сьогодні запис пізній, але воно й тематично виходить, бо про вечерю. ілюстрація теж пізня — з вірменсько-іранського євангелія 1587 року (f. 25v).

під час останньої вечері ісус ошелешує апостолів, які, звісно, ще не знають, що вечеря — остання, кажучи: «хлопці, один із вас мене сьогодні зрадить». апостоли підозріливо перезираються і намагаються випитати, про кого саме йдеться, а ісус, щоб не тицяти пальцем, відповідає: «той, кому я зараз передам кусень хліба», — і дає окраєць юді (хоча я не дуже знаю, чим це конспіративніше за тицяння пальцем).

деякі середньовічні художники — і яків із нової джульфи, ілюстратор цього рукопису, тут не самотній — додають сцені напруги, зображаючи ісуса, який не просто передає хліб, а аж годує ним юду, який сидить, роззявивши рота, ніби пташеня. може, зозулятко?

(і ні, це не юда особливий красень, це яків із нової джульфи загалом так малює профілі).

#ситілюди #життяісуса

на середньовічних ілюстраціях пекло часто зображають як велетенську пащеку, яка поглинає грішників.

і саме з цієї пащеки, збуривши пекло, ісус виводить душі між своїми смертю й воскресінням — тобто якраз у передвеликодню суботу. бісам прикро, а от для людей це радісна звістка: навіть у найгустішій пітьмі лишається надія, що про тебе згадають, що по тебе прийдуть, що тебе визволять.

мініатюра з дуже камерним збуренням пекла — із англійського псалтиря кінця хііі століття.

#порожнійгріб #пащапекельна

моя улюблена великодня ілюстрація — із голкгемської біблії в картинках, про зустріч марії магдалини з воскреслим ісусом, який на перший погляд здається їй садівником.

поки ісус у капелюсі, за яким майже не видно німба, жінка його не впізнає. аж ось він відкидає лопату (звідки взялася лопата?) і зсовує капелюха, над його головою розквітає німб, марія магдалина чує своє ім'я — і вже знає, хто перед нею.

як, мабуть, радісно зустрітися з тим, чию смерть оплакувала, а він — воскрес.

#порожнійгріб

христа після воскресіння бачило не так уже й багато людей: спочатку марія магдалина, потім — апостоли й рідня; загалом же вірянам лишається сподіватися на цю зустріч уже після смерті. але якщо вам дуже-дуже треба (і ви, наприклад, король франції), можна влаштувати бодай символічне побачення, як на цій мініатюрі кінця XV століття.

ранок неділі, над землею висить блакитна прохолода, ісус іще здається садівником (вбрання у нього не зовсім відповідне, але ж лопата), та марія магдалина вже підштовхує шарля viii поперед себе, щоб він перший устиг привітатися з богом.

більша хуцпа мені траплялася тільки в одного ілюстратора, про якого буде завтра.

#порожнійгріб #вастутнестояло

що може бути крутіше, ніж обігнати апостолів у зустрічі з воскреслим христом? мабуть, тільки обігнати адама і єву у знайомстві з богом-творцем.

господь ледве встиг понастворювати всілякої звірини, а матфре ерменгау вже тут як тут, аби відхопити свіженьке благословення.

#вастутнестояло #райськанасолода

просто архангел михаїл шинкує всіляку нечисть, бо таке в нього покликання.

мініатюра із французького часослова приблизно 1500 року (c. 335).

#війнавнебесах

навіть рай не був би зовсім райський без книжечок, тому святі діви вирішили влаштувати собі читацький клуб. мабуть, приємно мати на читання в буквальному сенсі вічність.

мініатюра — з фламандського часослова 1510-х років.

#добребутисвятим #куточокбібліофіла

бог із хмари благословляє молільницю — імовірно, власницю часослова 1280-х років, у якому вміщена ця мініатюра; а на рамці мініатюри примостився заєць, який, схоже, сподівається, що і його благословенням зачепить. ну й правильно, трохи благодаті нікому з нас не завадить.

#перстгосподній

одного дня ядвіга сілезька зупинила сестру раславу в монастирському коридорі.

— сестро, ти ж знаєш, що, приходячи в монастир, ми пориваємо зв'язки із зовнішнім світом.

— так, неодмінно, мати ядвіго.

— і що ми відмовляємося від будь-яких особистих речей і прихильностей.

— так, безперечно, мати ядвіго.

— і що це поширюється також на домашніх улюбленців.

— так, звісно, мати ядвіго, — відповіла слухняна сестра раслава, і тільки приручений їжачок виліз із її рукава, щоб подивитися, що за гамір довкола.

героїні цієї історії (і їжачок) жили у хііі столітті, а ілюстрація походить із польського житія святої ядвіги, укладеного 1353 року.

#домашнійзатишок #плітки

звірі прийшли глянути на свіжостворену людину й висловити конструктивні зауваження. ентузіазму на їхніх писочках видно небагато: якесь воно вийшло голе, хирляве, ні дзьоба, ні рогів, ні копит, ні кігтів. господи, ти точно певен, що хочеш запускати це в масове виробництво?

мініатюра — з англійської біблії хі століття.

#райськанасолода

янгол із ілюстрованого апокаліпсису 1320-х років згодовує книжку йоанові богослову, та ще й за лікоть підштовхує, щоб швидше жував. але пергаментні сторінки жорсткі, то процедура все одно, мабуть, повільна виходить.

#свояатмосфера #апокаліпсис #бібліофагія

на маргінесах барселонської гаггади діються речі, від яких дуже хочеться дізнатися, що хотів сказати автор, — але від виготовлення рукопису минуло вже майже сімсот років, питати нема в кого, тож лишається хіба співчувати песикові та здогадуватися, чим свинка планує напоїти зайця.

#свояатмосфера #песики #маргіналії