янгол прийшов до євангеліста матея і підказує йому, що ще неодмінно треба написати. матей, звісно, втішений із божественної присутності й усього такого, але, ну, можна ж і не стояти отак над головою.

#робочібудні

напрочуд геометричне видіння єзекиїла з рукопису xiv століття.

#старозавітне

сильно збентежений ісус (мабуть, дізнався, за що цьогоріч дали букера, і не може зрозуміти, якого дідька) в ініціалі з молитовника 1300-х років. одразу видно, що в будь-якій незрозумілій ситуації в нього перший порух — благословляти: тиць вам усім, а далі розберемося. або ні.

#гарнібукви #перстгосподній

черниця на смертному одрі з повним антуражем бісів, які чекають, коли ж можна буде вхопити її душу за якісь задавнені гріхи. але божа мама теж прийшла, то в черниці є всі шанси на таксі до раю.

(мініатюра з рукопису 1500-х років).

#гарнеякбожамама #всітамбудемо

ми часто уявляємо середньовічних аристократок як вишуканих жінок, які їздять на полювання, вишивають, музикують, грають у шахи й тужно дивляться у вікно з високої вежі, але, як нагадує ейлін павер у «середньовічних жінках», у них на це було не так уже й багато часу. все-таки хтось мав стежити за господарством, керувати маєтком, іноді збирати податки, а за відсутності чоловіка іще й часом опиратися облозі, бо сусіди взагалі не мали проблем із тим, щоб напасти на замок, поки його господар мандрував десь у справах.

ейлін павер згадує про кількох жінок, які лишились у хроніках саме тому, що захищали домівки від зазіхань. наприклад, про маргарет пастон, яка, готуючись до нападу на свій маєток, пише чоловікові листа з проханням купити арбалети, стріли для них, броню для слуг, полекси (мені було сьогодні років, коли я дізналася, що pole-axe отак і перекладається), а ще — фунт цукру й фунт мигдалю, бо в господарстві знадобиться. або про графиню бакенську, для якої захист замку закінчився невдало: едвард і, захопивши твердиню, наказав підвісити господарку в клітці на кпини своїм солдатам. іншому едвардові, ііі, пощастило менше — його підлеглі так і не здобули замку, який захищала агнеса данбарська, вона ж чорна агнеса, хоча облога й тривала п’ять місяців.

утім, справи не обов’язково доходили до збройних сутичок. в англійських адміністративних записах за 1461 рік є згадка про бокенгемський (sic) замок, на який поклав оком король. але еліс і джон найвети, які там жили і вважали, що замок належить їм, із цим не погодилися. тоді, поки джона не було вдома, король послав у замок десятьох підлеглих на чолі з місцевим суддею, щоб вони розібралися із ситуацією — і їх зустріли піднятий міст і господарка, яка стояла на стіні зі п’ятдесятьма озброєними чоловіками. записи фіксують промову еліс: «майстре тваєр, ви мировий суддя, то добре було б, якби ви притримувалися миру. бо я звідси не піду, а якщо ви почнете порушувати мир чи намагатиметесь здобути цей замок війною, його захищатиму, бо краще мені полягти так, ніж загинути, коли додому повернеться мій чоловік, який довірив мені берегти наше майно». ейлін павер пише, що збентежені королівські слуги після такого привітання відступили. що було далі, ми не знаємо, але легше уявити, що еліс зітхнула й пішла перевіряти, як там просувається заготівля запасів на зиму, ніж що вона повернулася до перерваної гри на лютні.

прекрасна дама з артуріанських історій, переписаних у xv столітті, теж має цілий список корисніших справ, на які могла б витратити час, — але ці консерви все лізуть і лізуть.

#хібахочешмусиш

скляний ріг для пиття, виготовлений у ломбардії десь наприкінці vi століття.

#домашнійзатишок