цезарій гайстербаський розповідає про черницю, яку клірик так збаламутив залицяннями, що вона аж наважилася згрішити з ним і обіцяла чекати його під монастирем після вечірньої служби.

коли меса скінчилась і всі сестри розійшлися, наша героїня спробувала вийти з храму, але виявилося, що центральний вихід їй перекриває хрест із розіп’ятим христом. не зрозумівши натяку, вона кинулася до інших дверей, але христос чекав на неї й там. оббігавши всі виходи з тим самим результатом і нарешті усвідомивши, що бог цим хоче щось сказати, черниця вклякла біля статуї божої мами — а статуя раптом дала їй такого ляпаса, що бідолашна знепритомніла й пролежала на підлозі до ранку.

як ви, мабуть, здогадалися, після цього випадку черниця на тілесні спокуси більше не велася. серйозно, клірики того не варті.

(химера з маастрихтського часослова теж уже все зрозуміла і нікуди не збирається).

#чудотворення

учора тут була історія про брутальну боротьбу з пристрастями. але іноді людям просто треба розвіятися, і навіть божа мама це розуміє.

популярне марійне чудо розповідає про черницю, яка таки спокусилася на вмовляння лицаря і втекла з ним із монастиря, на прощання помолившись божій мамі. є різні версії того, що трапилося далі: в одних коханець покидає жінку й вона мусить іти в бордель, в інших вона живе з ним і народжує дітей. у кожному разі, минають роки, у серце героїні закрадається жаль і невдоволення нинішнім життям, тож вона вирішує повернутись у монастир і просити пробачення.

прийшовши в монастир, вона зустрічає свою колишню сестру, а та, нітрохи не дивуючись, їй каже: «ходімо швидше, служба зараз почнеться». виявляється, сестри й не помітили, що черниці-мандрівниці не було, бо весь цей час божа мама її заміняла, відповідально виконуючи монастирські обов’язки.

черниця з маастрихтського часослова теж, здається, планує погрішити — але, може, відпочине й повернеться.

#чудотворення #отівсялюбов

хрещення в йордані з радісними рибками, рукою бога-отця, що наче впускає на голову ісусові святого духа, і несподіваним хвостатим чоловічком у воді. поняття не маю, хто то — може, символічний образ ув'язненої у гріху людини (але анатомії це все одно не пояснює).

мініатюра з вірменського євангелія 1311 року.

апдейт: чудова читачка підказала, що чоловічок — це дух йордану. у східній іконографії поруч із ним у сценах хрещення ще часом буває друга постать — дух моря (нагадування про те, що червоне море і йордан розступилися на шляху юдеїв, коли це було потрібно).

#глибоківоди #голілюди #новозавітне

лилики / нічниці / кажани з англійського бестіарію кінця хіі століття.

і якщо ви (чомусь) досі не чули пісню про кажанів — то ось вона.

#бестіарії #манюнє

тесей покинув на острові наксос аріадну й домашніх улюбленців і спетляв кудись у синю далечінь. домашні улюбленці такі: «він у нас із самого початку не викликав довіри. от чесно, зовсім не викликав. що на сніданок?»

(капці, у які взута аріадна, дуже модні; у французьких рукописах із межі xv–xvi століть — а цей був створений десь у 1500-х роках — їх носять вишукані люди).

#голілюди

не судіть лева занадто строго: він тільки вчиться грати.

мініатюра з маргінесу молитовника 1300-х років.

#котики #маргіналії

г’ю із фуюа у хіі столітті писав, що дивитися на зелене — корисно: «зелень, посаджена в монастирському дворі, освіжає чернечі очі, і до них повертається бажання читати. сама природа зеленого кольору живить очі й захищає зір».

свята клара з часослова середини xv століття очевидно насолоджується і зеленню, і читанням. добре мати собі невеличкий виноградничок для відпочинку, але навіть без нього — там надворі зараз якраз усе розбруньковується, саме час ходити й дивитися, щоб наші очі теж освіжалися після цієї довгої зими.

#цвітеіпахне #добребутисвятим #секретимедицини

іще трохи зелені: кізка із бревіарію марії савойської (f. 443r), виготовленого в мілані близько 1430 року.

#маргіналії #бестіарії