навіть рай не був би зовсім райський без книжечок, тому святі діви вирішили влаштувати собі читацький клуб. мабуть, приємно мати на читання в буквальному сенсі вічність.

мініатюра — з фламандського часослова 1510-х років.

#добребутисвятим #куточокбібліофіла

бог із хмари благословляє молільницю — імовірно, власницю часослова 1280-х років, у якому вміщена ця мініатюра; а на рамці мініатюри примостився заєць, який, схоже, сподівається, що і його благословенням зачепить. ну й правильно, трохи благодаті нікому з нас не завадить.

#перстгосподній

одного дня ядвіга сілезька зупинила сестру раславу в монастирському коридорі.

— сестро, ти ж знаєш, що, приходячи в монастир, ми пориваємо зв'язки із зовнішнім світом.

— так, неодмінно, мати ядвіго.

— і що ми відмовляємося від будь-яких особистих речей і прихильностей.

— так, безперечно, мати ядвіго.

— і що це поширюється також на домашніх улюбленців.

— так, звісно, мати ядвіго, — відповіла слухняна сестра раслава, і тільки приручений їжачок виліз із її рукава, щоб подивитися, що за гамір довкола.

героїні цієї історії (і їжачок) жили у хііі столітті, а ілюстрація походить із польського житія святої ядвіги, укладеного 1353 року.

#домашнійзатишок #плітки

звірі прийшли глянути на свіжостворену людину й висловити конструктивні зауваження. ентузіазму на їхніх писочках видно небагато: якесь воно вийшло голе, хирляве, ні дзьоба, ні рогів, ні копит, ні кігтів. господи, ти точно певен, що хочеш запускати це в масове виробництво?

мініатюра — з англійської біблії хі століття.

#райськанасолода

янгол із ілюстрованого апокаліпсису 1320-х років згодовує книжку йоанові богослову, та ще й за лікоть підштовхує, щоб швидше жував. але пергаментні сторінки жорсткі, то процедура все одно, мабуть, повільна виходить.

#свояатмосфера #апокаліпсис #бібліофагія

на маргінесах барселонської гаггади діються речі, від яких дуже хочеться дізнатися, що хотів сказати автор, — але від виготовлення рукопису минуло вже майже сімсот років, питати нема в кого, тож лишається хіба співчувати песикові та здогадуватися, чим свинка планує напоїти зайця.

#свояатмосфера #песики #маргіналії

конрад марбурзький б'є (майбутню) святу єлизавету угорську, принцесу і вдову ландграфа, за те, що вона пропустила його проповідь. мініатюра з псалтиря хііі століття (f. 12r).

узагалі-то в житії святої єлизавети, для якої конрад був духовним наставником, ця ситуація описана трошки по-іншому. коли єлизавета і її служниця пропустили проповідь, конрад наказав роздягти їх обох до білизни й побити, а сам стояв збоку і співав «misere mei deus» («помилуй мене, боже»). художник, мабуть, вирішив не залюднювати сцену й лишити тільки двох головних героїв; а втім, у стосунках єлизавети й конрада було багато насильства, то це зображення запросто може ілюструвати якусь іншу ситуацію, яка в житіє не ввійшла, бо скільки можна про одне й те саме розказувати.

#тяжкобутисвятим

козеріг і верблюд 1520-х років народження у виконанні людини, яка верблюдів не тільки ніколи не бачила, а й чула про них щось дуже приблизне.

особлива іронія полягає в тому, що зображені ці чарівні тварюки в паттернбуку (f. 32r) — книжці, із якої ілюстратори мали б черпати ідеї і взірці для своєї роботи над рукописами. good luck with that.

#непришийкобиліхвіст #бестіарії

у грудні 1231 року в містечку нівель хоронили іду — місцеву черницю й містичку. одна дівчина, що стояла над труною, так мучилася від страшного зубного болю, що не могла зосередитися на молитві, та в якусь мить відчула «тверду надію», що завдяки заступництву іди нівельської їй полегшає. скерована цією надією, дівчина вирвала в покійниці зуба, приклала його собі до щоки — і справді, бог учинив чудо і біль одразу минув.

це точно не була миттєва дія, і мені подобається уявляти, як люди навколо спостерігають за дівчиною, що колупається в роті у шанованої покійниці, — зі збентеженням, шоком, але трошки й розумінням, бо, ніде правди діти, краще видерти зуба у святої, ніж дозволити, щоб цирюльник узявся за видирання твоїх рідних зубів, як на цій ілюстрації з англійської енциклопедії xiv століття.

(хоча в нівелі й околицях іду вшановували як святу вже невдовзі після її смерті, офіційно церква її не канонізувала — але, як бачите, чудесам це не стало на заваді).

#чудотворення #секретимедицини #дрібкасвятості

в англійському манускрипті х–хі століття бог скидає бунтівних янголів із небес прямісінько в пекельну пащеку. а біс, прив'язаний збоку, схоже, працює батутом для тих, хто з першого разу в неї не поцілив.

#пащапекельна #війнавнебесах
#хрумхрум #свояатмосфера

тут сьогодні дощ, а в бревіарії ізабелли кастильської з 1497 року — ціла буря з повириваними з корінням деревами.

(насправді це апокаліптичний день гніву господнього, і сховатися від нього навіть штормове попередження не допомогло б).

#апокаліпсис

одвічна конкуренція домініканців і францисканців: франциск явився в осяйній хмарі з херувимами, щоб перевірити, як бонавентурі пишеться його житіє, а в двері бонавентуриного офісу ломиться домінік, якому терміново треба щось обговорити. зовсім нема спокою від цих святих, навіть якщо ти сам святий.

детальки мініатюри прекрасні: і стрічка зі словами, що вилазить із домінікового рота (чим не прототип коміксових баблів), і хаотично порозкладані книжки, які займають усі доступні поверхні (прямо як у мене), й астролябія, бо який середньовічний інтелектуал обійдеться без астролябії, і кардинальський капелюх, повішений на стіну замість дипломів у рамочках.

#тяжкобутисвятим #добребутисвятим
#куточокбібліофіла

середньовічного текстилю до нас дійшло небагато: тканини зношуються, а залишки можна переробити на щось корисне (наприклад, перший європейський папір виготовляли з ганчір'я). зберігаються хіба окремі випадкові речі, які колись загубилися чи забулися, або, навпаки, виняткові предмети, про які дбали із самого початку.

торбинка з вестмінстерського абатства, пошита 1280 року, — саме такий винятковий предмет. вона захищала воскові печатки на хартії, яку едвард перший видав абатству; хартію, звісно, берегли як зіницю ока, то й сумку від неї теж.

кігтясті істоти, вишиті на торбинці, — це гербові леви едварда першого. якщо придивитися, можна побачити в їхніх пащеках рожеві нитки: це повисолоплювані язики, які й мають бути в порядних гербових левів. а чубчики, вочевидь, символізують гриву.

#котики #геральдичне