одна з найвідоміших історій про святого миколая розповідає, як він воскресив трьох пошинкованих на рагу хлопчаків — але тією трійкою миколаєва здатність воскрешати не обмежилася.
«золота легенда» згадує про чоловіка, який із любові до свого сина щороку пишно святкував спомин святого миколая. якось він скликав на гостину численних знайомих, і саме того вечора диявол вдався до підступів: перекинувся на паломника й постукав у двері, просячи милостині. чоловік, щоб не відволікатися від соціалізації, послав видати милостиню сина, але той побачив, що паломник уже відійшов, і побіг його наздоганяти. а коли вони опинилися подалі від дому, диявол узяв і задушив хлопця. дізнавшись про це, батько закричав, звертаючись до миколая: «серйозно, це така подяка за шану, якою я тебе оточував?» на що миколай відповів: «oops, my bad», — і вчинив чудо: син миттю воскрес.
то це, не соромтеся нагадувати про себе миколаєві. надто якщо цього року були хорошими.
#чудотворення #святітакісвяті
«золота легенда» згадує про чоловіка, який із любові до свого сина щороку пишно святкував спомин святого миколая. якось він скликав на гостину численних знайомих, і саме того вечора диявол вдався до підступів: перекинувся на паломника й постукав у двері, просячи милостині. чоловік, щоб не відволікатися від соціалізації, послав видати милостиню сина, але той побачив, що паломник уже відійшов, і побіг його наздоганяти. а коли вони опинилися подалі від дому, диявол узяв і задушив хлопця. дізнавшись про це, батько закричав, звертаючись до миколая: «серйозно, це така подяка за шану, якою я тебе оточував?» на що миколай відповів: «oops, my bad», — і вчинив чудо: син миттю воскрес.
то це, не соромтеся нагадувати про себе миколаєві. надто якщо цього року були хорошими.
#чудотворення #святітакісвяті
здається, мені трапилася друга (тобто загалом серед усіх досі бачених рукописів друга) ілюстрація до маловідомої легенди про святого антонія падуанського, покровителя ппо. у кожному разі, сценка дуже схожа, то вважаймо, що це вона. походить мініатюра з хроніки xv століття (с. 195). а саму історію я вже колись розповідала, але якщо вас тут не було минулого квітня, то ось короткий переказ.
антоній був популярним і, що важливіше, ефективним проповідником, і це неабияк засмучувало пекельні сили. тож одного разу вони вирішили розігнати його слухачів градом і нагнали хмар. але антоній зрозумів, до чого йдеться, помолився — і хмари розступилися, показавши бісів, які втямили, що їм тут ловити нічого, і присоромлено повтікали. жодна градина до слухачів не долетіла.
#чудотворення #добребутисвятим
антоній був популярним і, що важливіше, ефективним проповідником, і це неабияк засмучувало пекельні сили. тож одного разу вони вирішили розігнати його слухачів градом і нагнали хмар. але антоній зрозумів, до чого йдеться, помолився — і хмари розступилися, показавши бісів, які втямили, що їм тут ловити нічого, і присоромлено повтікали. жодна градина до слухачів не долетіла.
#чудотворення #добребутисвятим
минулого тижня боротьба між гусьми й пивом виявилася така запекла, що перемогли обоє. історії про пиво лишімо на п’ятницю, а сьогодні будуть гуси. і не самі, а зі святою вербургою — абатисою, що жила в vii столітті.
одного дня на поля її монастиря налетіла ціла зграя диких гусей. черниці почали перейматися, щоб вони там всього не з’їли й не витоптали. тому вербурга покликала селянина, який служив при монастирі, і сказала йому зігнати гусей у загорожку, наче свійських. селянин трохи здивувався з цього наказу — невже пані не знають, що дикі гуси одразу розлітаються, якщо до них підійти? — але абатиса порадила покликати пташок від її імені. і, звісно ж, гуси послухалися і з покірно схиленими шиями, «мов полонені грішники», прийшли в монастир — на виховний таймаут.
щоб відсвяткувати успішно виконане завдання, селянин узяв одну з гусок і зготував із неї собі на вечерю смачну печеню. наступного дня вербурга прийшла випустити пташок, слушно вважаючи, що вони вже цілком встигли усвідомити, що провинилися, але ті відмовилися виходити без своєї зниклої супутниці. вербурга зрозуміла, про що йдеться, зайшла в гості до селянина, зібрала залишки кісток і пір’я — і з цих фрагментів воскресила гуску (яка, мабуть, потім могла багато цікавого розказати супутникам).
після того зграя здійнялася в небо й покинула монастир. деякі версії легенди додають, що насамкінець вербурга ще попросила гусей ніколи не повертатися на монастирські поля, але мені здається, що вони й самі до цього додумалися. а чудо виявилося таке популярне, що вербургу стали зображати з гусьми — вони є навіть на її паломницьких значках.
гуси з рукопису хііі століття зовсім не хочуть дізнаватися, як виглядає гусяче потойбіччя — навіть якщо їм обіцяти, що опісля добра свята їх воскресить.
#чудотворення
одного дня на поля її монастиря налетіла ціла зграя диких гусей. черниці почали перейматися, щоб вони там всього не з’їли й не витоптали. тому вербурга покликала селянина, який служив при монастирі, і сказала йому зігнати гусей у загорожку, наче свійських. селянин трохи здивувався з цього наказу — невже пані не знають, що дикі гуси одразу розлітаються, якщо до них підійти? — але абатиса порадила покликати пташок від її імені. і, звісно ж, гуси послухалися і з покірно схиленими шиями, «мов полонені грішники», прийшли в монастир — на виховний таймаут.
