на мініатюрі з італійського молитовника 1460-х років архангел михаїл бореться із силами зла. падаючи з неба, ці сили ще цілком собі тримаються ангельської подоби, але щойно до них добирається подих геєнни вогненної, стає добре видно їхні роги, лапи і хвости.

отаке зовні ніби нормальне, а як пошкребти — нечисть із копитами.

#пекельце #війнавнебесах

лицарі думали, що зараз наловлять зайців і буде смачний гуляш, але в норах виявилися ні разу не зайці.

папуга на маргінесі, здається, спостерігає за сценою не без сатисфакції: ну вас же попереджали, що не треба лізти, ну.

#хрумхрум

ілюстратор книги одкровення (а ще держспецзв'язку) нагадує, що варто дбати про інформаційну гігієну і фільтрувати медіа, із яких лізуть відверті жаби.

#апокаліпсис

узагалі-то проклинати — недобре. але коли наприкінці х століття монастир святого марціала спробували загарбати, на чистих аркушах біблії ченці записали багато щирих побажань для нападників. наприклад:

«хай будуть вони прокляті у своїх будинках і за їх межами. хай будуть вони прокляті, коли стоять і коли сидять, коли лежать і коли ходять. […] хай господь кине їхні тіла на поталу пташкам і звірам. хай господь ударить їх від п'ят до потилиці. хай спустошаться їхні будинки і вже ніхто там не оселиться. хай вони втратять те, що мають, і не здобудуть того, чого не мають. хай меч знищить їх іззовні, а страх — ізсередини. […] хай господь пошле на них страшні пошесті й нездоланні хвороби, якщо вони не звернуть із неправого шляху. […] хай пам'ять про них буде стерта повік-віків».

невідомо, чи спрацювали прокляття, але імен загарбників ми не знаємо, а монастир собі простояв іще 800 років.

на мініатюрі з манесського кодексу, щоправда, замок, а не монастир, але й там нападникам непереливки.

#силаслова

ілюстратор маастрихтського часослова, малюючи апокаліптичного звіра, трошки урізав йому кількість голів (в одкровенні — і, відповідно, на більшості середньовічних мініатюр — їх сім, а не п'ять), зате добре візуалізував приказку про руки із задниці. може, саме тому двох голів уже й нема. а може, бідній тварюці із самого початку видали неповний комплект — ну, знаєте, корупція, відкати, загальний бедлам.

#апокаліпсис #маргіналії

мойсей із «золотої гаґґади» меланхолійно спостерігає, як горять танки тонуть колісниці, і мугикає собі під ніс «let my people go». але хто коли слухав пророків.

#глибоківоди

хтось починає ранок із кави, хтось — із гімнастики, хтось — із читання новин, а свята маргарита антіохійська — із топтання дракона. дракон, звісно, не в захваті, але сам же приповз, його ніхто не кликав, то тепер ніхто й не питає.

#добребутисвятим #тяжкобутисвятим

святого антонія падуанського — того, який опікун дітей і помічник у пошуку загублених речей — можна преспокійно вважати ще й покровителем ппо.

одного разу на проповідь антонія зібралося стільки людей, що сатані стало зовсім дошкульно. тож пекельні сили вирішили побити слухачів градом, щоб ті розбіглися по домівках і більше на проповіді не ходили. коли над місто наповзла чорна хмара й западали градини, люди справді злякались і мало не розійшлися, але антоній зрозумів, що й до чого, і попросив їх зачекати, поки він помолиться. від молитви хмара розійшлася — і всі побачили біса, якому нічого не лишилося, крім стратегічно відступити в пекло, дорогою вигадуючи пояснення для провалу своєї спецоперації.

цю легенду ілюстрували нечасто; поки що вона мені трапилася лише в одному часослові (на f. 170r) (а ще з рідкісного там можна побачити святого єроніма в жіночій сукенці, f. 184v).

і так, середньовіччя потихеньку повертається.

#чудотворення #добребутисвятим

бестіарії розповідають про бонакона — тварину завбільшки з бичка, яка, мабуть, не дуже придалась би на господарстві, зате була б украй корисна в територіальній обороні.

роги в бонакона закручуються назад, тому відбиватися ними від ворогів не дуже зручно. але цей недолік природа компенсувала летальним (у буквальному сенсі) лайном, струмінь якого може бити на кількадесят метрів. коли бонаконові хтось загрожує, він кидається навтьоки й на бігу поливає нападника екскрементами, які печуть, наче вогонь, плавлять зброю і роз'їдають тіло. на цьому тлі їхній феєричний сморід уже й не здається серйозною проблемою.

