#синтаксис, #морфологія

Субстантивація

Це процес переходу прикметника або дієприкметника (рідше другої частини мови) в іменник. Усі ви з ним стикалися. Порівняйте два речення:
1. Черговий учень витер дошку.
2. Черговий витер дошку.
У першому слово черговий відповідає на питання який?, у другому — на питання хто?. Це був приклад так званої неповної субстантивації, коли слово змінює лише роль у реченні, а є ще повна субстантивація: набуття нового лексичного значення (зазвичай зі зміною морфологічної і/або граматичної категорії).

Яскравий приклад — слово королева. Воно утворилося від король шляхом додавання суфікса -ев- (того самого, що є в присвійних прикметниках Кулішева, Андрієва, багатирева, купцева, лікарева), але відмінюється не як прикметник (гарна — гарної, лікарева — лікаревої), а як іменник (мама — мами, королева — королеви).

Також повній субстантивації піддаються назви міст (Київ — чий город? Кия, Львів — чий город? Льва), імена (Бажан — якого бажають, Жадан — якого жадають, Дана — яку дали), прізвища (Заньковецька, Захарків), специфічні терміни й поняття (майбутнє, спиртне, пальне, придане, доповідна).

Субстантивація дієслів характерна для інфінітивів у ролі всіх членів речення, окрім простого присудка. Наприклад:
«Жити — Вітчизні служити». Що? жити чим є? служити.
«Він любить малювати». Любить що? малювати.

Перехід інших частин мови в іменники менш поширений, але трапляється. Наприклад, у словосполученні «дорога в нікуди».

Про хрін

Це слово походить від χрѣнъ. Ять (ѣ) — буква старословянського алфавіту, яка позначала довгий звук [ě], що в українській мові через стадії дифтонгізації потрактувався як «і», у російській — «є», у польській — «я» або «є» тощо. Порівняйте:
Запис старослов'янською — українською — російською — польською.
Лѣсъ — ліс — лес — las.
Χлѣбъ — хліб — хлеб — chleb.

В українській мові існує ікавізм — чергування [о], [е] з [і] (рідше так кажуть про перехід [ě] в [і]). Особливість цього явища у тім, що воно відбулося лише в новозакритих складах: піч — печі, лід — льоду, сіль — солі. Звук [і], що постав із [ě], не має чергування у закритих-відкритих складах.

У слові хрін походження [і] переплутали, тому часто можна почути форми хрону, з хроном. Етимологічно правильні є форми хріну, з хріном, але сучасна українська література мова нормує обидві.

Слово володар за чинною класифікацією належить до м'якої групи другої відміни, тому в родовому відмінку матиме закінчення «-я».

У формах множини іменника перстень (а він, до речі, походить від застарілого слова перст — палець) відбувається спрощення, тобто «випадання» незручного для вимови звука, воно відбивається і на письмі: персні, перснів.

До речі!
Жіночі персні часто називають каблучками, а ті, що їх наречені вдягають одне одному, — обручками. Хай у вас і думка не виникає називати це (обручальними) кільцями.

#грамотність, #слс, #словоформи.

​​#в_єдності_в_розмаїтті

Коб (коби) — застаріле слово, трапляється у носіїв різних говорів.

Лучче (лучше) — споріднене з влучати, влучний. Характерне північному, південно-східному наріччям та подільському говору південно-західного.

Вун — форма займенника він, яка утворилася внаслідок «укання» в новозакритому складі, яке у наголошеній позиції властиве західноволинським та надсянським говорам, марморським та ужанським говіркам Закарпаття, меншою мірою поліським.

Стил — форма іменника стіл, утворена иканням на місці етимологічого *о, що характерне смузі від Луцька до Сум, тобто півдню поліських говорів, півночі волинського, наддніпрянського і слобожанського.

Столі͡е — сучасною літературою українською столі. Така форма утворилася через збереження дифтонгованості звука, що позначали буквою ѣ (ять). Ця риса є лише на Поліссі.

Загубиться — форма інфінітива на «-ть», що властива північному та південно-східному наріччю.

Зняток Граматики Слов'янської XVII століття за авторством Івана Ужевича.

#історичні_джерела #письмо

#слс #грамотність #письмо

Здавалося б, натхненний походить від надихати, дихати, а оглушення українській мові загалом не властиве, ба більше, у винятках його не передають на письмі. Але річ у тім, що словоформа натхнення потрапила до нас як запозичення з польської. Польській мові властиве уподібнення дзвінких до парних їм глухих перед глухими, а запис українською зумовлений польським впливом.

#усмішка

У справжнього мовознавця є тільки один, два, три, декілька і багато. Саме тому у філологів проблеми з математикою.

Зняли з уст @cailleach_oiche.

#цікавинка #етимологія #походження

Дієслово цілувати утворилося від прикметника цілий. Походження пов'язане із традицією торкатися губами лоба, щік, губ або рук іншої людини, вітаючись і бажаючи бути здоровим, цілим та неушкодженим.

Гаплологія

Це історико-фонетичне явище, яке полягає у скороченні двох однакових чи подібних за звучанням складів в один. Зазвичай воно відбувається на межі морфем.

Мінерал + о + логія → мінералологія → мінералогія.
Корн + о + носий → курноносий → курносий.
Трагік + о + комедія → трагікокомедія → трагікомедія.
Морфо + фоно + логія → морфофонологія → морфонологія.

Що цікаво, у самій назві цього явища не відбулося гаплології. Якби відбулася, воно називалося б гаплогія.

#історія_мови #фонологія

#пізнавальне #в_єдності_в_розмаїтті

УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ: ВСТУП | Що це, звідки воно взялося і нащо воно треба