ангелопад у рукописі другої половини xv століття.

(з виразу свіжоперетворених бісівських писків здається, ніби хтось знайшов ту саму траву, що й нещодавні звірі).

#війнавнебесах #біси

біс у рукописі 1400-х років запасається душами на зиму і навіть трошки переймається, що з таким урожаєм грішників йому казанів не вистачить.

#біси #пекельце

ангели тицяють у маленького ісусика інструментами майбутніх мук — загартовують, чи що.

мініатюра з фламандського молитовника 1520-х років.

#життяісуса

діва знайомиться з єдинорогом у рукописі початку xiv століття (f. 51r), і поки що їм обом усе подобається. потім єдиноріг, звісно, дізнається, що голі дівки в лісі просто так не бігають (чи принаймні не з його щастям), але хай собі порадіє, доки може.

#голілюди

сімдесятий пункт статутів святого бенедикта каже, що не можна бити людей без дозволу.

пункт, щоправда, стосується монастирського життя, тож під людьми має на увазі насамперед братів (хоча можна припустити, що на осіб з-поза монастиря він так само поширюється), та й то з деякими нюансами.

річ у тім, каже святий бенедикт, що неприпустимо, щоб у монастирі хтось самовільно брався панувати. а тому ніхто не має права відлучати від церкви або бити будь-кого з братів, якщо не має на це дозволу абата. тих же, хто таким завинить, належить шпетити привселюдно, щоб інші бачили, що лиха поведінка має наслідки.

за послушниками, яким іще не виповнилося п’ятнадцяти років, належить суворо наглядати й за потреби фізично карати (вочевидь, на це окремий дозвіл абата не потрібен), але помірковано й розсудливо.

якщо ж хтось дозволить собі відлупцювати дорослого без санкції абата або виявить надмірну жорстокість до дітей, то має понести покарання, передбачене статутами, — утім, нам тут не уточнюють, яке саме. написано-бо (ще в старому завіті навіть): не роби іншим того, що тобі не любе.

(абат із рукопису кінця хіі століття попереджає ченців, що взагалі не має проблем із роздаванням дозволів, то нехай шануються).

#їхнізвичаї

знайомтеся: це фрагмент мого наплічника, а на ньому — поруч з іншими пінами, які свідчать про бездоганний смак власниці, — крилатий пеніс у чобітках і короні. тобто класичний паломницький значок, яких чимало знаходять на півночі європи, відтворений в україні за середньовічними технологіями.

живе він на цьому рюкзаку вже рік, від минулого листопада, не боїться ні морозу, ні дощу, і регулярно тішить людей, які завдають собі клопоту роздивитися, що ж там у мене за спиною. (дехто, втім, вважає, що це такий дракончик, — я їх не виправляю).

якщо вам теж треба паломницьких значків (або перснів і кулонів. або листівок. або мечів і луків — там є навіть луки), підписуйтеся на середньовічну барахолку, де не тільки показують гарне, а ще й продають його. якщо замовлятимете штукенції з неї зараз, ще можете встигнути з подарунками на різдво й новий рік — а я не сумніваюся, що у всіх нас у житті є людина, якій хочеться покласти геніталію під ялинку.

то не вагайтеся (і не відкладайте): @MedievalMarketInUA

#безсоромнареклама

елегантна гарпія підгодовує мнясом улюбленого сокола, а поруч гарцюють звірята, які, мабуть, сподіваються, що їм теж перепаде щось поживне.

скидається на те, що маргінальні ілюстрації в переписаній у 1330-х роках книзі одкровення (f. 22v) малював хтось інший, ніж мініатюри з апокаліптичними сценами, — дуже вже вони мінімалістичні в порівнянні.

#маргіналії

праворуч — недочитані книжки, за які я планувала взятися цих вихідних.

ліворуч — свіжесеньке видання від британської бібліотеки про жіночі образи в середньовічних рукописах, яке приїхало годину тому (це такий подарунок собі самій на день народження страшно середньовічного, трохи завчасний, звісно, але я не готова була чекати з розпаковуванням до неділі).

а тепер поміркуймо: скільки недочитаних книжок цього разу так і лишиться недочитаними?

#вечірнінотатки

ведмеді з плюмажами, військовим оркестром і власним гербом у хроніці 1480-х років.

ну гаразд, герб не зовсім їхній, а бернський, але на ньому ведмідь? ведмідь. то й усе.

#геральдичне #звукимузики

дві несподівані речі, які я дізналася про святу олену, матір імператора костянтина й відкопувачку ісусового хреста, із учорашньої книжки:

• у середньовічній англії популярними були перекази про те, що олена — дочка короля коула колчестерського, тобто й сама англійка (а ми ще кепкуємо з галилеї-галичини);

• її вважають покровителькою розлучених.

#вечірнінотатки