на ілюстрації — сором'язливий бонакон із північнофранцузького бестіарію хііі століття (f. 8r).

#бестіарії

у неділю вранці жінки-мироносиці з ефіопського євангелія xiv століття підвели очі кохлем, загорнулись у найгарніші покривала, узяли пляшечки з миром і пішли намастити ісусове тіло — але біля гробу побачили тільки янгола з вогняними крилами і приголомшених заспаних римлян.

а христа не знайшли, бо христос — воскрес.

#порожнійгріб

прекрасна реґелінда, маркграфиня майсенська, уже майже вісімсот років усміхається зі свого куточка в наумбурзькому соборі. і, можливо, це просто контекст, із якого я на неї дивлюся, але мені ця усмішка менше скидається на «ой, які чарівні котики», ніж на «ох, як гарно догорає ця ворожа посудина».

#радітикорисно

господній ляпас такий потужний, що аж чорнило трохи розмазалося.

на мініатюрі з біблії хііі століття — переламний момент у житті савла (або, на римський лад, павла). досі він переслідував християн, але вже скоро, відчувши на собі вплив божої руки, навернеться і сам піде проповідувати. от тільки хай спершу в очах розвидниться й у вухах дзвеніти перестане.

#перстгосподній

сьогодні запис пізній, але воно й тематично виходить, бо про вечерю. ілюстрація теж пізня — з вірменсько-іранського євангелія 1587 року (f. 25v).

під час останньої вечері ісус ошелешує апостолів, які, звісно, ще не знають, що вечеря — остання, кажучи: «хлопці, один із вас мене сьогодні зрадить». апостоли підозріливо перезираються і намагаються випитати, про кого саме йдеться, а ісус, щоб не тицяти пальцем, відповідає: «той, кому я зараз передам кусень хліба», — і дає окраєць юді (хоча я не дуже знаю, чим це конспіративніше за тицяння пальцем).

деякі середньовічні художники — і яків із нової джульфи, ілюстратор цього рукопису, тут не самотній — додають сцені напруги, зображаючи ісуса, який не просто передає хліб, а аж годує ним юду, який сидить, роззявивши рота, ніби пташеня. може, зозулятко?

(і ні, це не юда особливий красень, це яків із нової джульфи загалом так малює профілі).

#ситілюди #життяісуса

на середньовічних ілюстраціях пекло часто зображають як велетенську пащеку, яка поглинає грішників.

і саме з цієї пащеки, збуривши пекло, ісус виводить душі між своїми смертю й воскресінням — тобто якраз у передвеликодню суботу. бісам прикро, а от для людей це радісна звістка: навіть у найгустішій пітьмі лишається надія, що про тебе згадають, що по тебе прийдуть, що тебе визволять.

мініатюра з дуже камерним збуренням пекла — із англійського псалтиря кінця хііі століття.

#порожнійгріб #пащапекельна

моя улюблена великодня ілюстрація — із голкгемської біблії в картинках, про зустріч марії магдалини з воскреслим ісусом, який на перший погляд здається їй садівником.

поки ісус у капелюсі, за яким майже не видно німба, жінка його не впізнає. аж ось він відкидає лопату (звідки взялася лопата?) і зсовує капелюха, над його головою розквітає німб, марія магдалина чує своє ім'я — і вже знає, хто перед нею.

як, мабуть, радісно зустрітися з тим, чию смерть оплакувала, а він — воскрес.

#порожнійгріб

христа після воскресіння бачило не так уже й багато людей: спочатку марія магдалина, потім — апостоли й рідня; загалом же вірянам лишається сподіватися на цю зустріч уже після смерті. але якщо вам дуже-дуже треба (і ви, наприклад, король франції), можна влаштувати бодай символічне побачення, як на цій мініатюрі кінця XV століття.

ранок неділі, над землею висить блакитна прохолода, ісус іще здається садівником (вбрання у нього не зовсім відповідне, але ж лопата), та марія магдалина вже підштовхує шарля viii поперед себе, щоб він перший устиг привітатися з богом.

більша хуцпа мені траплялася тільки в одного ілюстратора, про якого буде завтра.

#порожнійгріб #вастутнестояло

що може бути крутіше, ніж обігнати апостолів у зустрічі з воскреслим христом? мабуть, тільки обігнати адама і єву у знайомстві з богом-творцем.

господь ледве встиг понастворювати всілякої звірини, а матфре ерменгау вже тут як тут, аби відхопити свіженьке благословення.

#вастутнестояло #райськанасолода

просто архангел михаїл шинкує всіляку нечисть, бо таке в нього покликання.

мініатюра із французького часослова приблизно 1500 року (c. 335).

#війнавнебесах