#korea #movie

Netflix міцно взявся за корейців — видно, їм дуже сподобались високі рівні переглядів корейських дорам.
Ось наприклад який цікавий трейлер фільму на мене випав:
https://youtu.be/lTMz8eC5Wos

Про сюжет Seoul Vibe / 서울대작전 щось сказати поки що важко, але ну, який драйв! І гарний Yoo Ah In, дуже яскравий актор, що вміє грати неоднозначних персонажів.
(що особливо радує — те, що Netflix віднедавна свої новинки випускає з українськими сабами)

#china #history #актуальне

Пробачте, поки люди з усього світу напружено слідкували за літаком Ненсі Пелосі, я був трохи зайнятий сімейними справами.
Тож тепер спробую надолужити і в двох словах розказати, в чому заруба між КНР та Тайванем. А то мені вже довелось почути аналогії "Ну Тайвань типу чи то Косово, чи то ДНР" та інше дивне про "молоду невизнану республіку".

Був такий крутий дядька Сунь Ятсен. На початку XX ст. він доклав значних зусиль до створення Революційного альянсу та повалення імператорської влади. Власне він і заснував партію Гоміньдан. Зараз пам'ять Сунь Ятсена дуже поважається і комуністами в КНР, і на Тайвані.

Саме у 1912 році і була проголошена Китайська Республіка.
Як ведеться, після повалення влади маньчжурської династії Цін серед переможців почались чвари, спроби переворотів, подрібнення партій та несподівані альянси. Саме Гоміньдан у 20-х роках налагодив гарні відносини з СРСР. Наприклад, наступник Сунь Ятсена - Чан Кайші, - вчився у Москві на партійних курсах.
У кінці 20-х років Гоміньдан добряче настукав по головам бандам мілітаристів та нарешті об'єднав майже весь Китай під своєю владою. Зробив він це, знову ж таки, при значній підтримці СРСР. Тим часов Китайська Комуністична Партія також давала жару і контролювала частину Китаю.
Наступні двадцять років пройшли під девізом "закляті друзі". Гоміньдан та КПК то об'єднувались проти японців, то знову сварились і починали воювати один з одним. Але після капітуляції Японії у Другій Світовій війні КПК набрали неабияку силу та врешті-решт громадянська війна закінчилась тим, що залишки Гоміньдану та їхніх військ відійшли на острів Тайвань.
У 1949 році на материку КПК проголосила Китайську Народну Республіку, а Китайська Республіка (тобто Гоміньдан) з того часу контролює лише острів Тайвань.

Далі КНР почала поступово витискати Тайвань з міжнародної арени. Чим більше комуністи налагоджували стосунки з Заходом - тим більше країн не ризикували визнавати уряд Тайваню. У 1971 році Тайвань попросили з ООН, і його крісло віддали КНР. Що, між тим, не завадило Тайваню стати одним з "азіатських тигрів" та розвивати економіку.
До 90-х років Тайвань був досить авторитарною країною - поки Гоміньдан не змусили посунутись та ввести реальну багатопартійну демократію. Що характерно, після цього саме Гоміньдан час від часу намагається домовитись з КНР про пошук шляхів об'єднання Китаю.

Зараз Тайвань фактично вже багато років рухається в бік проголошення незалежності та відмови від претензій на материк. Проте, звісно, це не влаштовує КНР, яка від своїх претензій на "провінцію Тайвань" поки що відмовлятись не збирається.

Основна проблема між Тайванем та КНР - те, що обидва уряди формально претендують на владу над "усім Китаєм". Тобто Тайвань не відділявся, не проголошував незалежність - конституційно він продовжує вважати, що материкові території просто тимчасово контролюються комуністами.
В свою чергу КНР позиціонує Тайвань як "бунтівну провінцію", яка тимчасово не підкорюється Пекіну.
Це не заважає КНР та Тайваню мати досить тісні економічні, транспортні, культурні та інші зв'язки. Китайці досить прагматична нація, для них в цілому політика політикою, а торгівля потрібна.

Через всю цю ситуацію іншим країнам важкувато одночасно визнавати легітимною владою Китаю і комуністів, і Тайвань. Доводиться обирати, або хоча б акуратно балансувати. А візит настільки високопоставленої особи як Ненсі Пелосі - це вже не про "акуратне балансування", звісно. Тому на материку і почали кричати та топати ніжками активно обурюватись.

Я постарався написати коротко суть, але якщо щось залишилось незрозуміло - будь ласка, задавайте питання в коментах.

