страшно середньовічне
3.73K subscribers
2.33K photos
1.07K links
дрібнички із середніх віків.

чатик живе тут: @talking_medieval

особисті повідомлення можна писати сюди: @verbava
Download Telegram
шматочок раю: синє небо і море золотих німбів.

(хтось учора проспав день прапора, але свято триває, тож зі святом нас).

#добребутисвятим
ісус проголошує марію очільницею райського книжкового клубу з правом вибору книжки на наступний місяць.

#куточокбібліофіла
#гарнеякбожамама
#добребутисвятим
святий егідій (він же жиль / джайлз) рятує оленятко від мисливців, поки поруч божа мама намагається нагодувати вертлявого ісусика.

цією мініатюрою розпочинається монастирський устав кларисок, переписаний у 1480-х роках, і — рідкісна річ — ми трохи знаємо про черницю, яка його оздобила: звали її сибілла фон бондорф, і було їй на час створення рукопису приблизно 30 років. у ще кількох манускриптах (зокрема, у щедро проілюстрованому житії святого франциска) її руку легко впізнати за рум'яними щічками й золотистими кучериками персонажів.

#гарнеякбожамама #добребутисвятим
синій і жовтий навіть в апокаліптичних ситуаціях не виходять із моди.

мініатюра з коментаря до книги одкровення, хі століття.

#добребутисвятим
г’ю із фуюа у хіі столітті писав, що дивитися на зелене — корисно: «зелень, посаджена в монастирському дворі, освіжає чернечі очі, і до них повертається бажання читати. сама природа зеленого кольору живить очі й захищає зір».

свята клара з часослова середини xv століття очевидно насолоджується і зеленню, і читанням. добре мати собі невеличкий виноградничок для відпочинку, але навіть без нього — там надворі зараз якраз усе розбруньковується, саме час ходити й дивитися, щоб наші очі теж освіжалися після цієї довгої зими.

#цвітеіпахне #добребутисвятим #секретимедицини
учора ми роздивлялися маргіналії з виготовленого в генті псалтиря, і читачка звернула увагу на жінку з рибою, дуже несхожою на типового домашнього улюбленця. знадобилося трохи пошуків, але, здається, тепер ми знаємо, хто ця жінка і навіть яку рибу вона носить.

якщо на зображенні трапляється якийсь дивний елемент (шматок колеса, гриль, очі на тарілочці), то це, імовірно, атрибут, за яким упізнавали святого, у чийому житті цей предмет відігравав важливу роль. найчастіше ідеться про інструмент мучеництва, але не обов’язково — бувають, як у сьогоднішній історії, і добріші асоціації.

святу зовуть амальберга (простіше — амелія), і її історія починається стандартно: вона змалку присвятила себе богові, та її краса й чесноти привабили можновладного залицяльника, який вирішив, що йому така жінка більше треба. франкський володар (якийсь із карлів — чи великий, чи мартел) так хотів одружитися з амальбергою, що аж зламав їй руку, але бог захистив святу, пославши на карла тяжку хворобу. той зрозумів, що впоров гарячку, і розкаявся, а амальберга зрозуміла, що треба вшиватися подалі, поки він назад не передумав, бо ж знаємо ми цих правителів.

і тут з’являється перша риба. шлях до втечі амальберзі перерізала широка річка, через яку не було переправи. свята помолилася — і з води виринув гігантський осетр, який і переніс її на інший берег на своїй спині. на честь цього чуда неподалік збудували капличку, де рибалки (які визнали амальбергу своєю покровителькою) щороку складали пожертву.

на цьому рибні асоціації не завершуються. у житії, яке в хі столітті уклав гослін кентерберійський, є два окремі випадки, коли на прохання амальберги велетенська рибина викидається на берег, щоби прогодувати людей, які саме переживають пошесть і голод; ці рибини, звісно, чудесні, і їхнього м’яса не меншає, поки не нагодуються всі нужденні.

географічно теж усе сходиться. амальберга — покровителька фландрії, її мощі зберігаються в генті, тож не дивно, що вона з’являється на сторінках гентського псалтиря. до речі, з мощами пов’язана ще одна рибна легенда: про те, що корабель, на якому тіло померлої святої перевозили морем до місця поховання, супроводжувало велетенське стадо осетрів. от любили вони її.

#добребутисвятим #чудотворення
здається, мені трапилася друга (тобто загалом серед усіх досі бачених рукописів друга) ілюстрація до маловідомої легенди про святого антонія падуанського, покровителя ппо. у кожному разі, сценка дуже схожа, то вважаймо, що це вона. походить мініатюра з хроніки xv століття (с. 195). а саму історію я вже колись розповідала, але якщо вас тут не було минулого квітня, то ось короткий переказ.

