#Експонат #Крим #Туреччина #Кавказ #кримські_татари #черкеси #музей #Топкапи
⚡Конічний шолом "танж"("корона", "вінець") черкеського виробництва, з колекції музею Палац Топкапи (Стамбул). 18 століття.
📌Оздоблений солярними символами та арабографічним написом "Султан Мухаммед ібн Мумін Гірей". Атрибутований турецькими дослідниками, як "шолом Мухаммеда Гірея, сина Муміна Гірея (помер у 1747 році) - видного політичного діяча Кримського Ханату.

Зараз багато роздумів з приводу того, як інтелектуальні ідеї та культура стають інструментами втілення колоніальної політики. Невеликий кейс про епоху просвітництва та інтелектуалів на імперській службі в росії:

📌Яскрава та романтична особистість Яна Потоцького (1761-1815) завжди викликала інтерес, що й не дивно. Польський мандрівник, сходознавець, географ та автор «Рукопису, знайденого у Сарагосі», який за своє життя зміг вступити у Мальтійським орден, по-воювати з берберами та стати фахівцем зі стародавньої історії й легенд народів Близького Сходу. А ще – відвідав Марокко, Єгипет, Туреччину, Кавказ, Сибір, Зовнішню Монголію. Його діяльність і думки були тісно пов’язані з Україною: народився і помер на Правобережжі; писав багато про нашу стародавню історію; намагався відкрити школу східних мов у Одесі, та багато ін.
Але образ Яна Потоцького мав також інші грані. І в його мандрівках на Схід були (окрім іншого) цілком прагматичні причини. Адже він служив у Азійському департаменті російського МЗС, був таємним радником Олександра І й активно працював над ідейним осмисленням майбутніх російських завоювань в Азії.

✍️«Уважний мандрівник може стати корисним помічником в завоюваннях». Цією ідеєю філософа Франсуа де Вольнея польський інтелектуал глибоко проникся, коли спробував стати історіографом «кавказької кампанії» генерал-губернатора Валерія Зубова. У 1786-1788 роках він супроводжував царське військо у війні з Персією, вивчаючи звичаї чеченців та інших народів Кавказу, розмірковуючи про «цивілізаційне право людей просвітництва над дикими горцями», яких треба «підготувати» до долі завойованих. А ще, навчити правильно жити у «великій імперії».

З 1804 року Потоцький працював над «Азійською концепцією» - програмою майбутніх колоніальних звершень росії в Азії. У його планах була експансія у #Китай та Індію через Сибір і Центральну Азію. Ключем до втілення цих ідей він вбачав у контролі над Афганістаном. Після Тільзитського миру та анти-британського союзу з Наполеоном, ці плани йому здались як ніколи реальними.

Вже у 1805 році до Пекіну вирушила велика експедиція сенатора Юрія Головкіна (майже 300 осіб), в якій Ян Потоцький став керівником наукової частини. В планах експедиції були і чисто практичні аспекти - вивчення оборонної системи Китаю та створення планів місцевих фортець, що було доручено численним російським інженерам, топографам і художникам у групі. Закінчилась поїздка в місті Урга повним фіаско – через підозри в шпигунстві та не бажання Головкіна дотримуватись китайського дипломатичного етикету (зокрема, присягати у земному поклоні перед портретом імператора Цін), експедиція змушена була повернутись додому.

✍️До чого це все? Розуміння людиною світу не віддільне від її освіти, уподобать, соціального статусу чи кола спілкування. І часто, колоніальними війнами рухали романтичні чи орієнтальні образи, сформовані завдяки прочитаним книгам, почутим історіям чи «звітам у папочці», які хтось вчасно поклав царю на стіл.
#Китай #Кавказ #орієнталізм #роздуми #Персія

І трохи класики української художньої орієнталістики:
📕«Бек аль Джугур» (1886) – перший опублікований художній твір молодого Михайла Грушевського. «Проба пера», у якій український історик рефлексує на тему війни Британії та Єгипту в Судані (1880-1885), проти повстанців на чолі з Мохаммедом бен Ахмадом, або ж «Магді».

✍️Грушевський писав про події Суданської війни натхненний боротьбою нардів Кавказу проти російської колонізації. Тут на нього мав вплив власний суб’єктивний досвід – з 1870 року родина Грушевських мешкала у Ставрополі та Владикавказі, невдовзі після завершення облоги Гунібу та капітуляції Шаміля, великого імама Дагестану:
📌«Все навколо мене було повно споминів про сю героїчну боротьбу кавказьких гірняків. Симпатії були на стороні їх, в самім таборі переможців… Зневажливо, карикатурно описуючи похід англійської культури на арабський Судан, я мав в гадках російську “культурну місію” на Кавказі…» - згадував Михайло Грушевський.

