котик прийшов сказати євангелістові маркові, що там їжа скінчилася і карафка з чорнилом весело робить «геп» і «хрусь», шкода, що тільки один раз.
марко у відповідь просто зітхає на фресці з французької крипти кінця xiv століття.
(на другому фото гірше видно вираз маркового обличчя, зате можна роздивитися двоповерховий обертовий столик — незамінний пристрій для середньовічних дослідників, щоб зручно читати кілька книжок водночас і ще й нотатки робити).
#котики #куточокбібліофіла
марко у відповідь просто зітхає на фресці з французької крипти кінця xiv століття.
(на другому фото гірше видно вираз маркового обличчя, зате можна роздивитися двоповерховий обертовий столик — незамінний пристрій для середньовічних дослідників, щоб зручно читати кілька книжок водночас і ще й нотатки робити).
#котики #куточокбібліофіла
наступного тижня пропоную відповісти на якесь важливе (і я тут узагалі не іронізую) теологічне питання. наприклад:
Anonymous Poll
21%
📿 чи можна молитися, сидячи у вбиральні?
37%
🕊 чи був у божої мами оргазм під час благовіщення?
22%
🌶 чи можна займатися сексом у храмі?
21%
🤯 ...шо?
вишукано вбрані панове вигулюють своїх домашніх улюбленців на маргінесі нідерландського часослова середини xv століття. улюбленці, здається, не проти познайомитися.
#моднілюди #маргіналії
#моднілюди #маргіналії
антоніна єліч (яку я саме дочитую — і справді тішуся, що взяла цю книжку) розповідає про ректорські суди в кракові:
студенти не підлягали міській юрисдикції. їх судив тільки ректор, і під карою десяти гривень не можна було позивати їх перед іншим судом. […] ці суди першої інстанції, втім, не мали великого авторитету, роззухвалена молодь зазвичай не погоджувалася з вироком ректора й апелювала до інстанції вищої, тобто єпископа. уже 1448 року [єпископові] оленицькому ввірвався терпець, і він написав ректорові, якубу краків'янину, щоб той сам займався всіма цими справами, бо в єпископів є важливіші клопоти.
довели студенти бідолаху 🥺
#вечірнінотатки
студенти не підлягали міській юрисдикції. їх судив тільки ректор, і під карою десяти гривень не можна було позивати їх перед іншим судом. […] ці суди першої інстанції, втім, не мали великого авторитету, роззухвалена молодь зазвичай не погоджувалася з вироком ректора й апелювала до інстанції вищої, тобто єпископа. уже 1448 року [єпископові] оленицькому ввірвався терпець, і він написав ректорові, якубу краків'янину, щоб той сам займався всіма цими справами, бо в єпископів є важливіші клопоти.
довели студенти бідолаху 🥺
#вечірнінотатки
гаряче сонце й не менш гарячі женці на липневій мініатюрі з часослова генріха viii, створеного біля 1500 року.
(поняття не маю, де подівся перший місяць літа).
#робочібудні
(поняття не маю, де подівся перший місяць літа).
#робочібудні
за кількістю закладок (і тим, що серед них немає жодної червоної, як прапорець) можна зробити висновок, що «повсякденне життя в середньовічному кракові» антоніни єліч мені сподобалося.
книжка вийшла 1966 року, і це вже дуже близько до того, як я уявляю собі хороші історичні нонфіки (мої уявлення, звісно, теж зумовлені часопростором і текстами, на яких були виплекані):
• із сухим гумором, але без оціночних суджень;
• ніхто не намагається висновки про всю епоху на основі двох локальних документів;
• ширші контексти проілюстровано конкретними історіями — і авторка не припускає, що всі й так знають, про що їй ідеться.
покликань, звісно, могло би бути більше: єліч ставить їх тільки там, де когось безпосередньо цитує, тому не можна просто подивитися, звідки походять історії, які вона переказує. утім, це більше популярна, ніж наукова книжка, і зараз теж усі так роблять. якщо вже дуже хочеться закопатись у кролячу нору окремого сюжету, наприкінці є розкладений за розділами список літератури (дуже хороший; додам його в коментарях), то шукати можна там.
текст багатий на чарівні сюжети, і я ще неодмінно їх сюди приноситиму (наприклад, завтра). саме видання теж цікаве: воно походить із того ж 1966 року та, крім звичайних надрукованих чорно-білих фотовставок, містить дві сторінки з наклеєними кольоровими ілюстраціями — у сімдесятих такого вже не робили. із фотографії не особливо ясно, але отой кольоровий пан (вертепний йосиф із монастиря кларисок) приклеєний до сторінки тільки лівим краєм.
на інших фотографіях — експресивний біс зі сцени страшного суду в маріацькому храмі, каблучки, ключі й монети із запасників краківських музеїв (подивіться, який пречудовий будиночок на номері 71 — єврейській обручці з xv століття; здається, там навіть котик на підвіконні сидить) і мініатюра про людвисарництво з хроніки бальтазара бегема.
якщо матимете нагоду десь роздобути цю книжку за не дуже багато грошей, цілком варто, вона чудова.
#червеньізєліч #рікчитання
книжка вийшла 1966 року, і це вже дуже близько до того, як я уявляю собі хороші історичні нонфіки (мої уявлення, звісно, теж зумовлені часопростором і текстами, на яких були виплекані):
• із сухим гумором, але без оціночних суджень;
• ніхто не намагається висновки про всю епоху на основі двох локальних документів;
• ширші контексти проілюстровано конкретними історіями — і авторка не припускає, що всі й так знають, про що їй ідеться.
покликань, звісно, могло би бути більше: єліч ставить їх тільки там, де когось безпосередньо цитує, тому не можна просто подивитися, звідки походять історії, які вона переказує. утім, це більше популярна, ніж наукова книжка, і зараз теж усі так роблять. якщо вже дуже хочеться закопатись у кролячу нору окремого сюжету, наприкінці є розкладений за розділами список літератури (дуже хороший; додам його в коментарях), то шукати можна там.
текст багатий на чарівні сюжети, і я ще неодмінно їх сюди приноситиму (наприклад, завтра). саме видання теж цікаве: воно походить із того ж 1966 року та, крім звичайних надрукованих чорно-білих фотовставок, містить дві сторінки з наклеєними кольоровими ілюстраціями — у сімдесятих такого вже не робили. із фотографії не особливо ясно, але отой кольоровий пан (вертепний йосиф із монастиря кларисок) приклеєний до сторінки тільки лівим краєм.
на інших фотографіях — експресивний біс зі сцени страшного суду в маріацькому храмі, каблучки, ключі й монети із запасників краківських музеїв (подивіться, який пречудовий будиночок на номері 71 — єврейській обручці з xv століття; здається, там навіть котик на підвіконні сидить) і мініатюра про людвисарництво з хроніки бальтазара бегема.
якщо матимете нагоду десь роздобути цю книжку за не дуже багато грошей, цілком варто, вона чудова.
#червеньізєліч #рікчитання