робочий тиждень щойно почався, а від євангеліста матея вже чогось хочуть. аби то тільки не був якийсь свіжий проєкт, заради якого треба все кинути й кудись бігти.

мініатюра з ліндісфарнського євангелія, переписаного в 710-х роках.

(спокійного понеділка нам усім).

#робочібудні

двобій на динозаврах на маргінесі фламандського часослова з 1460-х років.

#маргіналії #голілюди

марія магдалина, покровителька неголеного всього, колись уже з'являлася на цьому каналі (в інтерпретації тільмана ріменшнайдера). зазвичай художники вважають цей її образ самодостатнім і не доповнюють ніякими атрибутами чи додатковими сюжетами, але мініатюра з часослова бони сфорци, створеного в 1510-х роках, розповідає ще й про доволі дивне (і трохи моторошне) чудо.

ідеться про отой кораблик і жінку з немовлям, які сховалися в печері ліворуч.

трапилося все у французький період життя марії магдалини. ви, мабуть, і не знали, але, за французькими переказами, після смерті ісуса її — разом із лазарем, марією і мартою, яка згодом виявилася ефективною драконоборицею, — вигнали з юдеї, посадивши на човен без весел. його зрештою прибило до берегів провансу, а звідтіля вигнанці помандрували вглиб франції чинити чудеса.

у той час жило в марселі заможне подружжя, яке дуже побивалося через свою бездітність. марія магдалина з’явилася жінці вві сні й обіцяла, що завагітніти вдасться, якщо роздати надмірні багатства вбогим і зробити дім прихистком для нужденних (цікаво, що про навернення на цьому етапі не йдеться, тільки про благодійність). пара так і зробила — і скоро спромоглася зачати сина.

тоді марія магдалина — так само уві сні — натякнула чоловікові, що йому варто вирушити в паломництво, щоби подякувати за це чудо святому петрові, тоді ще цілком живому мешканцеві єрусалима. подружжя вирішило, що попливе разом, і під час мандрівки сталася прикрість: жінка померла, народжуючи дитину. чоловікові довелося (може, супутники змусили? легенда не каже) лишити тіло дружини й немовля, яке плакало від голоду, на скелястому острові посеред моря. він вкрив їх плащем, прикликав на допомогу марію магдалину та продовжив подорож, хоча, мабуть, подячна проща після такого трохи втратила сенс.

через два роки вештання відвідування єрусалимських святинь разом зі святим петром чоловік сів на корабель, який повертався до марселя. зворотний шлях пролягав повз той самий острів — і виявилося, що там досі лежить нетлінне тіло жінки, біля якої бавиться вже трошки підрослий малюк. чоловік іще раз помолився до марії магдалини, яка, виявляється, протягом цих двох років годувала його сина, — і свята вчинила ще одне чудо, воскресивши дружину. (може, вона не зробила цього раніше, щоб жінка там на острові не сильно нудьгувала? чи в неї була їжа тільки для дитинки?).

повернувшись додому, подружжя зустрілося з марією магдалиною, яка саме проповідувала в марселі, і з нагоди її великих чудес охрестилося та поруйнувало всі язичницькі храми в місті. а про те, ким після такого раннього досвіду виріс хлопчик, легенда не розповідає.

#чудотворення

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — сова, яка побачила, що в бестіарії хіі століття її назвали кваком (nicticorace / у сучасній таксономії nycticorax), записавши в такий спосіб до чаплевих, і поки що не може від цього оговтатися.

#совоньки

олександр македонський і його військо підозрюють, що їм на цій вечірці не раді, але проїхати повз душа чомусь не лежить. може, таки покличуть, якщо попроситися?

(мініатюра з «роману про олександра» (f. 68r), переписаного на межі хііі й xiv століть).

#голілюди #свояатмосфера

кізлики, єдинороги й один вухобровий слон із німецької тори xiv століття.

#бестіарії

останніми днями я трохи нуджу світом і своїми книжковими полицями, із давніше початого якось нічого не дочитується, то вирішила витягти з шафи два дослідження, теми яких вселяють у мене багато надій.

по-перше, la conquistadora емі ременснайдер — про божу маму як покровительку воєн, відвоювань і завоювань у середземномор'ї і в новому світі (мені вона цікава насамперед у контексті святої джавеліни — пам'ятаєте, скільки галасу було через мурал із нею?).

по-друге, magia posthuma даніеля войтуцького — про посмертні суди і страти в сілезії і моравах у xvi–xviii століттях (так, якщо ви вмерли, це ще не причина вас не стратити; чекаю, що буде про чарівників, упирів та інших захопливих повертанців).

обидві ці книжки — то вже сильно пізнє середньовіччя й новий час, але якщо знайду там щось захопливе, ділитимусь. а поки я їх надгризаю, розповідайте, що нині читаєте і що робите із зимовою меланхолією.

#вечірнінотатки

вигнані з раю адам і єва старанно працюють на мініатюрі з біблії кінця хіі століття, бо що ж уже тепер. а як почався ваш тиждень?

#голілюди #робочібудні

свята гільдегарда радить:

якщо в когось порожній мозок і від цього його мучать шаленство й химери, візьміть зерна пшениці і зваріть у воді. вийміть варену пшеницю з води й обкладіть нею голову хворого, а зверху обмотайте тканиною. живильні соки пшениці пробудять мозок хворого, і він зможе відновити силу і здоров'я. робіть це, поки до нього не повернеться глузд.

химера з часослова початку xiv століття (bl stowe ms 17, f. 179r) намагається зрозуміти, чи таке обмотування й від людей допомагає.

#порадняіменігільдегарди

святий домінік почитав своєму домашньому улюбленцеві бісові трохи теології, то біс тепер, бідося, лежить і осмислює.

мініатюра — з часослова 1510-х років, а пожежонебезпечний песик — то не домашній улюбленець, а атрибут, за яким можна ідентифікувати святого.

#біси #добребутисвятим #песики