конрад марбурзький б'є (майбутню) святу єлизавету угорську, принцесу і вдову ландграфа, за те, що вона пропустила його проповідь. мініатюра з псалтиря хііі століття (f. 12r).

узагалі-то в житії святої єлизавети, для якої конрад був духовним наставником, ця ситуація описана трошки по-іншому. коли єлизавета і її служниця пропустили проповідь, конрад наказав роздягти їх обох до білизни й побити, а сам стояв збоку і співав «misere mei deus» («помилуй мене, боже»). художник, мабуть, вирішив не залюднювати сцену й лишити тільки двох головних героїв; а втім, у стосунках єлизавети й конрада було багато насильства, то це зображення запросто може ілюструвати якусь іншу ситуацію, яка в житіє не ввійшла, бо скільки можна про одне й те саме розказувати.

#тяжкобутисвятим

одвічна конкуренція домініканців і францисканців: франциск явився в осяйній хмарі з херувимами, щоб перевірити, як бонавентурі пишеться його житіє, а в двері бонавентуриного офісу ломиться домінік, якому терміново треба щось обговорити. зовсім нема спокою від цих святих, навіть якщо ти сам святий.

детальки мініатюри прекрасні: і стрічка зі словами, що вилазить із домінікового рота (чим не прототип коміксових баблів), і хаотично порозкладані книжки, які займають усі доступні поверхні (прямо як у мене), й астролябія, бо який середньовічний інтелектуал обійдеться без астролябії, і кардинальський капелюх, повішений на стіну замість дипломів у рамочках.

#тяжкобутисвятим #добребутисвятим
#куточокбібліофіла