щоб відсвяткувати успішно виконане завдання, селянин узяв одну з гусок і зготував із неї собі на вечерю смачну печеню. наступного дня вербурга прийшла випустити пташок, слушно вважаючи, що вони вже цілком встигли усвідомити, що провинилися, але ті відмовилися виходити без своєї зниклої супутниці. вербурга зрозуміла, про що йдеться, зайшла в гості до селянина, зібрала залишки кісток і пір’я — і з цих фрагментів воскресила гуску (яка, мабуть, потім могла багато цікавого розказати супутникам).
після того зграя здійнялася в небо й покинула монастир. деякі версії легенди додають, що насамкінець вербурга ще попросила гусей ніколи не повертатися на монастирські поля, але мені здається, що вони й самі до цього додумалися. а чудо виявилося таке популярне, що вербургу стали зображати з гусьми — вони є навіть на її паломницьких значках.
гуси з рукопису хііі століття зовсім не хочуть дізнаватися, як виглядає гусяче потойбіччя — навіть якщо їм обіцяти, що опісля добра свята їх воскресить.
#чудотворення
якщо вам теж сьогодні не завадить якась добра історія, то ось, у цьому дописі їх трохи буде. і всі, як ми й домовлялися, про пиво.
пивних чудес є чимало, і напрочуд багато з них пов’язано з ірландськими святими. що, в принципі, логічно: ірландія — це пивна, а не винна країна, і там, де святий домінік примножує вино, святий колумбан розливає пиво.
власне, з цього типового чуда, приклад якого колись показав сам ісус, і почнімо. одного дня шістдесят ченців працювали в полі, і колумбан прийшов до них в обід, щоб разом поїсти. але виявилося, що в них із собою тільки дві буханки хліба і трошки пива. святий помолився над цими невеличкими запасами — і їх вистачило на всіх.
іншим разом чернець із колумбанового монастиря пішов у погріб, щоб набрати глечик пива до вечері. та щойно він вийняв із бочки чіп, колумбан покликав його в якійсь справі. чернець побіг виконувати завдання, зовсім забувши, що пиво собі ллється, і тільки потім зрозумів, що лишив бочку відкоркованою. він із жахом спустився в погріб — і побачив, що глечик стоїть повний по вінця, але більше ні краплинки пива з бочки не вилилося.
інший видатний зберігач пива — це святий айден, єпископ фернський. одного разу йому, ще звичайному ченцеві, довірили місію привезти в монастир кілька бочок пива. на крутому схилі підвода зачепилася за камінь і некеровано полетіла вниз. однак айден встиг зробити знак хреста, і після цього віз зупинився, бочки виявилися цілі, а воли не постраждали.
але найбільше пивних історій, мабуть, пов’язано з бригідою кілдерською, годувальницею песиків, порадницею в любовних справах і помічницею у разі небажаної вагітності (це дуже несподіване чудо, про яке неодмінно розкажу іншим разом). чудеса починаються ще в її ранньому дитинстві. якось годувальниця бригіди захворіла, і дівчинка сказала, що їй покращає від пива. але пива в хаті якраз не було, то майбутній святій довелося перетворити на нього воду. і справді, годувальниця одужала, щойно його скуштувавши.
згодом бригіда, вже подорослішавши, доглядала за прокаженими, і коли в них закінчилися запаси пива, перетворила на нього воду в купелі (деякі версії цього чуда наголошують, що вода була брудна). є також історія про те, що якось у цей лепрозорій прибули єпископські посланці, і бригіда їх частувала саме пивом, перетвореним із купельної води.
одне дуже просте, зате страшенно миле чудо розповідає, як бригіда несла глечик води — але замріялася, як гарно було б, якби в ньому було пиво, і подякувала богові за дар пива, і бог почув її молитву й таки перетворив вміст глечика на пиво. утім, як порядна свята, вона радо ділилася з іншими. в один особливо голодний рік бригіда вирішила забезпечити пивом на великдень вісімнадцять церков зі своєї дієцезії; і хоча в неї, як і у всіх, було дуже мало зерна, із цих кількох жменьок вийшло стільки пива, що його допили аж через тиждень після пасхи.
бригіді навіть приписують вірш, лірична героїня якого зізнається, що радо перетворила б на пиво ціле озеро й подарувала б його богові — щоб і янголи, і святі, і сам господь пили й раділи.
(не знаю, чи колись мініатюра з аватарки страшно_середньовічного буде доречніша, ніж тут).
#чудотворення
пивних чудес є чимало, і напрочуд багато з них пов’язано з ірландськими святими. що, в принципі, логічно: ірландія — це пивна, а не винна країна, і там, де святий домінік примножує вино, святий колумбан розливає пиво.
власне, з цього типового чуда, приклад якого колись показав сам ісус, і почнімо. одного дня шістдесят ченців працювали в полі, і колумбан прийшов до них в обід, щоб разом поїсти. але виявилося, що в них із собою тільки дві буханки хліба і трошки пива. святий помолився над цими невеличкими запасами — і їх вистачило на всіх.
іншим разом чернець із колумбанового монастиря пішов у погріб, щоб набрати глечик пива до вечері. та щойно він вийняв із бочки чіп, колумбан покликав його в якійсь справі. чернець побіг виконувати завдання, зовсім забувши, що пиво собі ллється, і тільки потім зрозумів, що лишив бочку відкоркованою. він із жахом спустився в погріб — і побачив, що глечик стоїть повний по вінця, але більше ні краплинки пива з бочки не вилилося.
