святий бернард вигулює домашніх улюбленців: песика вольфа і біса альфреда григоровича.
(ілюстрація з бревіарію 1497 року, який належав королеві ізабелі кастильській).
#песики #біси #добребутисвятим

адам і єва наминають плоди з дерева пізнання, на якому від їхнього ентузіазму вже й мало що залишилося. і добре, що в них є апетит, нехай наїдяться на дорогу: на наступній мініатюрі на них чекає вигнання з раю, а потім — праця в поті чола. і ніяких райських яблучок.
хтось із власників цього псалтиря з хііі століття був такий розлючений на ласунку єву, що аж витер зі сторінки її обличчя. сам учинок не дивує: середньовічні читачі доволі часто стирали із ілюстрацій усіляке образливе, від постільних сцен до занадто мальовничих бісів, а часом своє «пфуй» висловлювали, виколупуючи зображеним постатям очі. (злостивого витирання не треба плутати з ситуаціями, коли фрагменти мініатюр — скажімо, обличчя ісуса чи його рани — зношувалися від поцілунків). цікаве інше: єву витерли, змія з адамом не торкнули; наводить на роздуми про культурні наративи і те, як із ними жити живим людям, але то вже інша історія.
#стерте #голілюди #райськанасолода

у хіі столітті французьке місто бове (а може, і не тільки воно, просто з інших записів не збереглося) мало цікавий звичай. через тиждень після різдва, на свято обрізання господнього, вранці до храму заходила процесія з віслючком, якій хор співав спеціальний гімн:

orientis partibus
adventavit asinus,
pulcher et fortissimus,
sarcinis aptissimus.
hez hez sire asnes hez.

і так далі.
дуже приблизний переклад: «зі східних земель / прийшов віслюк, / красивий і сильний, / якнайздібніший для своєї ноші. / гей, пане віслюче, гей».
для мешканців бове це був спосіб — нехай і в день, присвячений зовсім іншій події з життя ісуса, — вшанувати віслючка, на спині якого святе сімейство тікало від іродових переслідувань. зараз обряд здається щонайменше дивним, однак у хіі столітті в ньому нічого скандального не бачили: все-таки тоді і храми були значно громадськішим простором, і тварини жили ближче до людей.
у кожному разі, приємно знати, що хтось пам'ятав про скромного віслючка.
#їхнізвичаї #дитинствоісуса

до позавчорашнього: ще одні адам із євою, змій і понівечена сторінка манускрипту. тільки тут, по-перше, розправилися вже з самим змієм, а по-друге, до діла підійшли старанніше і буквально відрізали спокусникові голову.

видно, що пізнання добра, зла і правил пристойності до адама з євою приходить миттю: вони ще не встигли догризти фрукти, а вще поприкривалися листям, щоб не світити геніталіями. але листя треба весь час притримувати, тому в наступному кадрі бог пропонує їм зручніше вбрання — ціле платтячко.

нормальних сканів цієї іспанської біблії з хіі століття мені знайти не вдалося, тільки окремі сторінки в посередній якості — а шкода, стиль дуже цікавий.

#стерте #голілюди #райськанасолода #увастутдірка

у всіх понеділок, однак античний художник зевксіс любить свою роботу й нічого проти понеділка не має. а от його натурниці, мабуть, уже й не раді, що погодилися на цю халтурку.
#увсіхпонеділок #голілюди

усі апокаліптичні звірі як звірі, і тільки вавилон у сердечка.
(ясно, що художник із хі століття не планував малювати сердечка вавилонові, бо поняття не мав про цей символ — для нього це, імовірно, були листочки якісь. але все одно чарівно вийшло).
#бестіарій #апокаліпсис #примаченконамінімалках

трошки любовної магії вам у стрічку. щоправда, не про ту любов, яку тома аквінський окреслив як «пристрасне прагнення блага іншому», а про ту, яка секс.

щоб розпалити в жінці пристрасть, якій вона не зможе опиратися, середньовічні посібники радять:

- підкрастися, коли вона спить, і покласти їй під голову пучок вовни, просякнутий кажанячою кров'ю;
- підкласти їй у купіль мурашиних яєць;
- написати на палиці з горіхового дерева «pax + pix + abyra + syth + samasic», тричі стукнути обраницю цією палицею по голові й одразу її (жінку, не палицю) поцілувати.

рецепт із мурашиними яйцями, хоч який дивний, у цьому переліку здається найменш травматичним, хіба що мурахи приповзуть мститися.

(на ілюстрації ґвіневера тягне в ліжко ланселота. тут, мабуть, і кажанів калічити не довелося).

#отівсялюбов

блогерки ловлять нові вподобайки.

чи якось так могли б ідентифікувати цю сценку читачі, якби в xv столітті існували вподобайки — чи блоги, чи інтернет. і, знаєте, інтерпретація була б не вкрай далека від оригінального задуму, бо на мініатюрі зображені алегорії хороших манер і доброго гумору, які майстерно ловлять людську прихильність.

червоні фігурки на картинці, до речі, уже мають сучасний сенс і позначають серце — символ з'являється трошки раніше, та якраз у xv столітті набуває популярності.

#алегоріявспідниці

на сторінці манускрипту з 1548 року мерці б'ють вази, грають якусь подобу музики і всіма підручними засобами привертають увагу читачів до швидкоплинності життя.

#всітамбудемо