страшно середньовічне
3.71K subscribers
2.32K photos
1.07K links
дрібнички із середніх віків.

чатик живе тут: @talking_medieval

особисті повідомлення можна писати сюди: @verbava
Download Telegram
сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» (так, вона настільки нерегулярна, що виходить уперше) — сова з егмонтського бревіарію 1440-х років, по якій видно, що вона бачила лайно — і то чимало. але не питайте, що то було, бо ще розкаже.

#совоньки #маргіналії
в анотації до, імовірно, найліпшої книжки майкла кеймілла, світла моїх очей і скарбу мого серця, сказано, що «для середньовічних людей маргінеси були місцем перетворення й парадоксу, каламбурів і перверзій, простором для розігрування соціальних і психологічних конфліктів».

інший фантастичний чоловік — курт воннегут — писав, що прагне стояти якомога ближче до краю, бо саме з маргінесів можна побачити речі, яких не видно з центру.

якщо ви теж вважаєте, що на маргінесах часом відбувається найцікавіше, раджу зазирнути на один із них, який зветься частота 0.38. його автори шукають дивного в побутовому, думають уголос, творять тексти, звуки й зображення. перетворення, парадокси й розігрування конфліктів — це цілком про них, нехай і не зовсім у середньовічних сенсах. інтригує? підписуйтеся: @frequency038.

(свій маргінес цьому допису позичив англійський псалтир кінця хііі століття).

#іншілюди
ісус вилазить із книжки (вочевидь, біблії), дорогою дорослішаючи і вдягаючись.

художник, який оздоблював цей рукопис 1340-х років, не дуже розрахував, де у книжки має бути застібка, але нічого, все одно то все умовності.

#зненацькабог
на сайті варшавського університету роздають український переклад збірки інтерв’ю «письмо. книжка. лектура» — про, власне, книжки й читання в європейській культурі та про антропологічний / рецептивний (від текстів до читачів) поворот у дослідженнях.

це розмови з французькими науковцями, яких здебільшого цікавлять теми популярної культури, читання друкованих текстів, видавничих процесів і всякого такого; особливо кумедно сьогодні читати роздуми про електронне майбутнє книжок (інтерв’ю відбувалися до 2008 року). але стосунок до середньовічного збірка теж має, бо перша розмова в ній — із жаком ле гоффом, який розповідає про школу анналів, довге середньовіччя, передумови, які дали історичним працям змогу стати популярним продуктом, середньовічну взаємодію між писемністю й оральністю (і трошки — про свою польську дружину).

із прикрого: поки що книжку скачали аж 12 разів. треба виправляти цю ситуацію.

(пряме посилання на випадок, якщо щось не працює).

#книжказабезплатно
учорашній допис — непогана нагода поговорити про те, нащо середньовічним книжкам застібки. ну бо ж слова зі сторінок не повтікають. й ісус, попри всі фантазії мініатюристів, вам у бібліотеку зненацька не вилізе навіть із біблії. і застібки не мають замків, тобто їх чіпляли точно не для того, щоб уберегти книжку від недостойних очей.

усе через матеріал, із якого робили рукописи, — пергамент. за кімнатної температури й нормальної вологості він не лежить собі рівненько, а починає загортатися і йти хвильками. тому, щоб сторінки лишалися рівні, їх треба затискати між твердими обкладинками (їх робили чи з дошок, чи з грубої / багатошарової шкіри) і надійно фіксувати — для цього якраз і слугували застібки.

більше почитати про них (і подивитися на те, що буває, якщо не стиснути пергамент доволі міцно) можна у блозі еріка кваккеля, а тут долучаю кілька фотографій рукопису зі стокгольмської бібліотеки з дуже милою застібкою, яка заразом функціонувала як мементо морі.

#куточокбібліофіла
сатана посилає бісів на землю, але спочатку просить висолопити язики й показати горло, бо у хворих бісів продуктивність ніяка. як мудро нагадують вуличні реклами, захворів — сиди вдома.

мініатюра з французького рукопису xiv століття.

#біси
здається, мені трапилася друга (тобто загалом серед усіх досі бачених рукописів друга) ілюстрація до маловідомої легенди про святого антонія падуанського, покровителя ппо. у кожному разі, сценка дуже схожа, то вважаймо, що це вона. походить мініатюра з хроніки xv століття (с. 195). а саму історію я вже колись розповідала, але якщо вас тут не було минулого квітня, то ось короткий переказ.

антоній був популярним і, що важливіше, ефективним проповідником, і це неабияк засмучувало пекельні сили. тож одного разу вони вирішили розігнати його слухачів градом і нагнали хмар. але антоній зрозумів, до чого йдеться, помолився — і хмари розступилися, показавши бісів, які втямили, що їм тут ловити нічого, і присоромлено повтікали. жодна градина до слухачів не долетіла.

#чудотворення #добребутисвятим
еее, хлопці, ми точно там погріб копаємо?

(ілюстрація з житійної збірки хііі століття).

#повнабентега
вигадливі істоти з маргінесів часослова жана беррійського, 1400-ті роки.

#маргіналії
котики левики почули, як даниїл відкриває холодильник, і одразу такі: «га, що? їсти давай».

мініатюра з фламандського часослова 1420-х років (f. 168v).

#котики #старозавітне
модні юнаки з хроніки xv століття гуляють містом і навіть не здогадуються, що накликають на себе чуму.

але видатний теолог джон із редінга все знає, тому пише: чорна смерть — це прояв господнього гніву на тих, хто носить такі вузькі ногавиці, що не може в них нормально стати навколішки, щоби помолитися.

і то він іще про черевики не починав. а ви думали, 5g і чипи у вакцинах це кумедно.

#моднілюди #секретимедицини
коли надворі тільки 1528 рік, а твій настоятель тебе вже за утомив.

(рукопис із цією експресивною нотаткою зберігається в оксфордському коледжі брейсноуз, підглянуто у weird medieval guys).

#домальоване