переважно втратили мову своїх предків, але зберегли ідентичність, релігію та культуру. В тому числі й гастрономічну, яка була (й досі є) тісно пов’язаною з ісламською традицією та степовими звичаями. У цьому контексті культура приготування, подачі та вживання їжі відіграла консолідуючу роль, зміцнюючи символічне значення застілля, гостинності, сімейних та релігійних свят, які підкреслювали «інакшість» цієї спільноти.

Якщо серед різноманітних страв польських татар обирати «гастрономічний бренд», то це неодмінно мають бути «колдуни». Колдуни, або ж kołduny tatarski – «вареники» з тонкого тіста та м’ясного фаршу, здобрені цибулею, сіллю й перцем. Їх готують, щоб підкреслити урочистість моменту: під час візиту гостей, на Байрам, родинні свята або ж у п’ятницю (на джума намаз). Саме тому, завжди вибирають найкраще м’ясо – баранину чи яловичину, іноді з додаванням яловичого жиру. Цікаво, що яловичину місцеві татари стали вживати частіше після тривалого проживання на Поліссі. В ХІХ ст. тут навіть була дискусія - чи є упольований вепр (дикий кабан) їжею "халяльно", чи це така ж свинка, тільки дика? Дійшли висновку, що все ж це "харам".

Фарш для колдунів виготовляють подрібнюючи м’ясо двома ножами – це відгомін з часів, коли не було м’ясорубок (фарш до кримськотатарських чібереків готують аналогічним способом). Начинку обгортають тістом у вигляді невеликих конвертиків, краї яких ліплять «гребінцем». Існує повір’я: якщо молода татарка вже добре вміє ліпити рівні гребінці на колдунах – вона буде хорошою нареченою\господинею.

Подають колуни двома способами: на широкій тарілі, разом з хріном, квасними огірками та вершковим маслом, або ж у мисці з розсолом\бульйоном, у якому їх попередньо варили. Мистецтво поїдання цієї страви полягає в тому, щоб покласти до рота цілий колдун, адже в середині у нього є бульйон, який не повинен витекти марно. Саме тому, їсти таку страву виделкою та ножем вважається «варварством». На цю тему навіть є жартівлива легенда про дивного російського офіцера, який у ХІХ ст. вирішив поїсти татарських колдунів, але після першої ж спроби зазнав фіаско, адже забруднив парадний мундир.
#татари_липки #Польща #їжа