інший видатний зберігач пива — це святий айден, єпископ фернський. одного разу йому, ще звичайному ченцеві, довірили місію привезти в монастир кілька бочок пива. на крутому схилі підвода зачепилася за камінь і некеровано полетіла вниз. однак айден встиг зробити знак хреста, і після цього віз зупинився, бочки виявилися цілі, а воли не постраждали.
але найбільше пивних історій, мабуть, пов’язано з бригідою кілдерською, годувальницею песиків, порадницею в любовних справах і помічницею у разі небажаної вагітності (це дуже несподіване чудо, про яке неодмінно розкажу іншим разом). чудеса починаються ще в її ранньому дитинстві. якось годувальниця бригіди захворіла, і дівчинка сказала, що їй покращає від пива. але пива в хаті якраз не було, то майбутній святій довелося перетворити на нього воду. і справді, годувальниця одужала, щойно його скуштувавши.
згодом бригіда, вже подорослішавши, доглядала за прокаженими, і коли в них закінчилися запаси пива, перетворила на нього воду в купелі (деякі версії цього чуда наголошують, що вода була брудна). є також історія про те, що якось у цей лепрозорій прибули єпископські посланці, і бригіда їх частувала саме пивом, перетвореним із купельної води.
одне дуже просте, зате страшенно миле чудо розповідає, як бригіда несла глечик води — але замріялася, як гарно було б, якби в ньому було пиво, і подякувала богові за дар пива, і бог почув її молитву й таки перетворив вміст глечика на пиво. утім, як порядна свята, вона радо ділилася з іншими. в один особливо голодний рік бригіда вирішила забезпечити пивом на великдень вісімнадцять церков зі своєї дієцезії; і хоча в неї, як і у всіх, було дуже мало зерна, із цих кількох жменьок вийшло стільки пива, що його допили аж через тиждень після пасхи.
бригіді навіть приписують вірш, лірична героїня якого зізнається, що радо перетворила б на пиво ціле озеро й подарувала б його богові — щоб і янголи, і святі, і сам господь пили й раділи.
(не знаю, чи колись мініатюра з аватарки страшно_середньовічного буде доречніша, ніж тут).
#чудотворення
повернулася до читання на сон марійних кантик альфонса х кастильського — і тішуся з того, яке там трапляється щире золото.
наприклад, кантика 214, «як марія допомогла лицареві виграти церкву, яку він їй обіцяв», розповідає про запеклу гру в кості. один із гравців був заможний, а другий — бідний: він тільки й мав власності, що церкву, яка дісталась йому у спадок (і, каже кантика, приносила трохи зарібку). передбачувано, що в розпалі гри, коли багатій кинув на стіл жменю монет, бідняк відповів на його ставку церквою: мовляв, якщо бог схоче, щоб ти виграв, забереш її в мене.
його супротивник кинув кості, і на всіх трьох йому випали шістки. у цей момент убогий гравець зрозумів, що десь прорахувався, але не втратив надії і звернувся до божої мами, обіцяючи присвятити їй церкву, якщо вона порятує його з цієї незручної ситуації. довіряючи діві марії, він кинув кості — і на двох йому випали шістки, а одна розкололася й лягла догори одразу двома поверхнями: шісткою і одиничкою. так божа мама дала знати, що не відмовиться від пропозиції.
у цій історії мене бентежать щонайменше дві речі. по-перше, церква ж від початку була комусь присвячена, чи ті інші святий або свята не образилися, що їх посунули? по-друге, там лунали слова про божу волю, після яких випали три шістки, — то що, божа воля полягала в тому, щоб бідний програв храм, а потім прийшла марія і все скасувала? суцільні загадки.
(персонажі з маргінесу «роману про олександра», схоже, грають у кості на роздягання — до застави нерухомості ще не дійшло).
#чудотворення
наприклад, кантика 214, «як марія допомогла лицареві виграти церкву, яку він їй обіцяв», розповідає про запеклу гру в кості. один із гравців був заможний, а другий — бідний: він тільки й мав власності, що церкву, яка дісталась йому у спадок (і, каже кантика, приносила трохи зарібку). передбачувано, що в розпалі гри, коли багатій кинув на стіл жменю монет, бідняк відповів на його ставку церквою: мовляв, якщо бог схоче, щоб ти виграв, забереш її в мене.
його супротивник кинув кості, і на всіх трьох йому випали шістки. у цей момент убогий гравець зрозумів, що десь прорахувався, але не втратив надії і звернувся до божої мами, обіцяючи присвятити їй церкву, якщо вона порятує його з цієї незручної ситуації. довіряючи діві марії, він кинув кості — і на двох йому випали шістки, а одна розкололася й лягла догори одразу двома поверхнями: шісткою і одиничкою. так божа мама дала знати, що не відмовиться від пропозиції.
у цій історії мене бентежать щонайменше дві речі. по-перше, церква ж від початку була комусь присвячена, чи ті інші святий або свята не образилися, що їх посунули? по-друге, там лунали слова про божу волю, після яких випали три шістки, — то що, божа воля полягала в тому, щоб бідний програв храм, а потім прийшла марія і все скасувала? суцільні загадки.
(персонажі з маргінесу «роману про олександра», схоже, грають у кості на роздягання — до застави нерухомості ще не дійшло).
