страшно середньовічне
3.74K subscribers
2.34K photos
1.07K links
дрібнички із середніх віків.

чатик живе тут: @talking_medieval

особисті повідомлення можна писати сюди: @verbava
Download Telegram
December 3, 2021
December 15, 2021
February 15, 2022
May 2, 2022
June 6, 2022
1370 року жінка на ім’я тедія ламбірд звернулася до єпископського суду, просячи визнати її шлюб недійсним, бо чоловік у неї — імпотент.

справу слухали в церковному суді, бо ще на межі хіі–хііі століть шлюби остаточно стали церковним таїнством. а про імпотенцію йшлося, бо вона — як неспроможність тілесно консумувати укладений духовний союз — була одним із небагатьох підґрунть, на яких шлюб узагалі можна було анулювати.

утім, для такого серйозного вироку суд потребував доказів — і знайшлися свідки, готові їх надати. один із них розповів, що весняного дня о дев’ятій ранку бачив, як тедія і її чоловік джон сондірсон безуспішно намагалися зайнятися сексом у стодолі, що належала джоновому батькові. хоча вони й завзято бралися до справи, «прутень у чоловіка був опущений і ніяк не підіймався». поруч був брат джона, і він спробував допомогти, погладжуючи джонові пеніс, але все одно нічого не вийшло.

ну гаразд, свідчення промовисті, але як єпископові впевнитися, що це були не окремі невдачі, а перманентний стан джонового організму? правильно, замовивши незалежну експертизу. в англії роль експерток виконували шановані у спільноті «чесні жінки», і для цієї справи покликали трьох таких. вони оглянули джона й доповіли судові, що його член справді «не розширюється й не росте» від стискань і погладжувань. через кілька днів після їхніх свідчень шлюб таки визнали недійсним.

ілюстрація з парою, у якої все неодмінно вийде, взята з переписаного в 1260-х роках «тілесного режиму» альдобрандино сієнського. а про справу тедії і джона в різних контекстах можна більше почитати тут і тут.

#плітки #голілюди #отівсялюбов
January 11, 2023
February 21
1309 року єпископ лінкольнський відлучив від церкви агнесу де фліксторп і видав наказ, за яким така сама доля чекала на будь-кого, хто наважився б її прихистити.

що такого страшного зробила агнеса? втекла з монастиря найімовірніше, до коханця. якби її просто впіймали на занадто близьких стосунках із кимось, на агнесу чекала би звичайна покута за зраду нареченому, тобто христові; але тікаючи, вона зламала всі чернечі обітниці, а не тільки ту, що про чистоту, і викликала скандал, а за таке на черниць стандартно накладали екскомуніку.

це траплялося доволі регулярно, бо в монастир не обов’язково потрапляли за покликанням — то був стандартний спосіб прилаштувати дочку, не видаючи її заміж, до якого вдавалися знатні сім'ї. іноді жінки, яким життя в монастирі не подобалося, знаходили тимчасові розради: чи в коханцях, чи в розкішному вбранні (англійські єпископи час від часу видавали документи з переліками того, що черницям заборонено вдягати, і за цими переліками просто-таки можна відстежувати модні тенденції), чи в гулянках (як одна черниця, до речі, теж із лінкольнської дієцезії, яка «в понеділок провела ніч із ченцями в норт-гемптоні, танцюючи і граючи на лютні»). єпископи на таке крутили носом, але сестри зазвичай ставилися з розумінням, надто якщо обходилося без скандалів.

а деяким жінкам монастир всерйоз ставав кісткою в горлі — і вони тікали. єпископи тоді реагували відлученням для втікачки і всіх, хто її прихистить, чинним, поки вона не повернеться в монастир і не розкається. у рідкісних випадках, коли це не спрацьовувало, вони зверталися до світської влади й просили заарештувати жінку й силоміць привезти в обитель. агнеса була саме таким випадком: її спіймали й повернули в монастир; єпископ наказав тримати її закутою в кайдани, доки вона не погодиться повернутися до чернечого життя, але в 1311 році здався й передав агнесу під світську опіку — схоже, вона виснажила його своєю наполегливістю.

на цьому історія не закінчилася. уже за кілька місяців агнеса втекла і з-під тої опіки, вдягнувши чоловіче вбрання. але її знову відлучили, зловили, повернули в монастир й ув’язнили в келії, вимагаючи вбратися в габіт і поводитися як нормальна черниця. вона відмовилася. тоді єпископ вирішив переселити бунтарку у віддалений монастир, вочевидь, сподіваючись, що там їй просто не буде до кого тікати. це подіяло, і 1312 року агнеса розкаялася й отримала відпущення гріхів; але коли 1314-го їй дозволили повернутися в рідні краї, дух свободи знов її покликав. за наступні чотири роки агнеса тікала з монастиря тричі, і останнє, що ми про неї знаємо, — це те, що вона вже два роки живе десь у світі, а посланець єпископа дуже наполегливо просить настоятельку щось із цим зробити (ейлін павер, яка переповідає цю історію, дуже логічно припускає, що настоятелька на той час уже мала агнеси абсолютно досить і була рада лишити її в спокої).

на цьому тлі вже й не здається такою надмірною і дивовижною інша історія — про джоану з лідса, яка 1318 року зімітувала свою смерть, щоб утекти з монастиря. ми про це, щоправда, знаємо тому, що імітація вийшла не дуже успішна і єпископ лишив обурені нотатки про черницю, яка «симулювала хворобу, а потім вдала, що померла, не переймаючись здоров’ям своєї душі, і з допомогою численних спільниць, зловмисниць, із лихим наміром зробила ляльку, схожу на свою постать, щоб обдурити вірних, і не посоромилася подбати, щоб ту ляльку поховали в освяченій землі».

після цього джоана, звісно ж, пішла в загул.

єпископ пише про непристойне світське життя джоани в теперішньому часі, тобто її на ту мить, імовірно, не впіймали. фіналу цієї історії ми теж не знаємо, але воно й на краще: можна припустити, що потяг до свободи переміг.

(черниця з маргінесу «роману про розу», переписаного в xiv столітті, критично оцінює пропозицію залицяльника: чи варте воно того, щоб щось імітувати?)

#плітки
May 24
June 11
June 13