✍️Він відправив свій рукопис «для поцінування» Івану Нечуй-Левицькому, з супровідним листом:
📌«Я вложив сюди свої тодiшнi визвiльнi й анти-iмперiялістичні настрої. Використовуючи своє деяке практичне знання магометанського свiтy, щоб конкретизувати свої гадки й надати свому оповіданню мicцeвoгo кольору, я писав як укрaїнський патрiот i противник насильства й експлоатацiї колонiяльних нapoдiв так званими висококультурними: iронiзував з хиткої моралi i релiгiйного лицемiрства сих імперiялiстичних експлоататорiв. Написавши се оповiдання в лютiм 1885 р., я вiдчув, що зробив дещо цiннe…».
#чтиво #Колоніалізм #Україна #Судан #Єгипет #Африка #Кавказ #Шаміль

📕Трохи пост/колоніальних новинок: "Orientalism and Empire: North Caucausus Mountain Peoples and the Georgian Frontier, 1845-1917", від американського професора Остіна Єрсільда, з Університету Старого Домініону в Норфолку. Як на мене, польський варіант перекладу "Orientalizm po rosyjsku" звучить більш поетично.

✍️Книга присвячена тривалій експансії росії на Північному Кавказі. Одна з її основних ідей – детальний розбір історіографічного міфу про «вимушену експансію на Кавказ, з метою власного захисту від диких горців та інших ворогів».

Ідеологічний конструкт «вимушеної агресії заради власного захисту» («а я вам зараз покажу, звідки на нас хотіли напасти…») російські інтелектуали творили й по відношенню до Кримського ханства, анексію якого проф. В. Смірнов (автор відомої класики «Крымское ханство под верховенством Оттаманской Порты») пояснював в тому числі й «цивілізаційною місією росіян-землеробів у замиренні кочівників-варварів, від яких віками страждала росія». Радянська література тут пішла ще далі, виправдовуючи депортації абсурдними формулюваннями «історичної справедливість за вікові страждання слов’ян».

📌Український переклад книги Єрсільда буде ще не скоро, але на деяких сайтах вже можна купити електронну версію англійською та польською мовами. Як дістану для себе примірник, обов’язково поділюсь враженнями.
#колоніалізм #книга #Кавказ

Дякуючи читачам каналу, нарешті дістав книгу «Орієнталізм по-російськи» - польський переклад праці «Orientalism and Empire: North Caucausus Mountain Peoples and the Georgian Frontier, 1845-1917», американського професора Остіна Єрсільда.

Книга розкриває різні аспекти тривалої експансії росії на Північний Кавказ. Автор аналізує не лише становлення військово-адміністративних структур, але й економічну сторону поневолення регіону, яка виражалась (в тому числі) у прицільному знищенні місцевого господарства й спадщини та депортаціях населення. Окремі частини книги також присвячені місіонерській діяльності, русифікації, етнографічним експедиціям та формуванню зручного образу «дикого горця» в науці та літературі. Одна з основних ідей дослідження –розбір історіографічного міфу про "вимушену експансію на Кавказ, з метою власного захисту від дикунів та інших глобальних ворогів"

Те, що «західна» гуманітаристика зосередилась лише на осмисленні власного колоніального досвіду, з часом сформувало хибне уявлення про те, що колонії можуть бути лише заморськими, а усвідомлення вищості «колонізатора» над «колонізованим» має будуватись на расовій відмінності чи промислових успіхах імперії. Насправді, колоніалізм буває не лише «з заходу на схід», але й навпаки. А у статусі колонізованого народу могли опинятись не лише умовні «діти лісу» (за Е. Саїдом), але й спільноти з давніми політичними традиціями, літературою, мистецтвом, крупними містами, наукою та іншими атрибутами тогочасного уявлення про цивілізованість.
Про російський варіант такого колоніалізму вже писала Ева Томпсон у «Трубадурах імперії». Але книга «Орієнталізм по-російськи» О.Єрсільда – ще один маленький крок до розуміння нашого сучасного стану речей за кордоном. Більш детально оглянемо її трохи згодом.
#книга #текст #колоніалізм #Кавказ

📝«Щоб не казали, поки що, автори ріжних mirages orientaux, а усе таки коли ми заходжуємось думати про походженнє нашої евопейської культури, та й походження наших народів, очи наші по старому звертаються на східню сторону – до великої Азії, якої Европа є тільки пів-островом…». Хфедір Вовк, «Кавказ і Карпати (деякі проби етнольоґічних зближень) (1906).

✍️Цікава метафора відомого українського антрополога про «Європу – як півострів Азії» нагадала мені вислів французького філософа Поля Валері, який у 1919 році сказав, що тогочасна Європа – це лише «Мис Азії». Ці слова лаконічно виражали загальний настрій міжвоєнної Європи, яка переосмислювала свою ідентичність на тлі глобалізації світу й глибокої кризи колоніальної системи.