#чудотворення
якось у xv столітті маргарита фонтана з модени, домініканська терціарка й майбутня свята, роздала на милостиню нужденним бочку вина, що стояла в погребі її родинного дому. сім'я цілком могла собі дозволити таку милостиню, і все було б гаразд, якби не одна обставина: маргаритина сестра чекала дитину, і вина купили саме під цю нагоду.
коли дитинка народилась і можна було святкувати, маграритині рідні пішли налити вина з бочки — а там порожньо. вони одразу запідозрили, що це може бути пов'язане з благодійністю маргарити, і прямо її запитали, на що дівчина відповіла: «та ні, перевірте ще раз, все вино на місці. це, мабуть, диявол сховав його від вас, щоби посіяти колотнечу». і справді, коли в бочку зазирнули вдруге, вона виявилася повнісінька.
отакий-от небесний газлайтинг.
панянка з часослова 1300-х років не розуміє, чого ви від неї ще хочете. воно ж усе на місці *закочує очі*.
#святітакісвяті #чудотворення
коли дитинка народилась і можна було святкувати, маграритині рідні пішли налити вина з бочки — а там порожньо. вони одразу запідозрили, що це може бути пов'язане з благодійністю маргарити, і прямо її запитали, на що дівчина відповіла: «та ні, перевірте ще раз, все вино на місці. це, мабуть, диявол сховав його від вас, щоби посіяти колотнечу». і справді, коли в бочку зазирнули вдруге, вона виявилася повнісінька.
отакий-от небесний газлайтинг.
панянка з часослова 1300-х років не розуміє, чого ви від неї ще хочете. воно ж усе на місці *закочує очі*.
#святітакісвяті #чудотворення
поки писала минулого тижня про бунтівних черниць, згадала чарівне — і доволі поширене — чудо про абатису, із якою сталася незапланована вагітність. до цієї історії є аж чотири мініатюри в теймауському часослові (bl yates thompson ms 13, ff. 156v–158r) — цілий комікс.
отже, була собі абатиса, яка одного не дуже прекрасного для виявила, що вагітна. вона з цього приводу дуже переймалася і багато молилася до божої мами, а коли підійшов час народжувати, цілі ночі проводила під її вівтарем. в одну з таких ночей абатиса заснула, і тоді марія прийшла до неї, прийняла пологи й забрала немовля, щоб віддати його на виховання пустельникові, що жив неподалік.
та перш ніж усе це сталося, хтось помітив, що абатиса круглішає — і доніс про її стан єпископові. поки єпископ зібрався приїхати в монастир, дитинка вже народилася, і ніяких ознак вагітності на абатисі він під час візиту не побачив, тож наказав їй роздягтися й показати груди — чи нема в них, бува, молока. про це божа мама теж подбала: абатисині груди виявилися сухі, і єпископ поїхав із монастиря ні з чим.
проте немовлятам, навіть чудесно врятованим, таки треба їсти — і поки дитинка не змогла споживати якоїсь іншої їжі, божа мама регулярно являлася до пустельника й годувала її своїм молоком.
у деяких версіях сюжету є ще епілог про те, що малюк, вирісши, сам став єпископом. людині, народженій поза шлюбом, на це знадобився би спеціальний дозвіл — тобто чудо нам натякає, що він був таким достойним, що на його не зовсім зрозуміле походження заплющили очі. ну, або божа мама замовила словко.
#чудотворення
отже, була собі абатиса, яка одного не дуже прекрасного для виявила, що вагітна. вона з цього приводу дуже переймалася і багато молилася до божої мами, а коли підійшов час народжувати, цілі ночі проводила під її вівтарем. в одну з таких ночей абатиса заснула, і тоді марія прийшла до неї, прийняла пологи й забрала немовля, щоб віддати його на виховання пустельникові, що жив неподалік.
та перш ніж усе це сталося, хтось помітив, що абатиса круглішає — і доніс про її стан єпископові. поки єпископ зібрався приїхати в монастир, дитинка вже народилася, і ніяких ознак вагітності на абатисі він під час візиту не побачив, тож наказав їй роздягтися й показати груди — чи нема в них, бува, молока. про це божа мама теж подбала: абатисині груди виявилися сухі, і єпископ поїхав із монастиря ні з чим.
проте немовлятам, навіть чудесно врятованим, таки треба їсти — і поки дитинка не змогла споживати якоїсь іншої їжі, божа мама регулярно являлася до пустельника й годувала її своїм молоком.
у деяких версіях сюжету є ще епілог про те, що малюк, вирісши, сам став єпископом. людині, народженій поза шлюбом, на це знадобився би спеціальний дозвіл — тобто чудо нам натякає, що він був таким достойним, що на його не зовсім зрозуміле походження заплющили очі. ну, або божа мама замовила словко.
#чудотворення
у францисканській збірці екземплів, укладеній у хііі столітті, аби забезпечити братів сюжетами для проповідей, є чудова історія про бертольда регенсбурзького і силу слова.
екземплум розповідає про те, як під час бертольдової проповіді одна містянка навернулася, розкаялася й попросила про сповідь — але не встигла визнати гріхів, бо прямо там на місці вмерла. на прохання публіки бертольд перервав проповідь, щоби помолитися за душу покійної, і сталося чудо: жінка ожила й розповіла про те, що бачила в потойбіччі.
