📕«Кокубундзи. Исторический урок» (Запоріжжя, 1988) - мемуари Бориса Одуда, українського радянського розвідника й фахівця «по справам Японії». Він побачив капітуляцію Японії на лінкорі «Міссурі», допитував та супроводжував високопоставлених полонених (серед якиї були начальник розвідки Квантунської армії Муцумуру Томокацу та імператор Пу Ї), яких утримували в Хабаровську й Біробіджані, а також «працював» на Токійському трибуналі.
✍Суб’єктивний погляд Бориса Одуда цікавий скоріше не новими деталями про відомі події й людей. Історія його життя та кар’єри чудово ілюструє інструменталізацію знання про «Схід» та прикладний характеру орієнталістики для держав з геполітичними амбіціями. Його історія найкраще відповідає цитаті Бенджаміна Дізраелі: «Схід – це кар’єра».
#Книга #Японія #Україна #орієнталізм

✍Зараз штучний інтелект почав генерувати зображення, через які заговорили про майбутню «втрату хліба» у художників. В 1850-х роках Фелічі Беато придбав фотокамери й почав професійно знімати «Схід», що згодом дало поштовх для індустрії орієнтальної фотографії. В наступні десятиліття сотні знімків збурили уяву «західних» обивателів, які раніше бачили «заокеанську екзотику» лише в кунсткамерах та на картинах, у відриві від контекстів. Але це не знищило орієнтальний живопис як жанр, а навпаки - дало йому друге дихання. Художники скуповували фотоальбоми «видів» та «типажів», збирали листівки, шукали знімки костюмів чи пам’яток старовини. А якщо цього не вистачало – писали до комерційних майстерень за океаном, і (за доступну ціну) для них створювали потрібний кадр потрібного місця з правильної перспективи. Орієнтальна фотографія з живописом пішли своїми паралельними шляхами. Але з появою комерційних фотостудій (Ф.Беато, Т.Енамі, П.Себаха, Г.Лекегяна) виникла нова професійна ніша, яку художники інструменталізували для власних потреб. Знайшлись навіть поціновувачі обох жанрів, які одночасно вправлялись у фотографії та творили полотна👇
#мистецтво #орієнталізм #ШІ #фото #текст