Стаття «Кавказ і Карпати» Хфедора Вовка була надрукована у збірнику, присвяченому Михайлу Грушевському. Це своєрідний підсумок експедиції українського антрополога в Карпати у 1903-1906 роках. До написання статті його надихнула роль цих гірських регіонів у житті Грушевського: «…якого житє почалося на Кавказі, а розвинулось у Галичині…» (с). Описуючи етнографічні паралелі в одязі, житловому будівництві, знаряддях праці, побуті, традиційних прикрасах та деяких звичаях у гуцулів/бойків та мешканців Кавказу (зокрема осетин), Хфедір Вовк помічає певну спорідненість між цими гірськими спільнотами. Хоча сам він констатує, що його стаття – це лише сміливі припущення, для яких потрібні подальші ґрунтовні дослідження. Текст його статті написаний дуже "жвавою" мовою, з використанням таких чудових метафор, як «Півостів Азії»…
#текст #чтиво #Кавказ #Україна

📚Кавказ, черкеси, понтійські греки у пост/колоніальному прочитанні роману «Андрій Лаговський», від Агатангела Кримського:
✍«Отак естетично розмовляючи, кінчали партію в шашки оті двоє людей у східній грецько-турецькиій кофейні, в маленькому кавказькому містечку Туапсе, що має колись стати великим портовим містом і окрасою новітньої «руської Рів’єри» - се так звуть тепер у Росії колишню прибережну Черкещину, та Абхазію, та Мінгрельщину – незвичайно гарний край з підтропічною флорою, що розкинувся вузькою смугою уздовж кавказького берега Чорного моря од Кубанщини до Малої Азії, трохи чи не до Трапезунда… він допіру залюднюється та й, може бути, стане з часом такою самою українською губернією, як і Херсонщина чи Таврія…».

Останніми роками «перевідкиваю» для себе літературний та поетичний спадок Кримського, і власне його художні орієнтальні сюжети. В цьому контексті дуже цікавий роман «Андрій Лаговський», основні події якого розгортаються на чорноморському узбережжі Кавказу. «Сценою» для цих подій є історична Черкесія, підкорений зовсім нещодавно Російською імперією край, з колись чисельним народом й давніми політичними та мілітаними традиціями.
Хоча роман скоріше про душевні переживання героя, читаючи його постійно натрапляєш на глибший колоніальний контекст: згадка перейменувань місцевих назв; грецькі поселенці з Трабзону та українські з Одеси, Херсонщини; земельні наділи для російських дворян; місцеві орієнтальні типажі, тощо. Багато згадок у «випадкових розмовах» героїв про історичну спадщину регіону та долю черкесів. Автор ніби й озвучує через слова деяких героїв відомі «кліше» про «Черкещину, як піратське гніздо работорговців», але ж одразу і спростовує це у тексті:

✍«…ще тоді, як жили тут черкеси-шапсуги, тоді були тут славні сади, та городи, виноградники; бо Черкещина вела жваву торгівлю з Туреччиною, що присилала в черкеські порти безліч торгових кораблів… але тепер, за чверть століття, відколи Кавказьке узбережжя спустіло, воно геть позаростало…; тепер важко навіть хоч трохи розпізнати які небуть сліди од колишньої дуже високої хліборобської культури…»
#текст #книга #чтиво #колоніалізм #Кавказ

Нещодавно український парламент визнав геноцид черкеського народу. Російський колоніалізм на Кавказі, визвольна війна та трагічна доля його народів – це теми, які досить виразно представлені в творах українських письменників, дослідників, журналістів різних поколінь. З-поміж іншого, тут накладається відбиток ще й «українського контексту»: одні автори порівнювали російські колоніальні практики на Кавказі зі схожим досвідом регіонів України (зокрема Криму, Причорномор’я, Слобожанщини); інших авторів цікавила доля українських колоністів, якими російський уряд намагався заселяти Кавказ, а згодом - прагнув перебудувати їх ідентичність на загальноросійську.

📚Одним з таких творів, що піднімає питання трагічної долі черкесів та російського колоніалізму, є нарис «Кубань» (1928), від Петра Лісового (Сващенка, 1891-1937), українського письменника, журналіста та ветерана Першої світової, якого сталінський режим репресував у 1937 році. Петро Лісовий відвідав Кубань за розпорядженням газети «Вісті ВУЦВК» у 1927 р., щоб ознайомитись з «національно-культурним будівництвом в регіоні». Тут його провідником був давній приятель Гаврило Доброскок. Він показав Лісовому навколишні місця та відвіз до аулу Афінсіп в Адигеї. Репортаж про Кубань був оформлений вже у Харкові після повернення. Цей нарис став фатальним для журналіста і згодом буде використаний як один з доказів його «контрреволюційної та націоналістичної діяльності». Трохи більше про життя Петра Лісового раджу почитати у статті Ярини Цимбал на Локальній історії. Посилання даю у коментарях.
Твір «Кубань» 1928 р. багато чим може зацікавити дослідників. З художньої точки зору він написаний як тревелог, сповнений «духом фронтиру». Поруч з цим, у творі присутні орієнтальні типажі, зокрема жителів аулу Афінсіп. Про їх традиційну культуру та спосіб життя автор пише у контексті «пережитків складного минулого», яким покладе край нова влада і невідворотна модернізація. Теза, яка відображає загальні ідеї свого часу.
Напередодні поїздки на Кубань Лісовий уважно вивчав історію регіону та обставини його колонізації. У творі багато цитат, посилань, власних роздумів про долю черкесів, а також їх відносини з російською владою та козаками-поселенцями. Піднімається питання методів заселення Кавказу царським урядом, через знищення традиційного господарства й еліти місцевих народів👇
#текст #Кавказ #Україна #колоніалізм