а бачила вона, звісно, страшне. за словами жінки, тієї миті, що й вона, померло і стало перед судом шістдесят тисяч людей, і майже всі з них виявилися приречені на пекло; тільки оце жінці сказали, щоби поверталася й закінчилася покуту, і двох світських людей із їхнім сповідником-францисканцем пропустили до раю.
на цьому екземплум закінчується, і про те, чи довго жінка барилася з покутою, перш ніж назад померти, ми не дізнаємося; зате точно дізнаємося, що вже середньовічні францисканці вміли в маркетинг.
на мініатюрі зі збірки проповідей, списаної в 1440-х роках, беротльд так переконливо щось розповідає, що дух святий одразу сходить на слухачів (біси від цього, схоже, нервуються), а якийсь домініканець тут же просить бертольдових братів позичити йому збірочку екземплів.
#чудотворення
екземплум розповідає про те, як під час бертольдової проповіді одна містянка навернулася, розкаялася й попросила про сповідь — але не встигла визнати гріхів, бо прямо там на місці вмерла. на прохання публіки бертольд перервав проповідь, щоби помолитися за душу покійної, і сталося чудо: жінка ожила й розповіла про те, що бачила в потойбіччі.
а бачила вона, звісно, страшне. за словами жінки, тієї миті, що й вона, померло і стало перед судом шістдесят тисяч людей, і майже всі з них виявилися приречені на пекло; тільки оце жінці сказали, щоби поверталася й закінчилася покуту, і двох світських людей із їхнім сповідником-францисканцем пропустили до раю.
на цьому екземплум закінчується, і про те, чи довго жінка барилася з покутою, перш ніж назад померти, ми не дізнаємося; зате точно дізнаємося, що вже середньовічні францисканці вміли в маркетинг.
на мініатюрі зі збірки проповідей, списаної в 1440-х роках, беротльд так переконливо щось розповідає, що дух святий одразу сходить на слухачів (біси від цього, схоже, нервуються), а якийсь домініканець тут же просить бертольдових братів позичити йому збірочку екземплів.
#чудотворення
із тієї кількості драконоборців, розповіді про яких дійшли до наших днів, можна припустити, що дракони нападали на ранньосередньовічну європу, як та сарана, і знадобилися великі об’єми дусту й серйозні зусилля, щоб їх вивести. і нині я розкажу вам ще одну (не дуже відому) драконоборчу історію, але спочатку — преамбула.
серпень — то для мене вже традиційно #місяцьперекладнихжінок, коли я, як і підказує тег, читаю переклади текстів жіночого авторства. започаткували це свято літературного розмаїття в англомовному середовищі десять років тому, щоб якось наголосити на тому, що перекладних книжок на англомовному ринку — аж три відсотки, а перекладів із жінок — іще непропорційно менше. і виходять вони часто в сильно нішевих видавництвах, а значить, більшість читачів і не здогадується, що є якісь інші уявлення про світ і способи його осмислювати, крім виплеканих в англомовному середовищі. і якщо вас, наприклад, колись вибішувало те, що вестерни пишуть про нашу війну, ви легко можете зрозуміти, що це таки трохи проблема.
одне слово, з нагоди серпня я нарешті добралася до «чуда» вікторії мас — прегарної сумної історії про марійні об’явлення і руйнацію, яку залишає по собі надприродне, коли втручається в людське життя. драконоборство (чи й середньовіччя) взагалі не стосується сюжету — просто герої йдуть повз церкву, на стіні якої зображена фреска зі святим павлом авреліаном, і розповідь про нього займає пів сторінки — але книжка занадто хороша, щоб не скористатися нагодою її згадати.
сам же павло авреліан жив у vi столітті й був одним із перших бретанських єпископів і святих. драконоборство — імовірно, найвідоміше з його чудес, а потоптаний дракон із невдоволеним виразом писка є на більшості скульптур зі святим, хоча цей образ трошки розходиться із самою легендою. оці фігурки з лавки із собору в сен-поль-де-леоні, вирізьблені десь у xvi столітті, краще відповідають чудові, бо павло дракона не топтав — він його викинув.
а було так. якось на іль-де-ба (острові, де в наші дні розгортаються події «чуда») завівся дракон, який лякав — і, ймовірно, під’їдав — місцевих мешканців. щоб розправитися з ним, люди покликали павла авреліана, тоді ще просто священника, який недавно саме прибув сюди з вельсу. той пішов на бестію практично голіруч — ні меча, ні списа, ні зубочистки навіть — але бог учинив чудо, і павлові вдалося зв’язати дракона столою. після цього він потягнув збентежену тварюку над урвище — і звідти зіпхнув у море. більше на острові дракона не бачили, але чули: подейкують, під час шторму досі можна вловити, як він реве та стогне десь там під скелями.
іще про павла розповідають, що він був вегетаріанцем і помер у 140 років, переживши трьох своїх єпископів-помічників. на думку дослідників, це свідчить про те, що легенда зібрала в одну постать трьох різних павлів, але то якась нудна версія (вони, либонь, іще й дракона обзивають вигадкою).
#чудотворення
серпень — то для мене вже традиційно #місяцьперекладнихжінок, коли я, як і підказує тег, читаю переклади текстів жіночого авторства. започаткували це свято літературного розмаїття в англомовному середовищі десять років тому, щоб якось наголосити на тому, що перекладних книжок на англомовному ринку — аж три відсотки, а перекладів із жінок — іще непропорційно менше. і виходять вони часто в сильно нішевих видавництвах, а значить, більшість читачів і не здогадується, що є якісь інші уявлення про світ і способи його осмислювати, крім виплеканих в англомовному середовищі. і якщо вас, наприклад, колись вибішувало те, що вестерни пишуть про нашу війну, ви легко можете зрозуміти, що це таки трохи проблема.
