страшно середньовічне
3.71K subscribers
2.32K photos
1.07K links
дрібнички із середніх віків.

чатик живе тут: @talking_medieval

особисті повідомлення можна писати сюди: @verbava
Download Telegram
аж три сцени тріумфального воскресіння з німецького рукопису першої половини xiv століття — здається, майстрам, які працювали над манускриптом, цей сюжет особливо подобався.

і хоча зрозуміло, що зірочки і квіточки на останній мініатюрі — це просто оздоблення гробу, сьогодні вони асоціюються ще й із символами, якими в мультфільмах/коміксах позначають запаморочення. дуже доречно: ісус устає з мертвих, солдати аж непритомніють від несподіванки.

#новозавітне #соннілюди
смерть їде на левику і махає ручками.

ця фігура, вирізьблена 1513 року, колись була частиною монастирського годинника. у шиї в лева стояв дзвіночок, і в певні години смерть била по ньому, нагадуючи ченцям про минущість усього цьогосвітнього. мабуть, атмосферно виходило.

#всітамбудемо #котики
слонові з рукопису 1320-х років не подобається, коли йому бігають по голові.

ех, слонику, а кому подобається.

#бестіарії #песики
майстри лагодять оздобу на сторінці біблії хііі століття, бо скоро прийде замовник, а тут безлад якийсь.

#манюнє
свята гільдегарда радить:

якщо хтось страждає від меланхолії, нехай розтовче фенхель, візьме сік із нього й часто втирає собі в лоб, скроні, груди й живіт. тоді меланхолія відступить. а якщо хтось поїв смаженої риби, м'яса чи будь-якої іншої смаженини, і тепер йому від цього боляче, нехай одразу з'їсть зелені чи зерен фенхелю — і біль мине.

видно, що пара у фенхелевому саду з медичного трактату початку xv століття не мучиться ні меланхолією, ні болями шлунка. мабуть, зілля таки діє.

#порадняіменігільдегарди #цвітеіпахне
сторінки з кров'ю христовою з молитовника кінця xv століття, який належав мешканці лондонських околиць.

імовірно, власниця рукопису використовувала зображення ісусових ран як своєрідну вервичку, молячись окремо над кожною з них — у пізньому середньовіччі це була доволі поширена форма медитації над страстями господніми, хоча її нечасто втілювали аж так наочно.

#їхнізвичаї
збурення пекла, схожого на дуже втомленого ведмедика, з німецької збірки проповідей, укладеної в першій половині xiv століття.

душі традиційно голенькі (вони чекали в пеклі й іще не отримали осяйних небесних одеж), але порядні пані вже з покритими головами. ісус, зрештою, теж не зовсім одягнутий — дорогою з гробу хіба встиг на плечі якесь покривальце накинути (бо саван же ж у гробі лишився).

#пащапекельна #голілюди
вітраж із воскресінням, виготовлений у регенсбургу десь у середині xiv століття.

ісус на ньому трохи скидається на рок-зірку — і, в принципі, це не така вже й химерна асоціація, коли подумати про натовпи людей, що збиралися його послухати, про підважування авторитетів і про загальну скандальність його поведінки. тільки етектрогітари бракує.

#порожнійгріб #новозавітне
у середньовіччі великдень був святом не тільки віри, а й шлунка. це зараз ми спокійно ставимося до кошиків зі свяченими паскою, ковбаскою і червоними яєчками, а середньовічні люди постували серйозніше, тому й нарешті дозволена їжа викликала в них значно більший ентузіазм.

1290 року єпископ гійом дюран писав, що «на пасху не можна їсти нічого, що не було освячене». а це означало, що харчі належить нести з собою до храму (а точніше, на ґанок храму), щоб їх освятили після служби.

і уявіть собі: ви стоїте, півтора місяця не ївши м’яса, а воно тут, поруч, у кошичку пахне. не дивно, що деякі парафіяни не чекали завершення служби й одразу після причастя допадалися до принесеного, щоб, за висловом одного невдоволеного єпископа, «їсти й пити, наче в таверні». але що вдієш, якщо плоть слабка.

чоловічки на маргінесі «роману про олександра» наловили великих курей і готові вповні насолодитися розговінням. і нехай тільки хтось спробує на них криво глянути.

#їхнізвичаї #ситілюди
адам і єва з табличок, вирізаних зі слонової кості на межі іх–х століть, навіть після гріхопадіння дбають про природу, тому не рвуть листя, щоб ним прикритися, а користуються принагідними гілочками.

усім нам би їхньої екологічної свідомості.

(спонсор цього повідомлення — пісня «не топчіть конвалій» від ансамблю «веселі скрипки», український твіст із 1963 року).

#райськанасолода
коли фотограф художник ловить тебе в момент поправляння гардеробу — і це навіки лишається в інтернеті.

мініатюра з «книги любовних шахів», рукопис xv століття.

#моднілюди
римські боги красуються на сторінці поетичного збірника з 1440-х років: марс із юпітером повдягали гарні обладунки (якщо знаєте, у чому річ із цією асиметрією, розкажіть, будь ласка), а венера нічого не вдягла, але їй і не треба, бо в неї є триповерховий віночок із сонця й довколишньої живності, який рахується за повноцінний костюм.

якщо вам цікаво про богів, приходьте ввечері 29 квітня в кірху святої катерини в києві: open opera ukraine влаштовує там енеїдний концерт. хор заспіває фрагменти з ліричної «дідони і енея» генрі перселла й зі значно саркастичнішої «енеїди» миколи лисенка, а ми з чудовою анею гадецькою поговоримо про те, чому ці дві опери вийшли саме такі.

(венера там теж буде — щоправда, в сукенці).

#голілюди
іноді рук на все не вистачає, і тоді доводиться задіювати зуби.

мініатюра походить із першого розділу переписаної в 1010-х роках книги одкровення, де йоан бачить бога, у чиїх вустах — «меч двосічний»; середньовічні ілюстратори цей образ любили.

наприкінці робочого тижня якось особливо проникливо відчуваєш стан бога, у якого апокаліпсис у розпалі й потрібно жонглювати зірками, мечами, ключами, світильниками й печатями, не забуваючи, що від чого, а тут іще йоан зі своїми конспектами, янголи з оркестром і біси з самими собою.

#апокаліпсис #требабільшезолота
вигадливі ініціали з німецького псалтиря 1260-х років, краси яких не псує навіть дірочка в пергаменті одного.

#гарнібукви