#korea #history #movie #Hansan

Поки я через навалу справ не дуже пишу в канал — приніс вам трейлер свіжого історичного фільму про І Сун Сіна — легендарного та обожнюваного корейцями чосонського адмірала, який свого часу знатно дав прикурити японцям.
Сам фільм я ще не дивився, але збираюсь.

https://youtu.be/pfk20N9JlBQ

#china #history

Дисклеймер: я роблю в цьому пості узагальнення про підхід до періодизації історії на рівні "так в основному вважають ті, чиї знання про історію обмежуються шкільною програмою плюс трохи цікавості зверху". Втім, подібне викривлення сприйняття часто притаманне і справжнім історикам-науковцям, просто в меншому масштабі.

Коли люди європейської культурної традиції починають хоч трошки копати в історію Східної Азії та історію Китаю в принципі, то майже одразу з розльоту врізаються в один неочевидний момент. Вірніше, в два моменти - коли мова йде про українців та жителів інших країн, що перебували в складі чи під впливом СРСР.

Найпоширеніша на Заході історична традиція хронології та періодизації розглядає людську історію як зміну конкретних періодів, що характеризуються досить чіткими ознаками. Доісторичний час ==> Стародавній світ ==> Античність ==> Середньовіччя ==> Ренесанс ==> Новий час ==> Новітній час. Ця періодизація трохи відрізняється в різних країнах, але в цілому виглядає приблизно так.
Для нас як наслідок заточеного під марксизм погляду на історію додається ще й формаційний підхід: первіснообщинний стрій ==> рабовласництво ==> феодалізм ==> капіталізм ==> комунізм.

І от коли ці підходи намагаються натягнути на Східну Азію - виходить пшик. Бо раптом виявляється, що там суспільство розвивалось за трохи іншою схемою. Наприклад, в Китаї практично не було того, що ми ладні сприймати як рабовласницький стрій - причому домашнє рабство існувало у них фактично до XX сторіччя.
А ще у Китаї не було як такого Середньовіччя - за виразом китаїста Сергія Дмітрієва, "періоду між хорошим та хорошим життям".

Тим часом як середземноморські народи та після них європейські два рази пройшли через Темні віки - час дуже серйозного відкочування назад у науці, писемності, розвитку взагалі - Китай фактично не проходив через подібний період жодного разу. Так, там були періоди між імперіями, періоди розбрату та втрати знань - але жоден з них не мав як наслідок серйозної перебудови образу життя, серйозної зміни етнічного складу, та способів організації суспільства.

Відмінності ховаються іноді ще глибше: наприклад, Залізний вік у Китаї почався значно пізніше, ніж в Середземномор'ї... але вони навчились виплавляти чавун ще у 1 тис. до н.е. - тоді як у Європі цей процес освоїли лише у XIV сторіччі нашої ери.
(якось я згадаю свою освіту коваля та розкажу про це окремо)

Повертаючись до періодизації історії. Коли ми починаємо пірнати в історію Китаю, варто відставити в сторону звичні історичні патерни та схеми.
І тримати в голові один важливий факт: фактично, китайська цивілізація є єдиною древньою цивілізацією, що, змінюючись та модифікуючись, все ж дожила до нашого часу у відносно єдиному вигляді. Тоді як її сучасники - Давній Єгипет, шумери, цивілізації долини Інду, - або зникли з історичного горизонту, або трансформувались значно кардинальніше, ніж власне Китай.

#k_drama #culture #Hwayugi

Дивитись Хваюгі / Korean Odissey / 화유기, не відволікаючись, абсолютно неможливо — весь час лізу в гугл чи вікіпедію, щоб перевірити, чи вірно я піймав ще одну відсилку.

Втім, найцікавіше я поки ще не дізнався.
Відомо, що сюжет дорами Хваюгі заснований на одному з китайських Чотирьох класичних романів — а саме на "Подорожі на Захід", Xīyóujì (Сі Ю Цзи). Ця назва настільки стійка, що перейшла в корейську та японську мови фонетично — тож корейською цей роман називається Союгі.

А от звідки взялось саме слово "хваюгі"? Що воно значить?
Поки єдине, що я знайшов — коротку відповідь на одному з сайтів, що, нібито, hwayugi - це "writing an itinerary for finding light".
Відчуваю тут багатоповерхову відсилку, розібратись з якою мені все ще не вдалося.

*зітхає, волає, хоче вчити корейську — і це все одночасно*

Окремо хочу відмітити стійкість культурних паттернів. Численні адаптації "Подорожі на Захід" хронічно називаються для власне Заходу "одіссеями". Ну, історія ж про довгу подорож? Йой, най буде.

#china #culture #history

Що мене завжди приводило у захват в "Подорожі на Захід" - те, що прототип головного героя цього роману був реальною людиною, що жила у часи династії Тан.