одне слово, з нагоди серпня я нарешті добралася до «чуда» вікторії мас — прегарної сумної історії про марійні об’явлення і руйнацію, яку залишає по собі надприродне, коли втручається в людське життя. драконоборство (чи й середньовіччя) взагалі не стосується сюжету — просто герої йдуть повз церкву, на стіні якої зображена фреска зі святим павлом авреліаном, і розповідь про нього займає пів сторінки — але книжка занадто хороша, щоб не скористатися нагодою її згадати.
сам же павло авреліан жив у vi столітті й був одним із перших бретанських єпископів і святих. драконоборство — імовірно, найвідоміше з його чудес, а потоптаний дракон із невдоволеним виразом писка є на більшості скульптур зі святим, хоча цей образ трошки розходиться із самою легендою. оці фігурки з лавки із собору в сен-поль-де-леоні, вирізьблені десь у xvi столітті, краще відповідають чудові, бо павло дракона не топтав — він його викинув.
а було так. якось на іль-де-ба (острові, де в наші дні розгортаються події «чуда») завівся дракон, який лякав — і, ймовірно, під’їдав — місцевих мешканців. щоб розправитися з ним, люди покликали павла авреліана, тоді ще просто священника, який недавно саме прибув сюди з вельсу. той пішов на бестію практично голіруч — ні меча, ні списа, ні зубочистки навіть — але бог учинив чудо, і павлові вдалося зв’язати дракона столою. після цього він потягнув збентежену тварюку над урвище — і звідти зіпхнув у море. більше на острові дракона не бачили, але чули: подейкують, під час шторму досі можна вловити, як він реве та стогне десь там під скелями.
іще про павла розповідають, що він був вегетаріанцем і помер у 140 років, переживши трьох своїх єпископів-помічників. на думку дослідників, це свідчить про те, що легенда зібрала в одну постать трьох різних павлів, але то якась нудна версія (вони, либонь, іще й дракона обзивають вигадкою).
#чудотворення
як зазвичай трапляється зі святими жінками, бригіда кілдерська була дуже вродлива. інша її безумовна чеснота полягала в умінні примножувати їжу, перетворювати воду на пиво чи, наприклад, домовлятися з корівкою, щоб та дала молока тричі за день, коли в гості приїхав єпископ, а годувати його нічим (у неї загалом багато чудес про свійських тварин, то з корівкою бригіду зазвичай і зображають). здобути собі таку дружину було б красиво і корисно, тож до бригіди приходило чимало залицяльників.
почалося все, як каже одне з житій, іще в ранній юності, коли бригіді було тільки дванадцять. батько вирішив видати її заміж, але дівчинка вже давно постановила посвятити себе богові, тому, коли просто прохання на батька не вплинули, вийняла собі око. ясно, що після такого потенційний наречений втратив інтерес, батько погодився віддати бригіду в монастир, а вона зітхнула з полегшенням і вставила око на місце, наче нічого й не було. (загалом спотворення були поширеним способом відігнати від себе мару небажаного шлюбу чи сексуального насильства: наприклад, блаженна ода відрізала собі ніс, а свята вільгефортіс… знаєте, я вам якось окремо розкажу про святу вільгефортіс).
інше житіє теж говорить про прагнення батьків видати бригіду заміж, але наводить менш брутальне чудо з цього приводу. прагнучи присвятити себе богові, дівчина попросила допомоги в місцевого єпископа. коли вона торкнулась у соборі дерев’яної основи вівтаря, під її рукою одразу проросли молоді гілочки з бростю — і всім стало очевидно, що краще лишити бригіду в спокої.
дорослій бригіді теж доводилося відваджувати залицяльників. буду щира, я зовсім не пам’ятаю, де прочитала це чудо, але воно цікаве, то нехай: одного разу до святої прийшов чоловік, який, наслуханий про її надзвичайні таланти й добре серце, вирішив добитися її прихильності. щоб довго з ним не морочитися, бригіда зробила себе потворною в його очах, зате розповіла, що в поблизькому селі живе самотня жінка, яка була б не проти вийти заміж, і поблагословила чоловіка, щоб він тій жінці здався привабливим. (тут, бачте, знову йдеться про силу зовнішності; це одна з тем, які я залюбки подосліджувала б у чудесах, якби мала нескінченний час і доступ до всіх бібліотек. от би домовитися з якоюсь святою про маленьке чудо).
#чудотворення #тяжкобутисвятим #добребутисвятим
почалося все, як каже одне з житій, іще в ранній юності, коли бригіді було тільки дванадцять. батько вирішив видати її заміж, але дівчинка вже давно постановила посвятити себе богові, тому, коли просто прохання на батька не вплинули, вийняла собі око. ясно, що після такого потенційний наречений втратив інтерес, батько погодився віддати бригіду в монастир, а вона зітхнула з полегшенням і вставила око на місце, наче нічого й не було. (загалом спотворення були поширеним способом відігнати від себе мару небажаного шлюбу чи сексуального насильства: наприклад, блаженна ода відрізала собі ніс, а свята вільгефортіс… знаєте, я вам якось окремо розкажу про святу вільгефортіс).