антоній був популярним і, що важливіше, ефективним проповідником, і це неабияк засмучувало пекельні сили. тож одного разу вони вирішили розігнати його слухачів градом і нагнали хмар. але антоній зрозумів, до чого йдеться, помолився — і хмари розступилися, показавши бісів, які втямили, що їм тут ловити нічого, і присоромлено повтікали. жодна градина до слухачів не долетіла.

#чудотворення #добребутисвятим
небесний корпоратив на мініатюрі з ілюстрованого апокаліпсису середини хіі століття. тільки звірі трошки невдоволені, бо незручно тримати кухлики в лапах.

#добребутисвятим
свята маргарита з рукопису 1520-х років топче дракона, а художник докладає всіх зусиль, щоб читачі зрозуміли, що драконові від цього сильно погано.

#добребутисвятим
процесія святих від хрещення до хреста. компанія хороша, хмари під ногами м'якенькі, а наприкінці дороги ще й поять.

врочиста метафорична мініатюра з рукопису приблизно 1000 року.

#добребутисвятим
одного дня в монастир, де жив святий брендан, прийшов із гостиною брат баррінд, який розповів про дивовижний острів святих, де недавно побував, — прекрасний, щедрий на плоди й загалом райський (у прямому сенсі теж). баррінд дуже тужив за цим островом, який йому довелося покинути, бо ще не настав його час, а почувши розповідь, затужив і брендан. він довго молився — й отримав від бога дозвіл вирушити в мандрівку, щоб на власні очі побачити це райське місце.

брендан за божою вказівкою вибрав монахів, які мали пливти з ним, а ще троє самі напросилися в подорож. сіли вони в корабель і попливли — але спершу потрапили в повний штиль, а потім і зовсім загубилися в морі, бо професійних навігаторів серед них не було. на сороковий день, коли на кораблі зовсім закінчилися харчі, їх прибило до острова, на якому стояв розкішний палац без жодної живої душі. на столах було повно їжі, у великій залі — достатньо свіжозастелених ліжок для кожного з ченців, і брендан зрозумів, що це господь їх так прихищає, тож сказав братам їсти досхочу, але нічого із собою з цього палацу не забирати.

один із братів, які самі напросилися в дорогу, не послухався — і, покидаючи острів, прихопив із собою гарну срібну вуздечку. звісно ж, у вуздечці жив біс; брендан зрозумів, що щось не так, і вигнав біса з його домівки, а неслухняний чернець розкаявся, та все одно того самого вечора вмер.

на великдень мандрівники припливли до великого острова; ченці зійшли на нього, щоб приготувати трапезу, а брендан лишився на кораблі служити месу — і дуже добре, бо острів виявився китом, якому не сподобалося, що в нього на спині палять вогнище, і поскидав із себе всіх ченців, то брендану довелося виловлювати їх із води. бог відкрив йому, що кита звуть ясконієм і що ченці святкуватимуть із ним кожен великдень у своїх мандрах. і справді, наступного року на пасху корабель пристав біля вже знайомої спини, на якій навіть полишалися казани — ясконій зберіг їх для монахів. загалом же ченці відсвяткували з китом аж сім великоднів, бо бог не схотів одразу показувати їм острів святих, а вирішив похвалитися ще й іншими своїми чудесами (янгол так бренданові і сказав, я нічого не вигадую).

зустріч із китом міститься в багатьох бестіаріях, та й загалом це найвідоміший (і найчастіше ілюстрований) фрагмент бренданової мандрівки. але ще там були:
• гарний острів райських птахів;
• острів, на якому стояв монастир із дуже суворим обітом мовчання;
• острів із сонною водою: вип’єш горнятко — спиш добу (а ченці туди прибули спраглі);
• острів, де жили три хори відлюдників, які по черзі співали хвалу господу (на цьому острові добровільно лишився один із ченців, які самі викликалися в мандрівку);
• острів велетенського винограду;
• кришталева колона, що стирчала посеред моря.

проте небезпеки на шляху ченців теж траплялися:
• одного дня за ними поплив гігантський морський монстр, який спершу спробував заковтнути корабель, а потім — спалити його своїм вогненням диханням; але боже чудо розітнуло монстра на три частини, і з хвостової ченці набрали собі їжі на три місяці;
• потім на них напав грифон, що намагався вкрасти ченців, але підлетіла дружня пташка, видряпала грифонові очі, а потім його добила;
• далі ченців мало не прибило до острова, де жили непривітні велети-ковалі, які, побачивши корабель, стали кидатися в нього розпеченим залізом;
• нарешті, коли мандрівники пропливали повз вогненну гору, з неї вилізли біси й украли одного ченця — останнього з тих, які самі напросилися в дорогу; і хоча текст не каже, що він у подорожі чинив щось погане, брендан сказав, що так йому і треба.