Сюаньцзан (602 - 664 рр.) був буддійським монахом та дійсно здійснив епічну подорож на Захід - в Індію. Він був дуже освіченим вченим, який вирішив, що в Китаї не вистачає оригінальних буддистських текстів - і в результаті своєї 17-річної подорожі привіз до Китаю текст буддистського канону, Трипітаки, на санскриті. А потім організував у столиці династії, Чан'ані, велику школу перекладів.
Саме завдяки його перекладам пізніше вчені змогли відновити деякі втрачені індійські тексти.

Пізніше Сюаньцзан написав про свою подорож книгу "Подорож у Західний край за часів Великої Тан". Ця праця містить детальну та розлогу інформацію про географію, клімат, історію, економіку, політичний устрій та релігію дуже багатьох країн та місцевостей, де побував автор.

Саме ця книга і лягла в основу роману "Подорож на Захід", написаного тисячу років потому, за часів династії Мін. А головний герой роману, Тан Саньжан, був створений саме на основі особистості Сюаньцзана.

#china #culture #актуальне

Якщо у вас гарна англійська, то раджу подивитись відео, де канадська письменниця-фантастка китайського походження Сіжань Джей Чао (Xiran Jay Zhao) бомбить та палає з того, як Дісней криво використав контекст та матеріал у фільмі Мулан 2020 року.
Це відео Cіжань зняла після того, як завірусився її палаючий твітер-тред на цю тему. Посилання на сам тред лежить в описі відео.

https://youtu.be/N3QKq24e0HM

#k_drama #Hwayugi

Про нюанси перекладу та як він приховує смисли — на прикладі моменту з "Хваюгі".
Героїня заходить в офіс великої корпорації (до речі, помітно, що це відсилка до Самсунгу), і знає лише те, що їй треба побачитись з головою цієї корпорації.
Далі розмова на рецепції:

Англійський переклад Netflix:
- I'm looking for the chairman of this company. Tell him, that someone who knows his friend who he calls "Sir" is here to see him.
- "Sir"?

Український переклад від U&ALines:
- Перепрошую, хто тут найголовніший? Можете передати йому, що один пан, якого він добре знає, потребує його допомоги?
- Пан?

І далі героїню без питань пропускають аж до голови корпорації.
Як це сталося так просто? В українському перекладі це незрозуміло, в англійському спробували зіграти на шанобливому "Sir".

В оригіналі корейською чітко звучить слово "хьоннім". Це специфічне слово (ввічлива варіація від "хьон"), яке використовується як при зверненні молодшого брата до старшого — так і просто при молодшого чоловіка з членів колективу чи друзів до старшого (але не набагато старшого) чоловіка.
Отже, прийшов хтось від "хьонніма" голови корпорації. А до кого настільки поважна людина може так звертатись? Лише до когось, хто стоїть ще вище в ієрархії.

P.S. Хоча в цілому відзначу, що переклади у U&ALines дуже приємні, і цей не виключення.

#china #culture #music

Кльова драйвова композиція у виконанні гучженя та ударних.

https://youtu.be/IxM1tjTvFAc

#china #japan #korea #culture #history

У 3 ст. до н.е. війська Олександра Македонського відвоювали у Ахеменідської держави давню та родючу область Середньої Азії - Бактрію. Після смерті Олександра та довгого з'ясування відносин між його епігонами, на території Бактрії виникло еліністичне Греко-Бактрійське царство.
Саме там еліни познайомились з буддизмом та згодом схрестили його зі своєю культурою та релігією. Так виник греко-буддизм. Йому ми завдячуємо, крім всього іншого, традицією антропоморфного зображення Будди (до цього його зображали через символи).

Треба відзначити, що на той час у елінів був досить сильним культ Геракла. І якось слово за слово, образ Геракла акуратно переповз на образ бодхісаттви Ваджрапані, захисника Будди.
І вже у вигляді кремезного дядечка з величезним дубцем цей образ разом з буддизмом Махаяни дійшов...

...до Китаю, де адаптувався, роздвоївся, і став називатись Zhíjīngāng shén - двоє гнівних божеств, що охороняли входи до багатьох храмів. Ця назва в цілому поширилась і на інші країни під китайським впливом.
...до Японії - з Китаю, тобто вже роздвоєним. Тут його (їх) називали Shukongōshin.
...до Кореї, з назвою Geumgangsa.

А в даосизмі та китайській народній міфології вони перетворились на генералів династії Шан - Heng та Ha.
Взагалі такі статуї охоронців входу до храмів стали називати загальною назвою Nio.

От така історія про вплив культур. Так що, можна сказати, що культ Геракла не зник, а трансформувався.