інше житіє теж говорить про прагнення батьків видати бригіду заміж, але наводить менш брутальне чудо з цього приводу. прагнучи присвятити себе богові, дівчина попросила допомоги в місцевого єпископа. коли вона торкнулась у соборі дерев’яної основи вівтаря, під її рукою одразу проросли молоді гілочки з бростю — і всім стало очевидно, що краще лишити бригіду в спокої.
дорослій бригіді теж доводилося відваджувати залицяльників. буду щира, я зовсім не пам’ятаю, де прочитала це чудо, але воно цікаве, то нехай: одного разу до святої прийшов чоловік, який, наслуханий про її надзвичайні таланти й добре серце, вирішив добитися її прихильності. щоб довго з ним не морочитися, бригіда зробила себе потворною в його очах, зате розповіла, що в поблизькому селі живе самотня жінка, яка була б не проти вийти заміж, і поблагословила чоловіка, щоб він тій жінці здався привабливим. (тут, бачте, знову йдеться про силу зовнішності; це одна з тем, які я залюбки подосліджувала б у чудесах, якби мала нескінченний час і доступ до всіх бібліотек. от би домовитися з якоюсь святою про маленьке чудо).
#чудотворення #тяжкобутисвятим #добребутисвятим
черниці з монастиря, де в vii столітті жила свята остерберта, підзаробляли тим, що прали літургійне вбрання для розташованого неподалік чоловічого монастиря. а щоб нікому не доводилося туди-сюди бігати з клунками (і не виникало зайвих спокус), прання між монастирями возив віслюк.
та одного непрекрасного дня віслюк зник. пішовши на пошуки, остерберта натрапила на вовка, який зізнався їй, що з’їв бідну тварину, і попросив пробачення. свята насварила вовка й нагадала йому, що каяття — це тільки перший крок до прощення, і воно має небагато сенсу без наступного — відшкодування (тому, якщо хтось просить у вас пробачення, але не робить нічого, щоб залагодити скоєну шкоду, чи — ще гірше — не припиняє цю шкоду чинити, ви преспокійно можете послати його до дідька). тож остерберта запропонувала вовкові на покуту самому возити прання; він погодився й до самісінької смерті вірно служив черницям.
мініатюри із самою святою і вовком мені знайти не вдалося, то буде оця — зі переписаної в xiv столітті збірки байок, на якій вовк придивляється до віслюка й намагається оцінити, наскільки імовірно, що його після такого обіду змусять до довічної роботи.
#чудотворення #добребутисвятим
та одного непрекрасного дня віслюк зник. пішовши на пошуки, остерберта натрапила на вовка, який зізнався їй, що з’їв бідну тварину, і попросив пробачення. свята насварила вовка й нагадала йому, що каяття — це тільки перший крок до прощення, і воно має небагато сенсу без наступного — відшкодування (тому, якщо хтось просить у вас пробачення, але не робить нічого, щоб залагодити скоєну шкоду, чи — ще гірше — не припиняє цю шкоду чинити, ви преспокійно можете послати його до дідька). тож остерберта запропонувала вовкові на покуту самому возити прання; він погодився й до самісінької смерті вірно служив черницям.
мініатюри із самою святою і вовком мені знайти не вдалося, то буде оця — зі переписаної в xiv столітті збірки байок, на якій вовк придивляється до віслюка й намагається оцінити, наскільки імовірно, що його після такого обіду змусять до довічної роботи.
#чудотворення #добребутисвятим
марія магдалина, покровителька неголеного всього, колись уже з'являлася на цьому каналі (в інтерпретації тільмана ріменшнайдера). зазвичай художники вважають цей її образ самодостатнім і не доповнюють ніякими атрибутами чи додатковими сюжетами, але мініатюра з часослова бони сфорци, створеного в 1510-х роках, розповідає ще й про доволі дивне (і трохи моторошне) чудо.
ідеться про отой кораблик і жінку з немовлям, які сховалися в печері ліворуч.
трапилося все у французький період життя марії магдалини. ви, мабуть, і не знали, але, за французькими переказами, після смерті ісуса її — разом із лазарем, марією і мартою, яка згодом виявилася ефективною драконоборицею, — вигнали з юдеї, посадивши на човен без весел. його зрештою прибило до берегів провансу, а звідтіля вигнанці помандрували вглиб франції чинити чудеса.
у той час жило в марселі заможне подружжя, яке дуже побивалося через свою бездітність. марія магдалина з’явилася жінці вві сні й обіцяла, що завагітніти вдасться, якщо роздати надмірні багатства вбогим і зробити дім прихистком для нужденних (цікаво, що про навернення на цьому етапі не йдеться, тільки про благодійність). пара так і зробила — і скоро спромоглася зачати сина.
тоді марія магдалина — так само уві сні — натякнула чоловікові, що йому варто вирушити в паломництво, щоби подякувати за це чудо святому петрові, тоді ще цілком живому мешканцеві єрусалима. подружжя вирішило, що попливе разом, і під час мандрівки сталася прикрість: жінка померла, народжуючи дитину. чоловікові довелося (може, супутники змусили? легенда не каже) лишити тіло дружини й немовля, яке плакало від голоду, на скелястому острові посеред моря. він вкрив їх плащем, прикликав на допомогу марію магдалину та продовжив подорож, хоча, мабуть, подячна проща після такого трохи втратила сенс.