після семи років мандрів ченці таки припливли до острова святих і справді переконалися, що він неймовірно прекрасний. але глибшому дослідженню завадила широка річка, яка перетнула їхній шлях, а потім явився вродливий юнак (вочевидь, янгол) і попросив усіх повертатися додому — але не перейматися сильно, бо от брендан, наприклад, скоро помре, то прибуде сюди вже назавжди. так, звісно, і сталося.

#глибоківоди #добребутисвятим
як зазвичай трапляється зі святими жінками, бригіда кілдерська була дуже вродлива. інша її безумовна чеснота полягала в умінні примножувати їжу, перетворювати воду на пиво чи, наприклад, домовлятися з корівкою, щоб та дала молока тричі за день, коли в гості приїхав єпископ, а годувати його нічим (у неї загалом багато чудес про свійських тварин, то з корівкою бригіду зазвичай і зображають). здобути собі таку дружину було б красиво і корисно, тож до бригіди приходило чимало залицяльників.

почалося все, як каже одне з житій, іще в ранній юності, коли бригіді було тільки дванадцять. батько вирішив видати її заміж, але дівчинка вже давно постановила посвятити себе богові, тому, коли просто прохання на батька не вплинули, вийняла собі око. ясно, що після такого потенційний наречений втратив інтерес, батько погодився віддати бригіду в монастир, а вона зітхнула з полегшенням і вставила око на місце, наче нічого й не було. (загалом спотворення були поширеним способом відігнати від себе мару небажаного шлюбу чи сексуального насильства: наприклад, блаженна ода відрізала собі ніс, а свята вільгефортіс… знаєте, я вам якось окремо розкажу про святу вільгефортіс).

інше житіє теж говорить про прагнення батьків видати бригіду заміж, але наводить менш брутальне чудо з цього приводу. прагнучи присвятити себе богові, дівчина попросила допомоги в місцевого єпископа. коли вона торкнулась у соборі дерев’яної основи вівтаря, під її рукою одразу проросли молоді гілочки з бростю — і всім стало очевидно, що краще лишити бригіду в спокої.

дорослій бригіді теж доводилося відваджувати залицяльників. буду щира, я зовсім не пам’ятаю, де прочитала це чудо, але воно цікаве, то нехай: одного разу до святої прийшов чоловік, який, наслуханий про її надзвичайні таланти й добре серце, вирішив добитися її прихильності. щоб довго з ним не морочитися, бригіда зробила себе потворною в його очах, зате розповіла, що в поблизькому селі живе самотня жінка, яка була б не проти вийти заміж, і поблагословила чоловіка, щоб він тій жінці здався привабливим. (тут, бачте, знову йдеться про силу зовнішності; це одна з тем, які я залюбки подосліджувала б у чудесах, якби мала нескінченний час і доступ до всіх бібліотек. от би домовитися з якоюсь святою про маленьке чудо).

#чудотворення #тяжкобутисвятим #добребутисвятим
свята катерина в розкішній сукенці дивиться на цей понеділок без особливого ентузіазму, але в неї меч (і хороша книжка), вона все зможе.

мініатюра з прованського часослова 1480-х років.

#моднілюди #добребутисвятим
черниці з монастиря, де в vii столітті жила свята остерберта, підзаробляли тим, що прали літургійне вбрання для розташованого неподалік чоловічого монастиря. а щоб нікому не доводилося туди-сюди бігати з клунками (і не виникало зайвих спокус), прання між монастирями возив віслюк.

та одного непрекрасного дня віслюк зник. пішовши на пошуки, остерберта натрапила на вовка, який зізнався їй, що з’їв бідну тварину, і попросив пробачення. свята насварила вовка й нагадала йому, що каяття — це тільки перший крок до прощення, і воно має небагато сенсу без наступного — відшкодування (тому, якщо хтось просить у вас пробачення, але не робить нічого, щоб залагодити скоєну шкоду, чи — ще гірше — не припиняє цю шкоду чинити, ви преспокійно можете послати його до дідька). тож остерберта запропонувала вовкові на покуту самому возити прання; він погодився й до самісінької смерті вірно служив черницям.

мініатюри із самою святою і вовком мені знайти не вдалося, то буде оця — зі переписаної в xiv столітті збірки байок, на якій вовк придивляється до віслюка й намагається оцінити, наскільки імовірно, що його після такого обіду змусять до довічної роботи.

#чудотворення #добребутисвятим
святий домінік почитав своєму домашньому улюбленцеві бісові трохи теології, то біс тепер, бідося, лежить і осмислює.

мініатюра — з часослова 1510-х років, а пожежонебезпечний песик — то не домашній улюбленець, а атрибут, за яким можна ідентифікувати святого.

#біси #добребутисвятим #песики