через два рокивештання відвідування єрусалимських святинь разом зі святим петром чоловік сів на корабель, який повертався до марселя. зворотний шлях пролягав повз той самий острів — і виявилося, що там досі лежить нетлінне тіло жінки, біля якої бавиться вже трошки підрослий малюк. чоловік іще раз помолився до марії магдалини, яка, виявляється, протягом цих двох років годувала його сина, — і свята вчинила ще одне чудо, воскресивши дружину. (може, вона не зробила цього раніше, щоб жінка там на острові не сильно нудьгувала? чи в неї була їжа тільки для дитинки?).
повернувшись додому, подружжя зустрілося з марією магдалиною, яка саме проповідувала в марселі, і з нагоди її великих чудес охрестилося та поруйнувало всі язичницькі храми в місті. а про те, ким після такого раннього досвіду виріс хлопчик, легенда не розповідає.
#чудотворення
ідеться про отой кораблик і жінку з немовлям, які сховалися в печері ліворуч.
трапилося все у французький період життя марії магдалини. ви, мабуть, і не знали, але, за французькими переказами, після смерті ісуса її — разом із лазарем, марією і мартою, яка згодом виявилася ефективною драконоборицею, — вигнали з юдеї, посадивши на човен без весел. його зрештою прибило до берегів провансу, а звідтіля вигнанці помандрували вглиб франції чинити чудеса.
у той час жило в марселі заможне подружжя, яке дуже побивалося через свою бездітність. марія магдалина з’явилася жінці вві сні й обіцяла, що завагітніти вдасться, якщо роздати надмірні багатства вбогим і зробити дім прихистком для нужденних (цікаво, що про навернення на цьому етапі не йдеться, тільки про благодійність). пара так і зробила — і скоро спромоглася зачати сина.
тоді марія магдалина — так само уві сні — натякнула чоловікові, що йому варто вирушити в паломництво, щоби подякувати за це чудо святому петрові, тоді ще цілком живому мешканцеві єрусалима. подружжя вирішило, що попливе разом, і під час мандрівки сталася прикрість: жінка померла, народжуючи дитину. чоловікові довелося (може, супутники змусили? легенда не каже) лишити тіло дружини й немовля, яке плакало від голоду, на скелястому острові посеред моря. він вкрив їх плащем, прикликав на допомогу марію магдалину та продовжив подорож, хоча, мабуть, подячна проща після такого трохи втратила сенс.
через два роки
повернувшись додому, подружжя зустрілося з марією магдалиною, яка саме проповідувала в марселі, і з нагоди її великих чудес охрестилося та поруйнувало всі язичницькі храми в місті. а про те, ким після такого раннього досвіду виріс хлопчик, легенда не розповідає.
#чудотворення
повертався якось христофор колумб із експедиції в далекі краї — аж тут почалася люта буря. як кожен порядний християнський мореплавець у такій ситуації, христофор зібрав усю залогу на молитву до божої мами.
спершу вони вирішили помолитися матері божій гваделупській (але не тій, що з мексики, бо до її об'явлення лишалося ще кілька десятиліть, а тій, що з іспанії.вони зовсім не схожі й навіть не сестри) і навіть потягли жереб про те, хто вирушить до неї в паломництво, якщо вдасться безпечно дістатися берега. ця місія випала самому колумбові, він приніс урочисту присягу — але, всупереч усім чудесним тропам, нічого не сталося й буря не вщухла.
ну гаразд, вирішила залога, спробуймо звернутися до матері божої лоретанської, яка живе в італії. знову прохання, жеребкування, присяга — і жодного ефекту. наступною в списку була свята клара могерська, відома як заступниця моряків, однак і з нею ситуація повторилася. (може, на небі в усіх саме були якісь невідкладні справи).
буря довкола шаленіла, а колумб і його команда потихеньку впадали у відчай. зрештою вони вирішили не перебирати святих, а ще раз звернутися до божої мами — цього разу не конкретно локалізованої, а такої всезагальної. і не тягнути жереб, наче проща то якась прикра покута, а всією залогою присягнути паломництво до найближчої марійної святині, на яку натраплять, приставши до берега. здається, щось із цього божій мамі таки сподобалося, бо шторм ущух, решта мандрівки минула без перешкод, а добравшись додому, колумб преспокійно записав цю пригоду в щоденнику, з якого ми про неї і знаємо.
а от у рукописі 1458 року буря всіх порозкидала — це їм, мабуть, за те, що не молилися (або молилися не туди).
#чудотворення
спершу вони вирішили помолитися матері божій гваделупській (але не тій, що з мексики, бо до її об'явлення лишалося ще кілька десятиліть, а тій, що з іспанії.
ну гаразд, вирішила залога, спробуймо звернутися до матері божої лоретанської, яка живе в італії. знову прохання, жеребкування, присяга — і жодного ефекту. наступною в списку була свята клара могерська, відома як заступниця моряків, однак і з нею ситуація повторилася. (може, на небі в усіх саме були якісь невідкладні справи).
буря довкола шаленіла, а колумб і його команда потихеньку впадали у відчай. зрештою вони вирішили не перебирати святих, а ще раз звернутися до божої мами — цього разу не конкретно локалізованої, а такої всезагальної. і не тягнути жереб, наче проща то якась прикра покута, а всією залогою присягнути паломництво до найближчої марійної святині, на яку натраплять, приставши до берега. здається, щось із цього божій мамі таки сподобалося, бо шторм ущух, решта мандрівки минула без перешкод, а добравшись додому, колумб преспокійно записав цю пригоду в щоденнику, з якого ми про неї і знаємо.
а от у рукописі 1458 року буря всіх порозкидала — це їм, мабуть, за те, що не молилися (або молилися не туди).
#чудотворення